Не ходив на раду до нечестивих. Був козаком!..

У ці щедрі вересневі дні, 25 числа першого осіннього місяця, Василь Михайлович Шапран відзначив би сімдесятиліття. Уже п’ятнадцять років його немає з нами. “Василя не вистачає…” – щоразу зринає у пам’яті ця гірка фраза, коли в країні чи області розгортаються події, яким мало хто може дати раду. Василя Михайловича справді не вистачає, бо він би своїм досвідом, мудрістю, врешті гумором застеріг, підказав, порадив.

Зовсім не по темі і якось спонтанно виникають у пам’яті рядки з Малишкового “Прометея”: “ … А він в пілоточці своїй, / У гімнастьорці польовій, / В юхтових чоботях – навпроти, / В очах ні крику, ні скорботи, / Таким ходив, мабуть, і в бій”. Щось на рівні підсвідомості змушує звернутися до зорянської публікації, приуроченої до золотого ювілею першого заступника голови облдержадміністрації Василя Шапрана. А там – кілька абзаців, у яких йдеться про захоплення ювіляра Малишковою поезією: “Я не знаю, чому, але класику сприймають упереджено. Мовляв, нудне, нецікаве. Звинувачують школу, ніби вона не виховує естетичних смаків. Але саме школа відкрила для мене Малишка, Тичину, Панаса Мирного, Нечуя-Левицького. Я вважаю, що поема “Прометей” – неперевершений твір”. А ще – неймовірне зізнання як на ту, так і на нинішню пору: “… Скажімо, для мене був справжнім відкриттям роман Євгена Гребінки “Чайковський”. Пригадую ту розмову. Тоді Василь Михайлович напам’ять відтворив обширну прозову цитату з “Чайковського” і сам став справжнім відкриттям: чиновник високого рангу, агроном за освітою, палкий прихильник і знавець рисистого конярства має тонкий літературний смак. Коло його інтересів – значно ширше, ніж у багатьох дипломованих філологів. Звідки все це? Із сім’ї, школи, сільської бібліотеки. Тих скромних, але яскравих осередків справжньої культури, які виховували і виховують справжніх інтелігентів, справжню еліту, а не власників високих посад, статків, “ролексів” і черевиків із страусячої шкіри…
Ось тому і не вистачає Василя – вершника. Він завжди був на коні. Й тоді, коли вислуховував дорікання дружини за те, що звів на ніщо новий костюм, бо гарцював на розсідланому воронькові. Й тоді, коли курирував вкрай розбалансований на той час агропромисловий комплекс Полтавщини та відроджував сільськогосподарську галузь краю. Й тоді, коли залишив високу посаду, бо не міг миритися з “політикою” варягів, які нав’язували кланово-корпоративні інтереси. Його конем і “коником”, якщо можна так висловитися, була чітка позиція господаря в своєму домі, на своїй землі. Як і належить справжньому козаку.
“Батька мого звали Михайло Платонович, діда – Платон Михайлович, прадіда – Михайло Максимович. Ось йому і належала грамота. У ній так і написано: “Сія грамота принадлежит козаку Михаілу Максимовичу Шапрану. Іюня 18 дня. 1905 года”, – цитую уже згадану публікацію “Зорі Полтавщини” двадцятилітньої давнини. Василь Михайлович надзвичайно гордився тим, що батько передав саме йому обгорілу козацьку грамоту, яку дід вирятував із хати, що загорілася у війну. Сімейна реліквія – найголовніший спадок, який залишив.
А щодо Малишкового “Прометея”, то, певна річ, у Василя Михайловича не було пілотки чи польової гімнастерки, бо народжений у 1947 році Василь Шапран знав про Велику Вітчизняну тільки з переказів старших людей, з літератури. А от чоботи були, незалежно від займаної посади: колгоспника, бригадира, голови колгоспу, начальника районного управління сільського господарства, керівника обласного об’єднання “Сільгоспхімія”, першого секретаря Пирятинського райкому КПУ, першого заступника голови обласної ради, першого заступника голови облдержадміністрації. Щоправда, не юхтові, а кирзові чи гумові – польові чоботи. Бо йому самому, як справжньому агрономові, просто необхідно було знати, як зійшли жито-пшениця, як перезимувала озимина і які види на врожай у ярини. Інструктори, помічники і радники тільки дивувалися працездатності, глибоким фаховим знанням керівника. І знову ніби й не по темі: “… – Це наш, – говорить дід. / – Це наш, – хлопчак за дідом вслід. / – Це наш, – дівча стає охоче / І щиро дивиться ув очі…” Козак, селянський син Василь Шапран міг знайти спільну мову з міністрами, капіталістами й трактористами, митцями й дипломатами. Пригадується, як різдвяної пори 1997-го він знайомив високого радника одного із заокеанських посольств із кінноспортивним комплексом у Чутовому. Манеж, протокольна бесіда в кабінеті, в ході якої з’ясувалося, що високоповажний Ричард чи Роберт – син фермера, і він також знає, як приборкати норовливого необ’їждженого жеребця чи скільки зернин у пшеничному колосі. Тоді запанувала якась довірлива атмосфера, коли державні справи й тонкий гумор англосакського нащадка та іскрометне, дотепне слово-жарт українця розтоплювали, здавалося б, міцні бар’єри настороженості.
Шапранів гумор – то окремий розділ, та що там розділ – том, а то й кілька томів бувальщин, байок, історій, зітканих із подій невигаданих і трохи, ну зовсім небагато, приправлених творчою уявою. Але ж якою іронічною й доброзичливою. “Якось ми з Яковом Павловичем (заступник В.Шапрана на посаді начальника райсільгоспуправління. – Авт.) проводили партійні збори, зустрічали міністра; проводжали делегацію на з’їзд; їздили в Київ; відпочивали біля Удаю…” І за цим зачином розгорталася така розповідь, що вже й подих затамовуєш, а розв’язка просто-таки феноменальна – куди там нинішнім “кварталам” з “коміками”. Нині розвидняється: за позірною легкістю й веселою вдачею крилася щира вразлива душа…
***
Життя Василя Михайловича Шапрана було насиченим, сповненим викликів, випробувань. Усілякого траплялося – доводилося й поступатися у чомусь, щоб зберегти головне, доводилося, зціпивши зуби, терпіти несправедливість, щоб згодом довести свою правоту. Були й помилки, прорахунки – як же без них? Але більше, значно більше випадало таких доріг, які вели туди, де: “ … жизнь – алтин, а смерть – копійка, / Там лицар – всякий парубійка, / Козак там чортові не брат”. Не був ні братом, ні товаришем лукавому, брехливому, хапузі. Не ходив на раду до нечестивих. Був козаком!..

Олександр МАКАРЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.