Про що писала газета у першу річницю визволення краю від фашистських загарбників

Нині, напередодні сімдесятої річниці визволення Полтавщини від фашистських загарбників, очевидно, багатьом було б цікаво дізнатися, який вигляд мала обласна газета (що була тоді, в час повної відсутності телебачення, обласного радіо, яке почало відновлювати роботу лише в жовтні 1944 року, практично єдиним джерелом інформації про життя області) в ті далекі роки. Газета відновила роботу майже відразу після визволення й за рік стала досить поважним виданням (за 1944 рік вийшло 241 число газети).
У Державному архіві Полтавської області зберігається більшість номерів газети “Зоря Полтавщини” за 1943–1945 роки, які попри жорстку цензуру містять досить багато відомостей про місцеві події та є, перш за все, цікавим пам’ятником епохи. 23 вересня 1944 року вийшов 173-й номер газети, який відкривався гаслом: “Сьогодні трудящі Полтавщини святкують першу річницю свого визволення!” На першій шпальті – досить об’ємний лист трудящих Полтавської області Й.В. Сталіну. Якщо відкинути славослів’я, без якого, очевидно, було не обійтися, знаходимо певну інформацію про події першого року після визволення. Рядки листа можуть викликати нині й певні іронічні думки. Однак такою була наша з вами біографія, яку не слід переписувати, а варто вивчати і знати. Подаємо частину тексту листа зі збереженням правопису оригіналу.

