Все далі і далі відходять від нас грізні події Великої Вітчизняної війни. Багато трагічних і яскравих радісних подій довелося пережити нашим людям за роки війни. Однією з таких яскравих і радісних подій для Полтавчан було 23 вересня 1943 року, коли війська славної Червоної Армії визволили територію Полтавської області від німецько-фашистських загарбників. Цього року минає 70 років з часу цієї радісної події. Ще й зараз багато Полтавчан пам’ятають події вересня 1943 року. Зрозуміло, що в їх пам’яті залишились не тільки ті радісні моменти, а й трагічні події початку війни і періоду окупації.
68 років тому відгриміли салюти в честь перемоги над фашистською Німеччиною. Велика Перемога радянського народу ввійшла найяскравішою сторінкою в історію людства. 1418 днів і ночей Червона Армія та радянський народ вели жорстоку боротьбу з найрозвинітішою військовою машиною імперіалізму.
Комуністична партія стала організатором і натхненником боротьби проти фашизму. Історична заслуга Комуністичної партії полягає в тому, що вона в надзвичайно тяжких умовах початку війни організувала людей на боротьбу і в надзвичайно короткий термін зуміла перебудувати країну на військовий лад.
Переважна більшість промислових підприємств із заходу країни була евакуйована на схід і вже наприкінці 1941 року вони почали випускати продукцію, необхідну фронтові. Особливу увагу Компартія приділяла політичній роботі у військах.
За перші три місяці майже 100 тисяч комуністів і комсомольців пішли на фронти політпрацівниками. Всього в ряди Червоної Армії до кінця 1941 року влилося
1 млн. 100 тис. комуністів. Зміцнивши Червону Армію і ідейно, і озброєнням партія організувала рішучу відсіч фашистському агресору.
Битви під Москвою, Сталінградом, запеклі бої на Курській дузі – стали неперевершеними зразками військового мистецтва у світовому масштабі.
І нарешті, в 1943 році почалося визволення України. Фашистська армія була ще дуже міцною, але пихатість її вже була збита і втікали гітлерівці набагато швидше, ніж наступали в 1941 році.
Рівно два роки була окупована фашистами наша рідна Полтавщина. Та сонячного вересня 1943 року прийшло бажане визволення.
23 вересня майже вся територія області була звільнена від загарбників.
З першого дня Великої Вітчизняної війни полтавці як і всі радянські люди піднялися на захист своєї соціалістичної Вітчизни. До лав Червоної Армії влилися десятки тисяч добровольців – робітників, колгоспників, службовців, студентів, серед них було 8258 комуністів. В області діяло 44 винищувальні батальйони по боротьбі з ворожими парашутистами і диверсантами.
Коли наблизився фронт, партійні й радянські органи забезпечили організовано евакуацію в радянський тил всього, що не повинне було дістатися ворогові.
На схід вивезли заводи і фабрики, техніку й устаткування, худобу і хліб.
До 20 серпня 1941 року в області було зібрано майже весь урожай зернових.
Частини Червоної Армії героїчно протистояли ворогові на лівому березі Дніпра. В Шумейковому урочищі, неподалік хутора Дрюківщина Лохвицького району кожен метр землі политий кров’ю бійців Південно-Західного фронту, які стримували наступ танкових і моторизованих дивізій противника. Тут 20 вересня 1941 року загинув командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник М.П. Кирпонос.
З початку окупації області фашисти почали встановлювати на Полтавщині звірячий “новий порядок”. У селі Велика Обухівка Миргородського району вони повісили й спалили живими 269 мирних жителів. В селі Баранівка Шишацького району розстріляли багато жителів, а саме село зрівняли із землею.
Увірвавшись у м. Хорол, гітлерівці розстріляли 760 радянських громадян. Місто перетворилося на фабрику смерті. В одну тільки “Хорольську яму” де до війни вибирали глину для цегельного заводу, фашисти загнали десятки тисяч військовополонених. Їх тримали просто неба, без їжі під холодним осіннім дощем. Кожного дня з-за колючого дроту виносили сотні трупів. У хорольських концтаборах загинуло понад 55 тисяч патріотів. Але терор і звірства не допомогли фашистам стати хазяями радянської землі. За два роки окупації багато жителів області мужньо боролися проти окупантів у підпіллі, в партизанських загонах – всюди, де можна було внести свою часточку у велику загальнонародну перемогу.
