Двояке враження склалося від парламентських слухань на тему “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків: проблеми та шляхи їх вирішення”, які відбулися 21 травня. З одного боку, добре, що навіть у нинішні складні для України часи влада звертає увагу на такі болючі для людей питання. А з іншого – не покидало відчуття, що цей захід організовано, скоріше, для “галочки”. Ілюстрацією цього було те, що парламентські слухання відбувалися за присутності лише кількох народних депутатів і чиновників Кабміну. Та ще представників судових органів, які навіть не зволили виступити перед численними учасниками – представниками місцевого самоврядування, громадських організацій, мешканцями гуртожитків. Не було на слуханнях і голови парламентського комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики, нардепа-комуніста С.Кілінкарова. Як не було й ще одного “захисника народу”, котрий мав би опікуватися проблемами людей, які живуть у гуртожитках, – голови спецкомісії Верховної Ради з питань приватизації, комуніста Є.Мармазова.
Але про все по порядку. Відповідно до Конституції кожен громадянин України має право на житло. Декларуючи це право, держава Законом “Про приватизацію державного житлового фонду”, прийнятим ще в далекому 1992-му, дозволила громадянам приватизувати надані їм квартири. Чим щасливчики в абсолютній більшості вже скористалися, а багато з них за різних обставин встигли й продати-перепродати приватизоване житло.
Дещо іншим було ставлення держави до тих своїх громадян, котрі жили в гуртожитках. Певний час про них просто не згадували. Аж ось у 2008 році Рада прийняла Закон №500 “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”. Відповідно до нього громадянам, які не мають власного житла, але на законних підставах проживають у гуртожитках і зареєстровані в них понад п’ять років, надано право реалізувати свої житлові права шляхом приватизації жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, де вони мешкають.
На сьогодні, за даними Держкомстату, в Україні 9561 гуртожиток. Під дію Закону №500 підпадають понад 3370 гуртожитків, у тому числі 761 – державної власності, 1957 – комунальної, а ще 654 – незаконно привласнених включенням у статутні капітали раніше приватизованих підприємств. Загалом у гуртожитках, на які поширюється дія Закону №500, проживають понад 450 тисяч осіб (кожен сотий громадянин України!).
На виконання цього закону мала бути прийнята Державна програма передачі всіх гуртожитків, на які він поширюється, з державної і приватної у комунальну власність, аби потім їхні мешканці змогли скористатися своїм правом на житло. Програму досі не затверджено. Натомість з’явився Закон №4995 від 21.06.2012 р. про загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012–2015 роки, яка стосується лише мешканців гуртожитків державної власності, на котрих поширюється дія Закону №500. На її основі в областях розробили регіональні програми.
Здавалося б, справа зрушила з місця, аж де там…
Скажімо, в Полтавській області налічується 142 гуртожитки, які підпадають під дію Закону №500. Обласною програмою протягом 2012–2015 років передбачено передати у власність територіальних громад 40 із них. Загальний обсяг фінансування становить 43,8 мільйона гривень – по 21,9 мільйона з Державного та місцевого бюджетів. На 2012–2014 роки було заплановано до передачі громадам 30 гуртожитків, передано ж лише 7. І подібна ситуація в усіх областях України.
Власне, по-іншому й бути не могло, за умов, коли у 2013 році програма не фінансувалася. Як пояснює влада – через обмежені можливості Держбюджету. А на поточний рік коштів на її виконання взагалі не передбачено…
Не менш сумна картина щодо гуртожитків, які свого часу були незаконно приватизовані шляхом включення у статутні капітали різноманітних фірм. Кабмін досі не розробив програму передачі таких гуртожитків у власність громад. Незаконні хазяї начебто й не проти їх передати, але не безоплатно, а за 100 відсотків компенсації. При цьому повсякчас нехтується вимога Закону №500 про мораторій на продаж таких гуртожитків, що ще більш ускладнює реалізацію їхніми мешканцями права на осібне житло.
Хочу привернути увагу до ще однієї вкрай важливої проблеми, про яку говорив у своєму виступі на парламентських слуханнях: як живеться мешканцям гуртожитків у “хоромах”, котрі вони не можуть приватизувати, але де змушені існувати десятки років? В умовах, коли часто-густо власники, які прихватизували ці будівлі (разом з їхніми жильцями, як невесело жартують мешканці “общаг”), усілякими способами спонукають людей виселятися зі своїх помешкань.
У хід іде все: підвищення до космічних висот плати за проживання, відсутність ремонту, тобто створення нестерпних, навіть небезпечних умов для проживання. А люди змушені там вікувати, бо іншого житла не мають. Як і коштів для його придбання чи оренди. Там народжують своїх дітей, потім одружують їх, виховують онуків, старіють. Без жодної перспективи пожити по-людськи – щоб і кухня своя, і душ. А ми говоримо про конституційне право на житло…
Тож учасники слухань абсолютно справедливо вимагали від Верховної Ради і Кабміну вжити справжніх, а не декларативних заходів для забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. І не в далекій перспективі, а негайно. Це необхідно і можна зробити – були б лише у влади воля і бажання допомогти людям.

Степан БУЛЬБА
Голова фракції СПУ
в Полтавській обласній раді, голова постійної комісії з питань житлово-комунального господарства