Рік після Майдану Гідності: боротьба за незалежність триває

Кінець лютого – вікопомна для нової української історії дата. Ще на початку минулого року більшість з нас не вірили, що за кілька місяців Віктор Янукович, який збудував таку потужну вертикаль влади та махину силових органів, з ганьбою тікатиме з України, немов дрібний злодюжка. Ніхто не здогадувався, що заради свободи цілого народу бруківку в центрі Києва заллють своєю кров’ю новітні мученики – Герої Небесної Сотні. І вже напевне ніхто не міг уявити, що після кривавих подій на Майдані нас спіткає війна, у жертву якій ми принесемо тисячі смертей і поламаних доль.
Сьогодні очевидно, що Янукович був лише маріонеткою у руках хазяїна Кремля. Саме Путін смикав за ниточки, намагаючись перетворити споконвіку волелюбну країну на провінцію імперської Росії. У попередніх російських та радянських тиранів не вийшло. І Путін теж обламав зуби – замість покірної прислужниці в Євразійському союзі отримав незалежну, суверенну державу, яка недвозначно показала, що хоче жити в цивілізованій європейській сім’ї.
Однак щойно ми випростали голову з-під російського ярма, вигнавши Януковича ціною життів Героїв Небесної Сотні, як виявилось, що без бою нас не відпустять. Одразу після перемоги Майдану й обрання нової влади Росія майже без пострілів захопила Крим – усі умови для цього створив Янукович. Із його дозволу на півострові перебували військові бази і ціла армія російських вояків кількістю 25 тисяч багнетів.
Тоді шансів завадити Путіну в нас не було, бо у Кремля одразу б з’явились підстави напасти на Україну – на підступах до східних кордонів України вже чатували понад 100 тисяч солдатів. Українську ж армію режим Януковича рік за роком просто знищував, в Україні практично не залишилося боєздатних частин. Без особливих зусиль відібравши Крим, Путін одразу вирушив на Донбас. І там нізвідки з’явились “ополченці” з російськими погонами, які, за твердженням Путіна, накупили танків і установок “Град” з маркуванням російських військових частин у магазинах і заходились нібито відстоювати своє право на незалежність. Невідомо звідки отримане. Адже навіть під дулами автоматів бандити зігнали на псевдовибори в “ДНР” та “ЛНР” аж… 18 процентів громадян.
Слідом за Донеччиною та Луганщиною терористи мали намір захопити Одесу, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя… Лякали навіть наступом на Київ. Але “руській мір” виявився не настільки величним, як думав Путін. Зрештою, щоб не допустити безславного вигнання з території України всяких “бісів” та “моторол”, “Путлер” мусив вводити на територію України кадрові російські війська. Але вони змогли захопити лише частину Донбасу – далі проти загарбників єдиним фронтом виступили нова влада і новий народ. За цей рік ми справді стали новим народом, справжньою нацією, об’єднаною боротьбою за омріяне європейське майбутнє, за свободу і незалежність.
Тисячі бійців, які з власної волі йдуть на фронт, десятки тисяч волонтерів, які цілодобово збирають кошти для забезпечення армії і переселенців, мільйони українців, які допомагають речами, грошима і просто увагою героям і жертвам цієї війни, – саме такою сьогодні є Україна. Чесною, людяною і щирою.
Новою стала і влада. Їй впродовж цього року було несолодко: Янукович залишив у спадок зруйновану економіку й гігантські борги, через руйнацію терористами Донбасу бюджет втрачає майже чверть надходжень. Але навіть у таких умовах новим очільникам країни вдалося майже неймовірне: українці вчасно отримують пенсії і зарплати, з’явились кошти на армію, прозоро проведені президентські й парламентські вибори.
Звісно, проблем ще вистачає. Ціни в магазинах ростуть, валюта в країні стала дефіцитом. Та Україні вдалось уникнути дефолту й економічного колапсу, які практично неминучі в країнах у стані війни. Минулого року нам вдалося повалити Януковича. Цього року ми вистояли перед військами агресора Путіна, загрозою економічного занепаду і відвертими провокаціями російських спецслужб підбурити українців до протестів проти нової влади. І якщо не зійдемо з обраного шляху, то збудуємо-таки Україну, про яку мріяли і Тарас Шевченко, й Іван Франко, і В’ячеслав Чорновіл.
Роботи, звісно, ще чимало. За рік нам не вдалось подолати корупцію і відучитися давати і брати хабарі, досі не завершені люстраційні процеси, ми так і не повірили судам і міліції, які ще треба шерстити і шерстити. Але ми не маємо права забути, якою ціною нам дістався шанс збудувати нову Україну. А значить, треба зібрати усю мужність і витримку, аби не опустити руки і нарешті здобути незалежність, шлях до якої, на жаль, рясно политий кров’ю наших Героїв.

Наталя БЕРЕЖНЮК
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.