Активну роботу по створенню опору фашистам проводив Полтавський підпільний обком КП(б)У який очолювали секретарі Степан Федорович Кондратенко та Григорій Федотович Яценко.
В кінці листопада 1941 року підпільний обком провів нараду секретарів підпільних райкомів, командирів та комісарів партизанських загонів.
Було вирішено об’єднати партизанські сили, які діяли на території Миргородського та Гадяцького районів. Командиром об’єднаного загону призначили офіцера Червоної Армії І.Й. Копьонкіна, комісаром – секретаря Миргородського підпільного райкому партії Г.О. Іващенка. На привеликий жаль під час однієї з сутичок з фашистським гарнізоном секретарі підпільного обкому С.Ф. Кондратенко і Г.Ф. Яценко загинули 17 січня 1942 року поблизу хутора Веселого Гадяцького району в нерівному бою з фашистами.
Під час окупації на території області діяло 9 підпільних райкомів партії, 19 підпільних партійних організацій і 12 груп. Лохвицько-Сенчанський підпільний центр. Вони керували 38 патріотичними антифашистськими групами, 6-ти комсомольсько-молодіжними групами, двома партизанськими з’єднаннями, 19-ти загонами 8-ми партизанськими групами.
Ніколи не забуде Полтавщина розвідницю Шишацького партизанського загону Євдокію Бородай. Напередодні 24-річниці Великого Жовтня партизани загону в селі Баранівка знищили німецьку штабну машину з трьома офіцерами й захопили важливі документи.
Незабаром у с. Яреськи злетів у повітря залізничний міст, есесівці кинули проти партизанів каральні загони. Вони пообіцяли 10 тисяч марок тому, хто видасть німецьким властям партизанського командира К.Й. Тутку. Гітлерівцям вдалося схопити розвідницю загону Дусю Бородай. Її залякували смертю, катували. Але воля дівчини виявилася міцнішою за крицю, вона нічого і нікого не видала. 25 березня 1942 року Євдокія Бородай була розстріляна ворогами.
Живою легендою стала тричі розстріляна фашистами партизанка-комуністка Ольга Бондаренко з Великих Сорочинець.
Відважно боролися з ворогами члени полтавської комсомольсько-молодіжної групи, якою керували комсомолка Олена Убийвовк і комуніст Сергій Сапіго, кореспондент газети “Красная звезда”, визволений підпільниками з полону.
В результаті зради 20 членів підпільної організації в тому числі і Ляля Убийвовк, були арештовані. Але серед них зрадників не виявилося. У в’язниці Ляля постійно нагадувала своїм товаришам: “Пам’ятайте, життя куплене ціною підлості – гірше смерті”.
Нескореній полтавчанці Лялі Убийвовк посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
7 листопада 1942 року в селі Великий Перевіз Шишацького району на телефонному стовпі біля сільської управи замайорів червоний прапор – це справа комсомольців-підпільників. У дні Сталінградської битви безсмертний подвиг у тилу ворога здійснили Лубенські піонери Ваня Сацький, Толя Буценко і Боря Гайдай. В локомотивному депо, де хлопчики працювали чорноробами, стояло на ремонті 20 паровозів. Вони були потрібні гітлерівцям для підвезення військ і озброєння до Сталінграда.
Юні патріоти непомітно проникли в один з відремонтованих паровозів і на повному пару пустили його в напрямку поворотного кола. Врізавшись у коло паровоз звалився в яму, а залізничні колії були зруйновані. Понад тиждень фашисти ремонтували зруйноване, а паровози які їм потрібні були “позаріз” не могли вийти з депо.
Тяжкою була дорога до визволення Полтавщини і до загальної перемоги над ворогом.
За мужність і відвагу, виявленні у священній війні з фашизмом 195 полтавців нагороджені Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу. А п’ятеро з них – цього звання удостоєні двічі.
При визволенні Полтавщини загинув командуючий 4-ою гвардійською ударною армією генерал-лейтенант О.І. Зигін. На центральній вулиці Полтави Жовтневій височить пам’ятник генералу – знак вдячності Полтавчан герою-визволителю.
