“Усе своє, не завезене…”

В’їжджаючи в Артелярщину Зіньківського району, подорожні звертають увагу на оригінальні вироби з дерева та металу, розташовані просто неба на головній вулиці села біля школи і на галявині в красивій березовій посадці. Радують око коник із колод, запряжений у візок-клумбу, жабка, ведмедик, вулик, ланцюгова гойдалка, інсталяція на тему прадавнього села з вітрячком, хатою, тином, горщиками…
Цікаві ковані вироби – селянський плуг, старовинна гармата, чоловічок-мисливець у повній екіпіровці з рушницею і собакою (виявляється, це урна для сміття, його шапочка піднімається), триколісний велосипед, гніздо з лелеками, лавочка з котиком, казковий півник, візерунчасті підставки для горщиків з квітами, стовпчики для ліхтариків і воріт, дерев’яна діжечка-квітник з клепаними обручами, ковані троянди, соняшник, мальви, лілії, виноград, різні птахи, звірі, риби – для дизайну дворів – у дереві й залізі.
– Хто ж так оригінально село прикрасив? – запитую людей, які сідають в Артелярщині у рейсовий автобус до Полтави. Зупинка – поруч із вуличними декоративними елементами, які викликають інтерес у інших пасажирів.
– Наш місцевий майстер! Усе своє, не завезене, – з гордістю каже молода жінка.
Майстра звати Михайло Володимирович Довгаль – учитель трудового навчання і директор Артелярщинської ЗОШ І–ІІ ступенів. Усе робить своїми руками і дарує селу. Його чеканки, різьблення та інші мистецькі вироби прикрашають і школу, й двори односельців, і власне подвір’я та дім майстра. На майданчику з чудернацькими звірятами любить бавитись малеча. Не обходяться без цих витворів вмілих рук сільські свята і презентації сільради у райцентрі. Є стаціонарні конструкції, що стоять на вулиці, і переносні, які використовують на виставках.
У Михайла Довгаля є учні, яким прищепив цікавість до такої роботи, котрі зробили обробку деревини і металу своєю професією, стали зварювальниками, ковалями… Учитель називає учнів: Володимир Нікітін, Юрій Карпухно, Іван Катькало. Зараз активно вчаться майстерності школярі Андрій Визір, Максим Марченко та інші.
Деякі роботи – окраса села – колективні, задумані й виконані в шкільних майстернях. Використані для цього металобрухт та інші матеріали, що були у вжитку.
– Люди викидають і непотрібні труби, і старі віконниці, з цього вийде, приміром, вітряк на дитячий майданчик, – ділиться чоловік секретами майстерності. – З уживаного матеріалу можна за бажанням виготовити щось цікаве, дати нове життя старим речам. Діти приходять на уроки трудового навчання зі своїми ідеями, пропонують: “А ось якби так і так зробити…” Захоплюємось, буває, й увечері в майстерні працюємо, і вдома доробляємо. Вміння працювати з деревом, металом, іншими матеріалами завжди знадобиться хлопчикам у житті. А коли вийде гарна річ – приємно усім.
Умільці дають волю фантазії. Приміром, у чоловічка-мисливця, якого зробили в подарунок місцевому любителю полювання, кашкет – зі шляпки великого гриба. Малюнки і схеми придумують самі чи беруть з журналів або Інтернету.
Син Михайла Володимировича, Олександр, свого часу захоплювався мотоциклами. Про ретромототехніку, яку артелярщинські учні збирали і реконструювали самотужки, колись писала “Зоря Полтавщини”. Наставник пам’ятає ту публікацію.
– У дорослого сина, який давно живе окремо, теж гарна оселя, де багато красивих власноруч зроблених господарем речей. Він і зараз із запчастин збирає мотоцикли, – посміхається тато. Це ж він навчив сина майстерності.
На недавньому святі Дня Зінькова Артелярщинська сільрада презентувала райцентру виготовлену місцевими умільцями ковану лавочку для закоханих – з фігурками лебедів, що символізують вірність.
– Хотілося зробити подарунок місту, – говорить майстер.
Він навчає хлопчаків майструвати майже три десятиліття. Самого вчив премудростям батько, Володимир Антонович. Золоті руки має і брат Іван.
Можна сказати, що така майстерність – сімейна справа Довгалів-чоловіків. Донька Ніна теж вправна майстриня, виготовляє вироби з природних матеріалів, вишиває бісером. Мама родини, Галина, вишиває картини.
Ідея встановити в центрі села старовинну гармату – місцеву цікавинку – виникла спільно у шкільних умільців на чолі з Михайлом Довгалем і сільського голови Світлани Манойло.
– Це придумали для увічнення назви нашого села, – пояснює Михайло Довгаль. – За переказами, Артелярщину так назвали тому, що тут перед Полтавською битвою стояла артилерія Петра І. І ми зробили гармату, стилізовану під ті часи. Відреставрували плуг, щоб діти знали, якими знаряддями обробляли землю предки. Взагалі майже всі наші вироби мають естетичне, пізнавальне, практичне застосування. Робимо все це для того, щоб у селі було красивіше, затишніше, для благоустрою і загальної користі.

Ганна ЯЛОВЕГІНА.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (1 оцінок, оцінка: 4,00 з 5)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.