Пишаємось тобою, наш роде!

“Українська родина – зернинка народу,
Джерело поколінь і пісень глибина,
Українська родина – батько й мати, й дитина,
України моєї берегиня свята…”
Нещодавно в селі Остап’є Великобагачанського району відбулося особливе дійство – на землі пращурів зібралися нащадки великого дружного роду Полтавців.
Одна із міцних його гілок йде від Василя Полтавця, котрий жив у середині ХІХ століття на кутку, який у селі називають Ракшівка. Нині берегинею родинного затишного гніздечка є дружина його правнука Івана Ольга Андріївна Хавер. Із 74 нащадків роду Василя Полтавця зібралося 10 представників четвертого покоління (його правнуки), 36 – п’ятого, 25 – шостого і троє дітей, які належать до сьомого покоління та є Василевими прапрапраправнуками.
Поклик родинного гнізда для всіх нас став того дня найважливішим від інших справ.
У Василя Полтавця було п’ятеро дітей, які пустили свої корені в Остап’ї, на хуторах Глибокий, Лайли, в сусідньому селі Рокита. Гілочка наймолодшого сина Василя Васильовича у родинному дереві найкоротша, обірвалася в середині ХХ століття. А ось Варівон, Іван, Наталка та Микола мають своє продовження уже у прапраправнуках. Корені родинного дерева Полтавців сягають углиб не одного століття, а віття чи не щороку повняться новими гілочками. Рід яскравіє різноманіттям прізвищ, бо в ньому були, звичайно ж, і сини, і дочки…
Стрілки годинника показували десяту, коли до місцевого закладу відпочинку, де влаштували зустріч, стали прибувати люди з близьких і далеких доріг, із сіл і міст нашої та інших областей. Декотрі обіймалися, цілувалися одразу, а декотрі, пильно вдивляючись в обличчя, впізнавали одне одного. Були й такі, котрі зналися у дитинстві, але навіть не підозрювали, що є родичами в четвертому коліні, а інші з теплотою і щирістю в голосі та привітною посмішкою на вустах знайомилися вперше.
Сльози наверталися, коли дивилася на старше покоління. У кожного з цих людей уже слабке здоров’я, але приїхали разом із дітьми, внуками, дехто – правнуками, бо мали велике бажання зустрітися з ріднею. Старенький чоловік із двома ціпочками, літня жінка із ходунками, але зі щасливими посмішками, заходили до зали…
А з якою цікавістю і старші, і молодші розглядали “родинне дерево”, світлини! Деяким знімкам більше століття.
Захід перетворився у справжнє свято і став сходинкою до родинного зближення. Символом єднання роду був коровай “Роду Полтавців нема переводу”, який привезли Людмила Коблик і Валентина Тажібаєва – правнучки Івана Васильовича. За українською традицією, хліб на вишиваному рушнику найменші учасники зустрічі вручили найстаршим – внукові Варівона Васильовича Василеві Олександровичу Полтавцю (живе в Остап’ї, багато років трудився бригадиром, головним механіком, директором цегельного заводу місцевого колгоспу) та внукові Миколи Васильовича Івану Івановичу Полтавцю (чимало сил, енергії, щоденної копіткої праці від зорі до зорі близько 20 років віддав Хорольському краю як керівник району). Духмяний коровай по шматочку розділили між усіма присутніми, як колись ділили наші прабатьки хліб між усіма своїми дітьми.
“Пісню про тата” виконала правнучка Варівона Людмила. Із захопленням усі слухали спів Тетяни Бондусь, Ольги Легкої, Валентини Кравченко, Лідії Литовченко та інших.
Хочемо вклонитися нашим батькам і прабатькам, усім організаторам зустрічі. На жаль, до неї не дожили багато родичів. Плин життя розлучає нас із дорогими людьми. Та, мабуть, у той день вони дивилися на нас із Небес і раділи такому дружньому єднанню. Хвилиною мовчання вшанували тих, чия життєва зоря закотилася за обрій…
Спогади, спогади, спогади… Вони потрібні кожному в житті. Недаремно у народі говорять: “Якщо зміцніють рід, родина, то міцнішою стане Україна”. Звучало багато щирих, щемливих, душевних слів. Захід не відбувся б, якби не бажання кожного з присутніх берегти пам’ять про пращурів, дізнатися про них більше. Було прийнято рішення, що ця зустріч матиме продовження й на наступні роки, “щоб дружба родинна довічно жила, щоб щастя від того ми мали подвійне і радість на серці постійно була…”
Можливо, цю розповідь прочитають члени нашого роду, які не були в той день із нами. До них звертаюся зі словами “Роде мій красний, роде мій прекрасний, єднаймося, родичаймося, бо багацько нас є…”

Людмила ДЯДЧЕНКО (ЗУБКО),
внучка Олени Варівонівни ЄМЧЕНКО (ПОЛТАВЕЦЬ).
смт Решетилівка.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.