І якою ж невимовною була радість радянських людей, в тому числі й полтавчан, коли над рейхстагом замайорів Червоний прапор Перемоги.
Зараз фальсифікатори історії по-різному намагаються тлумачити події тих років. Молодому поколінню нав’язується ідея, буцімто, ця війна не була для нас Вітчизняною, що в перемогу над фашизмом зробили свій внесок і вояки ОУН-УПА.
Яке тільки блюзнірство, яка наруга над пам’яттю тих, хто не повернувся з фронтів Великої Вітчизняної, хто пролив свою кров, захищаючи рідну землю від нелюдів-фашистів.
Ну хіба можна їх рівняти з тими , хто з хлібом і сіллю зустрічав загарбників, хто служив у військових формуваннях типу дивізії СС “Галичина”, хто стріляв у спини воїнам Червоної Армії, хто знищував своїх братів і сестер зі східних областей України, які приїхали в Західну Україну, аби навчати дітей, лікувати хворих, відбудовувати зруйноване війною господарство?
Оцінюючи події того грізного часу на відстані прожитих років ми повинні усвідомити один неспростовний факт – вся Європа не могла встояти перед фашистською військовою машиною. Франція, Польща і інші країни практично не чинили опору гітлерівцям і за лічені дні опинилися під фашистським чоботом. Така доля спіткала б і Англію, якби Гітлер не розпочав війну проти Радянського Союзу.
І тільки багатонаціональна радянська держава змогла зламати хребет коричневій чумі і звільнити всю Європу від фашизму. Могутня Червона Армія, великий радянський народ, керовані Комуністичною партією, продемонстрували велич соціалістичної держави, високе почуття відповідальності та патріотизму.
І як прикро констатувати той факт що, за роки так званої незалежності, в Україні правлячі, а ще більше націоналістичні кола роблять все щоб принизити значення Великої Перемоги. Стерти її в пам’яті народній і донести історичні факти до молодого покоління у викривленому вигляді.
Навіть у нашій області влада не спромоглася в повній мірі віддати данину і шану поваги героям, які віддали своє життя заради нашої свободи і миру для прийдешніх поколінь. Принаймні до дня визволення Полтавщини не вирішене питання ремонту хати в селі Городище Чорнухинського району, де відбулося останнє засідання штабу Південно-Західного фронту.
І сміх і гріх, як у народі говорять. З ініціативи Гребінківського райкому КПУ організовано автопробіг по всіх селах району, присвячений 70-й річниці визволення Полтавщини і Гребінківського району від німецько-фашистських загарбників. До цієї ідеї спочатку приєдналася і районна влада, але голова райдержадміністрації злякався брати участь у цьому заході під Червоним прапором. Прапором, який увінчав нашу перемогу над рейхстагом, прапором партії якій і він служив за певних обставин. Нинішня влада присвоює звання почесних тим, хто зрадив ідеї, своїм товаришам і народу, а не тим хто відстояв честь і незалежність рідної Вітчизни.
Єдиною втіхою являється той факт що з ініціативи фракції Компартії України обласна рада в цьому році заснувала премію ім. Лялі Убийвовк. Вона заснована на честь 70 річчя з дня визволення Полтавщини від фашистських загарбників і 95 річчя з дня народження героїні яке відзначається в листопаді місяці.
Тому вітаючи Полтавчан із 70-ю річницею з Дня визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників хочу зосередити увагу на такому історичному факті: всі значущі перемоги на нашому історичному шляху пов’язані із Комуністичною партією. Тому й зараз вихід із скрутного нинішнього становища потрібно доручити Комуністичній партії. Тільки взаємні зусилля Компартії і народу, взаєморозуміння і підтримка зможуть змінити ситуацію на краще.
Збережено стилістику, орфографію, пунктуацію, фактологічне наповнення автора.
Друкується на запит депутата обласної ради. Редакція Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”, оприлюднюючи точку зору автора, надрукує й інші дослідження, наукові й архівні факти про трагічні й героїчні сторінки історії нашого народу, який всупереч усім випробуванням відстояв Батьківщину і захистив світ від тоталітаризму.

Олександр Масенко
Перший секретар Полтавського
обкому КПУ, депутат обласної ради