Вони ідуть нескорені, безстрашні…

“Поблизу міста Щастя Луганської області між українськими військовими і бойовиками відбулось бойове зіткнення. Бандити вели вогонь зі 120-міліметрових мінометів, автоматичного станкового гранатомета (АГС-17) та стрілецької зброї”, – повідомив прес-центр АТО. У цьому бою загинув кременчужанин Вадим Пугачов. Сорокарічний молодший сержант 92-ї окремої механізованої бригади до останнього подиху життя хоробро захищав позиції Української армії від набігу розвідувально-диверсійної групи російсько-терористичних військ, яка намагалася захопити міст через річку Сіверський Донець. Його побратимам вдалося не тільки відтіснити ворога, а й поранити та захопити у полон двох нападників. Ними виявилися кадрові російські військові з 3-ї окремої гвардійської бригади спеціального призначення головного розвідуправління генштабу збройних сил Російської Федерації, яка дислокується у місті Тольятті. Капітан Євген Єрофєєв і сержант Олександр Александров дали свідчення про те, яким чином їхня бригада воює проти України ще з березня поточного року…
Народився Вадим Пугачов 13 березня 1975 року в Томську (Російська Федерація), звідки сім’я переїхала до Кременчука. Навчався в гімназії № 5, потім – в СПТУ-22, здобув фах кухаря. Військову службу свого часу проходив у Сімферополі, Кременчуці та Кривому Розі. Після звільнення в запас повернувся до Кременчука. Працював більше 18 років диспетчером газової служби. Одружився, виховував сина Кирила. У серпні 2014 року пішов добровольцем захищати незалежність України.
У рідному місті труну з тілом Героя зустрічала колона Автомайдану. В міському Палаці культури з Вадимом Пугачовим попрощалися представники влади, рідні, друзі, земляки. Бойовий побратим Ігор, який служив разом із Вадимом, розповів що він був добрим та відповідальним, завжди говорив те, що думає. Співробітники полеглого Героя зазначали, що Вадим Пугачов залишиться в їхній пам’яті світлою й доброю людиною.
– Вадим був відповідальним, мав міцний бойовий дух та незламну волю до перемоги, – наголосила відомий у місті волонтер Ірина Митрофанова. – Він – із тих людей, яких один раз побачив і запам’ятав. Восени ми з ним зустрілися в Щасті, на мосту, коли передавали допомогу. На цьому мосту він і загинув…
Після прощання в Свято-Миколаївській церкві, де відбулася панахида, полеглого захисника Вітчизни супроводили автоколоною до Свіштовського кладовища, де поховали в секторі Героїв АТО.
…Що ж воно за такий “русский мир”, у якому росіяни, вторгшись у чужу країну, “рятують” росіян, вбиваючи їх?!

Антон ПИСАРЧУК
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.