Він був світочем правдивим

Не хизувався званнями, титулами й регаліями і не раз наголошував, що найвище для нього звання – новосанжарець, зачепилівець. Навіть на офіційних світлинах він, як правило, без краватки і без численних орденів та медалей. Був переконаний, що найвища для нього нагорода – шана людська.
Син газетяра-фронтовика і простої сільської жінки-колгоспниці Борис Ілліч Олійник сам торував свою дорогу в самостійне життя. Ми пишаємось, що саме в нашій районці він ще п’ятикласником дебютував на поетичній ниві. І тим, що, займаючи високі пости і ставши майстром пера, не поривав зв’язків з газетярським колективом, із земляками.
Торік о такій порі він обіцяв бодай ще раз побувати в рідному селі, зустрітися з друзями, односельцями. Не судилось… 30 квітня цього року завершився земний шлях Бориса Ілліча. 22 жовтня йому виповнилося б вісімдесят два.
Саме в цей день, 22 жовтня, у Зачепилівці відбулися урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки на честь славного земляка. Вшанувати пам’ять поета-академіка, Героя України Бориса Олійника прибули керівники району, представники обласних організацій творчих спілок, журналісти, педагоги, рідні, односельці.
Тетяна Іванцова майстерно виконала пісню про Україну, а маленький школярик Максим Вусик завзято продекламував Олійників “Чом у мене очі сині”, нагадавши, що саме до цього шкільного приміщення, якому вже літ і літ, колись поспішав русявочубий хлопчак, котрому судилося стати знаною на весь світ людиною. А що це саме так, присутні дізналися з розповіді ведучих. Вони перегорнули сторінки біографії майстра пера, політичного діяча – відміряні долею літа Борис Олійник прожив так, що нині його ім’я знають і в Україні, й у всій Європі. Невтомно і послідовно, як і належить справжньому поету-патріоту, виконував він свою подвижницьку місію – словом і ділом примножувати добро на землі, прагнучи жити так, аби світ довкола нього ставав добрішим, гуманнішим, кращим.
… І ось мить відкриття меморіальної дошки. Спадає покривало, і в цей час звучить запис голосу Бориса Олійника – він читає свій вірш-сповідь. Хвилина мовчання, а під мелодію пісні “Забіліли сніги” присутні покладають квіти. Ведучі зачитують вітальне послання від Іллі Олійника – сина поета. “Низький уклін і щиросердна вдячність усім зачепилівцям і новосанжарцям за добру пам’ять про батька. Саме благодатна новосанжарська земля відкрила йому широку дорогу у світ поезії, надихала до творчості. Він пишався тим, що мав зачепилівське коріння, і часто повторював, що серед усіх численних звань і титулів найдорожчим для нього є – зачепилянин. Спасибі за пам’ять і найкращі побажання, всім Божого благословення, мирного неба і щастя на многії літа!”.
“Наша Зачепилівка була для Бориса Ілліча життєдайним джерелом творчості, – наголосила у виступі директор Зачепилівської школи Марія Краснюк. – Його твори завжди надихатимуть земляків на добрі справи”.
Теплі слова про Бориса Олійника виголосили народний депутат України Андрій Река, керівники району, гості з Полтави – заслужений журналіст України Микола Ляпаненко та заслужений діяч мистецтв України, композитор Олексій Чухрай, котрий подарував школі збірку своїх пісень, написаних на вірші Бориса Олійника.
У виконанні Алли Лешко прозвучала відома на весь світ “Пісня про матір”, а завідуюча бібліотекою Ірина Зуйкова прочитала поетичні рядки Олійника про найдорожчу у світі людину.
* * *
В день ясний і в ночі горобині,
В рідній чи далекій стороні –
Ти в моєму серці, Україно,
Думою Шевченка гомониш.
До твого ясного неспокою,
До твоїх натомлених долонь
Припаду дніпровою снагою,
Райдугами вистелю твій сон.
Ніби продовження цього поетичного зізнання поета – пісня про Україну у виконанні Дениса Ковальова, а насамкінець пісня від Маргарити Іванцової з красномовною назвою “Ми діти твої, Україно”. Наче символ єднання і віри в краще майбутнє…

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Редактор Новосанжарської районної газети “Світлиця”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.