Нездоланні

Двічі за вересень встигла навідати бійців на передньому краї команда волонтерів ГС “Координаційний центр “Громада Полтавщини” та ГО “АТО – Майдан – Кременчук”. Із крайньої поїздки повернулися першого жовтня. Обидва рази курсували Донеччиною, побували на позиціях 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, 92-ї окремої механізованої бригади, 59-ї окремої мотопіхотної бригади, заїхали до воїнів 8-го окремого батальйону “Аратта” Української добровольчої армії та бійців полку патрульної служби поліції особливого призначення “Київ”.
“Увечері тут “весело”
На початку вересня прямували до захисників двома машинами. Одну завантажили необхідними речами й гостинцями. Другу – камуфльованого “Москвича” – переправляли бійцям 128-ї бригади. Немов на зло, обидві машини зламалися. Одна – в Чутовому, інша трохи не дотягнула до Харкова. Вранці подорожнім на допомогу прийшли бійці й волонтери. Відремонтованими автівками полтавці й кременчужани вирушили за складеним маршрутом, щоправда, з 12-годинним запізненням… Доки дісталися до зони проведення АТО, почало вечоріти, тож переночували в бійців полку “Київ”. Рано-вранці наступного дня продовжили шлях.
Нарешті доправили “Москвича” бійцям 128-ї бригади. Як виявилося, кермуватиме ним командир радіотелефонного відділення 2-го гірськопіхотного батальйону полтавець Олексій “Фарлеп”. Окрім гостинців, волонтери прихопили воїнам холодильник, але на “нульовку” його відвезти не дозволили. Бійці сказали, що передадуть самі. Як пояснили, напередодні пройшла добряча злива, ґрунтова дорога розм’якла, а іншою не пустять, бо вона прострілюється противником. Тому й довелося зустрічатися з бійцями на безпечній території, неподалік окупованої Горлівки.
– Потреба у транспорті – велика. Ділянка фронту, яку контролює бригада, розтягнута, пішки все обійти нереально, тож добре, що тепер є автівка, – пояснює Олексій “Фарлеп”. – Холодильник заберемо на позиції, де наші хлопці живуть. Стаціонарне світло там провели десь місяць тому. Набагато легше стало. Та й місцеві жителі уже також давно чекали, коли з’явиться електроенергія.
Довго затримуватися на одній позиції волонтери не можуть, адже попереду ще кілька точок і лише один день. Рушають до іншого підрозділу 128-ї бригади, який стоїть у районі Зайцевого. Там воює ще один полтавець – командир кулеметного відділення 4-го окремого мотопіхотного батальйону Роман “Адвокат”. У Збройних силах України він служить із 2014 року. Пішов добровольцем. Уже третій піврічний контракт підписав.
– Треба вночі приїхати, й відразу все почуєте, яка в нас тут обстановка. Трішки далі на позиціях вирви такі… Сиплять, куди тільки можуть. Нещодавно двоє наших бійців одержали поранення. Увечері тут “весело”, особливо відлуння хороше. Інколи тремтить усе. Звикаєш. Коли немає обстрілів, мов нудно, – говорить Роман. – Тут ось облаштовуємо такий собі спортмайданчик. Для качання пресу, для віджимань. Треба ж спортом займатися. Перемістимося далі, там обживатимемося. Спартанське життя. В одному місці облаштувався, перекинули на інше, там приводиш усе до ладу. Потреби є постійно. Й навряд чи вони зменшаться… На жаль, бракує бійців. Якщо взяти 2014–2015 роки, коли були мобілізовані, й порівняти з нинішньою контрактною службою, то йдуть сюди, м’яко кажучи, не фахівці. Демобілізовані підписують контракт на півроку, дивляться, що коїться в армії, й після шести місяців повертаються додому…
Сало і сонячну батарею – на передній край
Наступна точка маршруту – Мар’їнка. Волонтери зустрічаються з бійцями 92-ї бригади у місті. На годиннику – 18.30. На вулицях – порожньо. Один чоловік сидить на лавці, інший проїхав на мотоциклі. Фронтове місто.