“Минув рік, як над нашим краєм Полтавським, над нашими нивами колгоспними, освяченими працею рук дідів наших, потом і кров’ю народу нашого, сяють радянські прапори.
Минув рік, як над Полтавщиною нашою зійшло сонце ясне і ніч страшну і темну німецьку замінило…
Працюєш на полі, кинеш оком на сонечко, а воно і сідати збирається, хочеться, щоб заждало воно, щоб лишню копу нав’язати, чвертку викосити чи центнер намолотити…
Раділо наше серце, коли лани колгоспні зазеленіли, коли цвіли жита та пшениці і вистигати починали, а ми часу не гаяли та жниварки, коси і серпи готували, щоб зібрати впору урожай високий.
Колгоспний лан для кожного з нас полем бою був. Воїни наші полтавські з усіма разом на захід підбитих німців гнали… Для спільного діла єднали ми сили наші з фронтовиками, щоб жаданий час волі для всього народу скоріше прийшов.
Трудовою славою тисячі людей наших відзначилися на збиранні врожаю та інших роботах. Колгоспниця Параска Коротіч з артілі ім. 1-го Травня Шишацького району кожного дня по 27 кіп снопів в’язала. Колгоспник з артілі “Червоні зорі” Опішнянського району Антон Тарасович Оніщенко більше гектара озимини та ярини за день викошував. Більше гектара викошувала дружина воїна Марія Лисоконь з артілі “Червона Україна” Гадяцького району. Прославила себе бригада Ольги Чеберячки з артілі          ім. Горького Ковалівського району…
Німці зруйнували всі фабрики й заводи, всі підприємства місцевої промисловості. Ще чулися постріли гармат , ще гітлерівці обстрілювали наші міста, а робітники, інженери і техніки, тисячі домашніх господарок, чоловіки яких погнали німця далі, на захід, взялися за відбудову нашої промисловості. Всі вони стали на трудову Сталінську вахту, щоб скоріше фронту і країні продукцію дати.
Там, де німець залишив руїни і попіл, знову виросли фабрики й заводи, знову виросли сотні промислових підприємств. Став до ладу Полтавський паровозоремонтний завод, який виконав свою програму на 136 проц. і дав продукції за 8 місяців на       6 міліонів крб. Вся Полтавщина гордиться іменами кращих організаторів і стахановців заводу: інженера Григорія Клепініна, слюсаря Михайла Кулібаба, токаря Петра Клименка. 77 процентів робітників заводу – це стахановці і ударники.
Стали до ладу і випускають продукцію Крюківський вагоноремонтний завод, Полтавський і Кременчуцький м’ясокомбінати, Лубенський верстатобудівний завод “Комунар”, Полтавський прядильно-трикотажний комбінат, завод “Метал” та багато інших…
Не можемо не розповісти … про віддану роботу залізничників нашої області. Німчура проклята і тут багато лиха наробила – зруйновані були депо, станції, колії, водопостачання. Виявляючи трудову доблесть, залізничники всіх професій до річниці визволення Полтавщини великих успіхів домоглися. Паровозники провели 1865 великовагових поїздів і цим заощадили 825 паровозів. Вони зекономили і передали у фонд Головного командування 4935 тонн вугілля. Машиністи-кривоносовці Кравчук, Бабич, Яцина, Федоров технічну швидкість своїх локомотивів довели до 35 км, набагато збільшили пробіг паровозів. Державний план навантаження по відділках області виконано на 127 проц. Перевезено зверх плану 38 000 вагонів найважливіших вантажів для фронту і країни.
Добре попрацювали і наші зв’язківці. Вони встановили зв’язок в усіх районах області, телефонізували кількасот сільських Рад, 54 МТС. Річницю визволення зв’язківці відмічають радіофікацією всіх районів Полтавщини.
Перших успіхів домоглися ми у відбудові та розвиткові місцевої промисловості. Сьогодні працюють сотні підприємств, які випускають продукцію для колгоспів, трудящих міст і сіл нашої області. За недовгий час працівники місцевої промисловості випустили продукції на 25 000 000 крб.
Мало ми ще зробили у використанні місцевих ресурсів і сировини, мало ще випустили товарів широкого вжитку для населення. Тут багато керівників ще за старою звичкою очікували сировину зверху, підвозу з інших областей. Зобов’язуємося перед Вами і цю прогалину ліквідувати.
Сотні і тисячі дітей шкільного віку німець позбавив був права вчитися. Вони сиділи на вулицях міст і чистили чоботи осоружній офіцерні німецькій та ходили з торбами по селах і жебракували. З жалем дивилися ми на дітей наших, на майбутнє наше, але не під силу було вдіяти що-небудь… [Нині] ми вже маємо в області 1552 школи, в яких навчається 165 тисяч дітей. Відбудували ми і поновили роботу педагогічного, сільськогосподарського, будівельного інститутів та інституту кормів, 44 технікумів та шкіл фабрично-заводського навчання. Вже в цьому році область і країна поповняться новими педагогами, агрономами, будівельниками та іншими професіями для розвитку народного господарства.
Знову маємо ми лікарні, поліклініки, амбулаторії…
Німець заборонив нам пісню нашу, українську, боронив гуртом збиратися, щоб бува про нього в гурті прокляття не сказати, яке кожен у серці своєму носив. Протягом двох років одне чули ми, одне знали ми: белькотіння рудого німця, примус, ганьбу людську, нагай та палицю. Сьогодні ми вільно збираємось, вільно мову ведемо про Армію Червону, про Вас, нашого батька рідного, та мудре керівництво Ваше походами на ворога та всім народом нашим, який до вершини щастя людського ведете. Маємо ми вже 1065 клубів та сільських хат-читалень, в яких молодь наша гарні пісні співає, п’єси ставить, а вчителі та агрономи, агітатори та пропагандисти лекції читають, оповіщують, що в світі діється та в нашому Союзі великому.
Тепер ми певно знаємо, що:
Не вернуться супостати,
Поки сонце сяє,
А ми знову будуємо
Життя наше красне.
А в труді нашому, житті оновленому молодь наша красна попереду йшла, трудом своїм землю нашу Полтавську прославляла.
Ще ми хочемо сьогодні, у святий день нашого визволення, щиро подякувати нашому урядові Радянському за допомогу і піклування про людей визволених.
За один лише рік ми одержали від держави мануфактури, взуття, одягу та інших товарів на 311 млн. 200 тисяч крб. …
За один тільки рік ми від Уряду одержали 1381 трактор, багато машин та верстатів для відбудови промисловості і сільського господарства. Від держави та народу братнього для розширення наших ферм колгоспних одержали 16 548 голів продуктивної худоби. Щоб скоріше відбудувати господарство артільне та колгоспників, держава видала нам довготермінового кредиту – 39 млн. 880 тис. крб. Неоціненна допомога це для нашої Полтавщини…
Сьогодні, в день славної річниці нашого визволення, ми складаємо рапорт, що, виконуючи першу заповідь перед державою, вивершуємо план хлібоздачі, а такі райони, як Лазорківський, Іркліївський, Покрово-Багачанський, Градизький повністю вивершили свої завдання по хлібоздачі та натуроплаті. А здаємо ми в цьому році стільки ж, скільки й до війни здавали. Вивершуємо осінню сівбу та з успіхом провадимо збирання цукрових буряків. Своє зобов’язання про те, щоб зібрати 720 пудів цукрового буряку з гектара, ми додержали, а десятки колгоспів і сотні ланок значно більше зберуть…
Кожну хвилину піклуючись про могутність держави нашої, про її збройні сили, ми зібрали на танкову колону “Визволена Полтавщина” 104 341 000 крб. і підписалися і зібрали на Другу і Третю державні позики 203 562 000 крб.
Червона Армія і армії наших союзників наближають жадану перемогу над ворогом лютим. Все міцніше стискується кільце навколо Німеччини. Скавучить у своєму барлозі біснуватий Гітлер, скавучить все його військо розбійників і злодюг. Іде перемога нам і суд важкий, справедливий ворогам нашим.
З перемогою ждемо на рідну землю синів і дочок наших.
А мужні і хоробрі вони, воїни наші. 65 Героїв Радянського Союзу, десятки кавалерів ордена Слави, тисячі орденоносців виростила земля наша, Полтавська.
І прийдуть вони з походів далеких, визвольних шляхами-дорогами Полтавськими, якими в давній час Петро Івана Котляревського до своєї любимої Наталки з заробітків вертався. А шляхи тії оновлені будуть від німецького бруду омиті…”
(Закінчення в одному з наступних номерів).

Володимир КОРОТЕНКО
Головний спеціаліст відділу інформації та використання
документів Державного архіву Полтавської області

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.