Настя КАРПЮК: “Я вже отримала від участі в проекті дуже багато”

Протягом академічного року вони навчалися в американській школі, жили в американській родині, користувалися наданою їм можливістю брати активну участь у соціальному житті суспільства. Право стати стипендіатами старшокласники щороку виборюють на спеціальному тестуванні.

Нині серед тих, хто знайомиться з культурою та сучасним життям США, натомість розповідаючи американцям про Україну, – наша юна землячка з Машівки Настя Карпюк. Дівчина завжди вирізнялась серед своїх однолітків завзятістю та активністю. І не тільки в школі. Заняття музикою по класу фортепіано, участь у зразковому дитячому колективі народного танцю та зразковому вокальному ансамблі – це навіть не повний перелік її захоплень. Неодноразово з творчими колективами бувала за кордоном. Торік потрапила до тренувального табору “Х-фактора”.

У десятому класі дівчина навчається у столиці штату Каліфорнія – Сакраменто. Про своє життя за океаном Настя КАРПЮК розповіла за допомогою Інтернету.

Як потрапила на FLEX?

– У Селещині Машівського району в сільській школі працює волонтерка Корпусу Миру США в Україні Меган Лопез. Я познайомилася з нею, щоб удосконалити свою англійську. Саме Меган дала мені посилання на сайт програми FLEX. Перший тур був найлегшим: тест треба було виконати за 15 хвилин. Другий тур тривав чотири години: написати за 45 хвилин три есе на задані теми, важкі тести, аудіювання. А вже у рольових іграх третього туру перевірялися лідерські якості. На фінал я, чесно кажучи, не розраховувала, це була більше проба сил. Та коли в березні з Києва повідомили, що я – фіналістка, радості не було меж. У першу мить я реагувала так емоційно, що мої схвильовані вигуки навіть перелякали нашого собаку: він розгавкався на мене, як на чужу.

Під час так званої “переддепортаційної орієнтації” нас ознайомили з правилами поведінки, розповіли про дрес-код: жодних майок, що облягають, чи надмірно коротких спідниць, що привертають увагу. Каблук – не вищий за чотири сантиметри. За порушення правил можуть і депортувати. Що з висунутих обмежень мало засмутити мене найбільше, я зрозуміла вже на місці, оселившись в американській родині. Мене хотіли навчити водити автомобіль, адже тамтешні підлітки вчаться цьому рано, та, на жаль, правилами це категорично заборонено.

З американською “сім'єю” надзвичайно пощастило

– Мою “тимчасову” маму (хост-маму) звати Кім, тата – Джеймс. У них троє дітей: чотирирічний Остін, дев'ятирічний Райдер і десятирічна Медді. Навіть на фото ми з Медді дуже схожі, тож її друзі часто сприймають нас за рідних. Школярку за обміном ця сім'я взяла вперше. Кажуть, що читали моє резюме, і їм дуже сподобалося, що я на всіх фото усміхаюся.

Кім та Джеймс – висококваліфіковані інженери, вони по кілька разів на рік бувають у відрядженнях у Лаосі, Камбоджі, бачать різних людей. Подружжя прагне, щоб їхні діти були всебічно розвинутими. Родина релігійна. Серед найближчих друзів є пастор церкви, який у своїй сім'ї виховує трьох прийомних дітей.

Сім'я дуже активна. Вони постійно подорожують – до родичів, друзів, до моря, тому з моєю появою купили третю, значно просторішу, машину. На цьогорічне Різдво Кім уже забронювала авіаквитки до Вашингтона: сім'я полетить туди (а це через усю Америку) відпочивати на цілий тиждень. Мама Джеймса – письменниця, її книги є в місцевій бібліотеці.

Великих застіль з якогось приводу в сім'ї не буває. Якщо їдемо у кемпінг, то розважатися, а не наїдатися. Якщо у когось день народження, то пригощання зазвичай тільки солодке – торт, цукерки. Але їжі скрізь пропонується аж надто багато, і здається, що всі й увесь час щось їдять – навіть у церкві завжди лежить печиво для бажаючих. Але розмови про те, що в США дуже багато гладких людей, несправедливі: не більше, ніж у нас. Люди дуже доглядають за собою – як за зовнішнім виглядом, так і за здоров'ям.

Вечерю готує тато, іноді я йому допомагаю. Мама до плити підходить зрідка – щоб порадувати чимось особливим за улюбленим чи новим рецептом. Перевагу віддають мексиканській кухні. Я навчилася готувати соуси з фруктів та овочів, пекти печиво з коричневим цукром. Кім та Джеймс жартують, що перед від'їздом подарують мені мішок такого цукру. Продукти смачні, майже ніщо не псується: хліб буде пухким і смачним навіть через тиждень. Фруктів та овочів, порівняно з нами, їдять значно менше. У дворі нашого дому росте грейпфрутове дерево. Я грейпфрути дуже люблю і тому з нетерпінням чекала, коли вони достигнуть. Але перед однією з вечірок Кім зрізала всі до одного плоди (величезні, майже стиглі) й викинула: щоб нікому з гостей на голову не впало… Апельсини та лимони з дерев уздовж центральної вулиці Сакраменто зривають тільки безхатченки.

