“І вічні дзвони пливуть…”

Вона називала себе Поетом – не любила слова “поетеса”. І не дочекалася визнання за життя, хоч нині по праву вважається одним з найяскравіших представників Срібного віку російської поезії. Її досить коротка, але насичена подіями біографія не раз ставала предметом вивчення істориків і мистецтвознавців, однак до кінця розгадати загадку цієї цікавої, багато в чому трагічної постаті досі не вдалося. Багато поворотів долі викликають запитання і сьогодні.
Народилася Марина Цвєтаєва 8 жовтня 1892 року. Її батько Іван Володимирович Цвєтаєв, професор кафедри теорії мистецтв та всесвітньої історії Московського університету, відомий філолог і мистецтвознавець, обіймав посаду директора Румянцевського музею, більшу частину свого життя присвятив Музею образотворчих мистецтв імені Олександра III (нині – Музей імені Пушкіна). Мати Марія Мейн – піаністка, учениця Антона Рубінштейна. Свої перші вірші Марина Цвєтаєва почала писати ще в дитинстві. Й писала не тільки російською, а й французькою та німецькою мовами.
Марія Цвєтаєва захворіла на сухоти, сім’я змушена була виїхати за кордон. Намагаючись вилікувати або хоча б продовжити життя дружини, Іван Володимирович з усією родиною вирушив на курорти Італії, Швейцарії та Німеччині, де вони прожили кілька років. Незважаючи на всі зусилля, в 1906 році Марія померла, і турботи про Марину, її сестру Анастасію (на 2 роки молодшу) і про їхнього зведеного брата по батькові Андрія лягли на плечі Івана Володимировича. Він був зайнятий на службі і не міг присвячувати весь свій час дітям. Можливо, саме тому дівчатка виросли дуже самостійними.
Свій перший збірник “Вечірній альбом” Марина Цвєтаєва видрукувала за власні кошти (як сказали б зараз – кишенькові) ще в 1910 році. Другий, “Чарівний ліхтар”, – у 1912-му.
У роки громадянської війни з’явився цикл “Лебедина пісня”, присвячений подвигу білих офіцерів. У її творчості є і романтичні п’єси, поеми, зокрема “Цар-дівиця”, “Єгорушка”, “На червоному коні”.
Роман із Костянтином Родзевичем надихнув до написання знаменитих збірок “Поема Гори” і “Поема Кінця”. Остання прижиттєва поетична збірка Марини Цвєтаєвої вийшла у Парижі, куди сім’я переїхала з Чехії, в 1928 році. Більша частина віршів залишалася неопублікованою. На прожиття Марина заробляла переважно творчими вечорами і перекладами.
Головна загадка сім’ї Цвєтаєвої і Ефрона – що саме спонукало їх переїхати в 1939 році в СРСР. Ефрон, колишній білий офіцер, що так завзято боровся з більшовиками, несподівано повірив у торжество комунізму. Першою, в 1937 році, повернулася в Москву дочка Марини Іванівни, Аріадна, вона ж перша була заарештована, потім – чоловік, хоч він і мав зв’язки з НКВС у Парижі.
Арешт дочки і чоловіка підкосили Цвєтаєву, стосунки із сином Георгієм були складними. Все це відбувалося у трагічні роки Другої світової війни. Після евакуації в Єлабугу 31 серпня 1941 року, на річці Кама, Марина Іванівна Цвєтаєва звела рахунки з життям, написавши в записці: “Я важко хвора, це вже не я, люблю тебе безумно (сина)”.
Могила Марини Цвєтаєвої так і не знайдена, незважаючи на всі зусилля сестри Анастасії, реабілітованої в 1959 році, і дочки Аріадни (реабілітована 1955 року).
Сергій Ефрон був розстріляний у Москві в серпні 1941 року.
* * *
Трагічна доля Поета, неперевершені поетичні рядки… Вдумливий читач має знати все, щоб протистояти умовним вартостям “руського міра”, який топчеться по справжніх талантах. У які б ризи чи ряси він не рядився, все одно не прикриє варварської суті.
Цінуємо, знаємо, любимо поезію Марини Цветаєвої, Ганни Горенко (Анни Ахматової), Бориса Пастернака, Сергія Єсеніна, Арсенія Тарковського, Володимира Маяковського, Олександра Блока, Миколи Рубцова, Олександра Пушкіна, бо вона справжня, а не “рускомірская”. Бо “… поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.