Український письменник, театральний і культурний діяч Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер – Черкаська область) у родині дрібного поміщика. Дитинство серед мальовничої природи, вплив діда – З.О. Лисенка, колишнього полковника, який брав участь у Вітчизняній війні 1812 року і був для свого часу людиною дуже освіченою, “знав добре французьку мову, зачитувався Вольтером та й у душі був вольтеріанцем”, – дали перші імпульси до формування його світогляду.
У роки навчання у Полтавській гімназії Старицький залишився круглим сиротою, відтоді турботи про його виховання взяв на себе двоюрідний брат його матері – В.Р. Лисенко, батько М.В. Лисенка. Разом з Миколою Лисенком – майбутнім видатним композитором – Старицький часто гостював у родичів, де співали українські та російські народні пісні, думи, читали заборонені вірші Тараса Шевченка. Старицький не тільки прилучився до музичної культури, а й мав змогу ознайомитися з вітчизняною і зарубіжною літературою. На цей же час припадає і захоплення юного Михайла Старицького театром. “Наталку Полтавку”, “Москаля-чарівника”, “Сватання на Гончарівці”, що ставилися аматорським гуртком, він і під кінець життя згадував як найкраще з усього ним баченого.
На час навчання в Харківському (1858–1859) і Київському (з 1860-го) університетах М. Старицький і М. Лисенко були вже добре обізнані з тогочасною українською та російською літературою. До цього періоду належать перші оригінальні вірші та переклади Старицького українською мовою творів Крилова, Пушкіна, Лермонтова, Огарьова, Міцкевича, Байрона, Гейне, а також перші спроби драматургічної творчості. Разом із Лисенком він створює у Києві аматорський гурток, силами якого на вечорі пам’яті Тараса Шевченка було показано “Наталку Полтавку”.
З 1871 року Старицький веде велику громадсько-культурну роботу, організовує разом із Лисенком Товариство українських сценічних акторів, яке давало спектаклі за їхніми творами (особливим успіхом користувалася музична комедія “Різдвяна ніч” – лібрето Старицького за мотивами повісті М. Гоголя, музика               М. Лисенка).
Протягом 1873–1876 років M. Старицький писав вірші, перекладав Г.-Х. Андерсена,                   І. Крилова, М. Лермонтова, сербські народні думи та пісні. На початку 1880-х добився видання літературно-художнього альманаху “Рада”. Очолив першу українську професійну трупу. Продав свій маєток у Карпівці на Поділлі, щоб зміцнити трупу матеріально. Створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми і реквізит, дбав про репертуар. Після розколу трупи на два колективи (М. Старицького і               М. Кропивницького) зі Старицьким залишилася молодь (М. Садовська-Барілотті, О. Вірина та інші). У 1886–1887 роках трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, потім – у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі. За станом здоров’я у 1893 році М. Старицький залишив трупу.
Наступного року Російська академія наук призначила драматургу персональну пенсію “За літературні праці рідною мовою”. Він брав участь у створенні Всеросійського театрального товариства.
У 1897 році відбувся Перший Всеросійський з’їзд діячів сцени, на якому Михайло Старицький висловив своє розуміння ролі й завдань театру в житті суспільства Він звернувся до з’їзду з проханням допомогти українському театрові позбутися адміністративних і цензурних утисків. Назвавши цей виступ сміливим і патріотичним, Іван Франко вказав, що завдяки йому з’їзд прийняв ухвалу й заходи, наслідком яких були “значні пільги для театру, в тім числі й для українського, в Росії”.
У Києві він керував драматичним гуртком Літературно-артистичного товариства, продовжував літературну діяльність. У 1903 році готував видання альманаху “Нова рада”, але за його життя він не вийшов.
Інсценізація творів М. Гоголя (“Тарас Бульба”, “Сорочинський ярмарок”), О. Шабельської (“Ніч під Івана Купала”), І. Крашевського (“Циганка Аза”), Е. Ожешко (“Зимовий вечір”), обробка п’єси Панаса Мирного “Перемудрив” (комедія “Крути, та не перекручуй”) були не механічним пристосуванням їх до сценічних вимог, а творчим переосмисленням. Питання про межі втручання у першоджерело та авторське право драматурга поставало перед Старицьким і тоді, коли він на основі народних легенд про Марусю Чурай і думи про Марусю Богуславку творив драму “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, трагедію “Маруся Богуславка”. Серед переробок були й лібрето опер “Тарас Бульба”, “Утоплена” та інші. М. Старицький разом із М. Лисенком сприяли подальшому розвитку української національної опери. Вистави українського театру, в яких брали участь М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський та інші видатні актори, мали такий успіх, що були заборонені в Києві й усьому генерал-губернаторстві. Але трупа продовжувала працювати.
Почавши писати п’єси на аматорському рівні, М. Старицький досяг високої майстерності  і став одним із найвидатніших вітчизняних драматургів.
Помер Михайло Петрович Старицький у Києві 27 квітня 1904 року. Похований на Байковому кладовищі.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.