Часто ходимо в кафе поласувати улюбленим морозивом: кожен замовляє за власним рецептом. Коштує задоволення недешево, доларів вісім-дев'ять, але сім'я може це собі дозволити, і з моєї стипендії (125 доларів США) ніхто не бере ні копійки. Кім дуже любить робити кожному щось приємне. Коли на початку навчання мені було важко і я поділилася з нею проблемами, вона через 15 хвилин принесла з магазину велику жовту орхідею. Це – щоб життя відразу стало яскравішим!

Джеймс – гуморист, навколо нього завжди весело. Він має хобі: виготовляє гітари. Цей інструмент звучить у домі часто. І я також почала його освоювати. У неділю всі ходимо до християнської церкви, там Джеймс грає в ансамблі на гітарі, а я співаю у церковному хорі. На Різдво запланований виступ, де мені відвели роль солістки. Коли хор виступає в будинках для престарілих, цей час зараховується мені як волонтерський. Волонтерство реєструє локальний координатор. Той, хто за час перебування в США перевиконає норму волонтерських годин, отримає грамоту, підписану президентом країни. Дуже хочу заробити таку грамоту.

Американські школярі навчаються із задоволенням

– Із самого початку я не мала на меті заглибитися в якусь конкретну науку, бо програми дуже відрізняються. Для мене було важливо вдосконалювати англійську й пізнати щось таке, чого в рамках нашої шкільної програми немає. Спочатку обрала, крім двох обов'язкових предметів (англійської мови та історії), ще психологію, фотографію, драму та журналістику. Потім журналістику замінила на кераміку. Мої вироби з глини вже експонувалися на виставці.

Дуже подобається фотографія: тепер дивлюся на світ іншими очима. Починали вивчати предмет із азів – конструювали фотооб'єктив із… циліндричної упаковки з-під чіпсів. Зараз
освоюємо плівкові фотоапарати, вивчаємо витримку, діафрагму, готуємо розчини для плівки та знімків. Наприкінці року справа дійде до цифрового фото. Маю мрію: наскладати зі стипендії грошей і привезти додому гарний фотоапарат.

Американські школярі навчаються з великим задоволенням. Вони вільні у своїй поведінці: хочеш їсти – їж, хочеш спати – спи. Запізнився – сам себе й покарав, дорікати за це ніхто не буде. Не обов'язково піднімати руку і просити на щось дозволу. Хоч і зовсім на урок не приходь. Але в такому разі ти нізащо

не отримаєш потрібного бала. Оцінки в запечатаному конверті регулярно приходять батькам поштою.

Перерви між уроками дуже малі: якраз стільки, щоб добігти до шафки з речами, поміняти книжки і перебігти в інший клас. І в моїх інтересах при цьому не запізнитися. Розклад у мене стандартний: щодня ті самі шість уроків.

Дуже “розкуті” вчителі: спілкуються із учнями як рівний з рівним, жартують, кепкують. Наприклад, протягом тижня кожного дня була задана певна “тема одягу”. І якщо учні вдягалися як хіпі, то й учителі – також. Або треба було вдягнутися у форму омріяної в дитинстві професії. Один із учителів прийшов на урок у костюмі хірурга, а потім разом з нами довго сміявся, бо слово “анестезія” англійською співзвучне з “Анастасія”. В останній день того тижня усіх учнів, а це дві з половиною тисячі дітей, зібрали у величезному спортзалі: учні сиділи на трибунах, а вчителі для них танцювали найпопулярніший серед молоді танець гангамстайл.

Добре, що не обрала для вивчення хімію. Серед тутешніх знайомих і друзів ніхто навіть не знає, хто такий Менделєєв. У нас назви хімічних елементів схожі на латинські, як у періодичній системі. У них кожен елемент називається по-своєму. Я підходила до вчителя хімії, і ми довго про це говорили. Зрештою він погодився: по-їхньому це – нелогічно. Хто такий Гагарін, там теж мало хто знає. Їхній герой – Армстронг, який літав на Місяць.

Учні на уроках отримують оцінки в балах не лише за знання, а й за активність, старанність. Потім бали додаються і

за результатом виставляється оцінка: А, Б, С, Д або F. За неуспішність зі школи відраховують. У моєму випадку це означало б депортацію. Моїм американським “батькам” приходили лише найвищі оцінки (А).

“Всі завжди від'їжджають назавжди”

– Я вже отримала від участі у проекті доволі багато: стала вільнішою, сильнішою духом, не боюся людей і вчуся добиватися свого. Дуже хочу відпрацювати 100 годин волонтерства.  Останнім часом часто згадую вислів, який моя мама прочитала в якійсь книзі: “Всі завжди від'їжджають назавжди”. Здається, я тепер дуже добре розумію зміст цих слів: ніхто не повертається таким, як був колись. В Україну, в рідну Машівку, повернеться вже інша Настя.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.