Серед захисників, які виїхали забрати гостинці з Полтавщини, – боєць 2-го батальйону 21-річний Олександр “Кулібін” із Кременчука. Він на передньому краї вісім днів. Приїхав із навчального центру “Десна”. Строкової служби не проходив.
– Підписав контракт, щоб захищати незалежність і цілісність України. Кращий друг рішення піти служити підтримав. Мама не відразу дізналася. Сама здогадалася. Каже: “Та я вже зрозуміла, де ти”. Вона думала, що я піду не на передову, а на другу-третю лінії оборони. А я потрапив на “нульовку”. Бойове хрещення вже було. Кілька разів обстрілювали. Тільки-но їхали до вас, то вже пару разів бахнуло. Загалом обстріли починаються із 20-ї години й тривають до ночі. Бувають і зранку, як сьогодні, наприклад, дві 82-гі прилетіли, – розповідає “Кулібін”. – Піти служити у військо – зважене рішення, ще з 2014 року. Тільки все не виходило. Час настав.
З іншим підрозділом 92-ї бригади кременчужани й полтавці зустрічаються вже затемна. У селі неподалік від Мар’їнки. Як і обіцяли попереднього разу при зустрічі, привезли командиру відділення 92-ї бригади молодшому сержанту харків’янину Олександру “Борісичу” сала. А ще передали бійцям різних гостинців і сонячну батарею на передній край.
“Борісич” у 2014–2015 роках теж займався волонтерською справою, був частиною команди “Народний тил”. У 2015-му підписав контракт.
– Важко було переорієнтуватися після поїздок до хлопців. У будні працюєш, а на вихідні – на передову. Раніше ми значно частіше їздили, ніж тепер. Мав обрати: жити, як цивільний, чи йти в армію. Обрав військо. Підписав контракт. У 2015-му в складі 92-ї бригади поїхав на Луганщину. Контракт уклав до кінця особливого періоду. Для себе вирішив: доки є люди, які хочуть забрати у нас нашу землю, повинен знаходитися тут. Коли визволимо Донецьк, налагоджуватимемо життя вдома, – говорить Олександр “Борісич”. Про бойові умови додає: – Який настрій у противника, так він і поводиться. Якщо починають нас обстрілювати, можемо дати відповідь. Тоді бій триває дві-три години. Якщо не відповідаємо, то, коли їм набридне, припиняють обстріл. Наступальних дій не ведуть. Коли ми зайшли на нові позиції, то доволі серйозне загострення було. Нині, як дали їм відсіч, противники дещо вгамувалися. Обстріли, звісно, не припиняються, але хоч голову висунути можна й пройтися по позиції. Ротація по той бік відбувається раз на півтора місяця. Ми тут уже, дякувати Богу, рік, то за цей час навпроти і кадировці, й козачки, й російські кадровики стояли. На жаль, особового складу нам бракує. Комплектація підрозділів погана. А щоб нас вивести, потрібно ж кимось замінити…
“Не висовуйтесь, працює ворожий снайпер”
Наступна поїздка волонтерів на війну почалася з того підрозділу, на якому припинилася. Тоді забракло часу, щоб лікар обласної клінічної лікарні імені М. В. Скліфосовського Таміла Литвиненко могла “порихтувати” захисникам спини. Тому цього разу її масажний стіл уже стояв на передовій, у їдальні, обладнаній бійцями
92-ї бригади в землі.
– Ніби в космос злітав, – ділиться відчуттями після масажу Олександр “Борісич”.
Наступний на черзі – старший прапорщик із Харківщини “Леонідович”. Він кадровий військовий на пенсії, але знову повернувся у військо, щоб захищати свою державу. Тільки-но волонтери вийшли з машини, відразу їх попередив:
– Не висовуйтеся, працює ворожий снайпер.
Поінформував, що режим тиші противники порушують, при тому прикриваються мирними жителями, бо знаходяться поруч із населенням.
– Удень спокійно, а вночі зухвало поводяться. Останнім часом кількість обстрілів зменшилася, але постійно працюють їхні снайпер і кулеметник. До слова, професійно. Навпроти нас стоять фахівці, які свою справу знають. Спостерігаючи за противниками, бачимо, що там далеко не шахтарі воюють. Озброєння в них якісне. Боєприпасів не шкодують, мають їх із надлишком. Розуміємо це по нічних боях. Працюють або військові, або колишні військові. Професіонали і найманці з відповідною підготовкою. Якщо подивитися на їхні позиції, відразу помітно, що вони дуже грамотно зведені. Керували, певно, військові інженери. Позиції противників розташовані переважно поблизу населених пунктів. Звісно, туди стріляти не можемо. Коли по нас відкривають вогонь, не можемо відповісти. Там же є мирні мешканці, громадяни України, які живуть під тимчасовою окупацією. Навіть ті, які не поділяють наших поглядів, – це цивільні люди, беззбройні. Люди насамперед. Стріляти по них ніхто не має права. Я не зможу стріляти в цивільну людину, якщо вона мені нічим не загрожує, – говорить старший прапорщик. – По українських позиціях працює СПГ (станковий протитанковий гранатомет. – Авт.), із важкого озброєння б’ють із териконів. Удень одиночний можуть прострелити. Снайпер постійно працює.
Віддалік лунає досить потужний вибух. Через певний час позаду одного з териконів здіймається стовп чорного диму. Згодом чути ще один вибух.
– Знову Мар’їнку шибуть, – пояснюють бійці.
Пухнастик Прапор і миротворець “Лютий”
Між привезених волонтерами речей грається кошеня. Воїни потурбувалися йому про нашийник. Назвали пухнастика Прапор.
– Та то вони наді мною жартують, – усміхається “Леонідович”.
Серед гостинців із Полтавщини – розписані волонтеркою Зоєю Воронянською лавка і стілець. Розійшлися нарозхват.
– Візьму собі на позицію лавку, – каже “Борісич”.
– Стілець я заберу. Лавка ж мені попереднього разу не дійшла, – говорить боєць 59-ї бригади полтавець Сергій “Лютий”, коли волонтери розвантажують частину привезених речей у районі Водяного.
– А носки в’язані треба? – питає Наталія Костіна.
– О! Давайте. Ось бачте, я ношу, – піднімає холошу Сергій. – Чотири пари досить. Якраз у нас у двох хлопців є, а в чотирьох – ні. Тепер кожному – по парі.
Він уклав контракт зі Збройними силами України влітку 2016 року. Вже другий за ліком. За першим служив у 2003-му.
– Тоді миротворцем літав в Ірак. У військкоматі запропонували. Погодився. Пройшов підготовку упродовж чотирьох місяців і поїхав. 14 лютого, на День Святого Валентина, о четвертій ранку вилетіли з військового аеродрому в Чугуєві. П’ять місяців пробув в Іраку. Потім за станом здоров’я звільнився, але з надією, що доведеться повернутися, – розповідає “Лютий”. – Відновився. У мене такий характер, що як поставлю перед собою мету, обов’язково досягну. Нинішній контракт із ЗСУ уклав на три роки. Спочатку служив на базі зв’язку в Полтаві, з Русланом Шилом (про нього “Зоря Полтавщини” розповідала в номері за 26 вересня 2017 року. – Авт.). Потім нас прикомандирували у 59-ту на рік. За своє життя ким тільки не працював – і в шиномонтажі, й зварювальником, й охоронцем, і кухарем. Найближча професія – військовослужбовець. Хочу служити до пенсії.
На позиціях, де воює Сергій, – обстріли щоденні. Тихо, каже боєць, не буває:
– Інтенсивність і калібр різняться. А так противники нас не жаліють і на боєприпаси не скупляться.

Анна Васецька.

“Леонідович”, Таміла Литвиненко, Олександр “Борісич”.

Олександр “Кулібін”.

Роман “Адвокат”.

Дмитро Кулевер і Олексій “Фарлеп” знайомляться з публікаціями “Зорі Полтавщини”, задоволені добрими вістями з рідного краю.

Таміла Литвиненко, Сергій “Лютий”, Наталія Костіна, Вадим “Гром”, Олександр “Афганець”, Влад “Поляк”.

(Далі буде).

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.