Його пісні щодня звучать для нас, і багато слухачів вважають їх народними.

Дмитро Омелянович Луценко народився у золоту пору – 15 жовтня 1921 року в селі Березова Рудка Пирятинського району. З дитинства знав багато пісень, які чув від батька та односельців. Підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в технікумі. У 1938 році став студентом Київського гідромеліоративного інституту. В 1940-му призваний до лав Червоної Армії, служив прикордонником на заставі Бури (на кордоні з Афганістаном). З початком війни – автоматник розвідувальної роти. Був тяжко поранений і контужений, інвалід 2-ї групи.

У повоєнні роки працював у редакціях газет "Сільські вісті", "Молодь України", був кореспондентом Всесоюзного радіо в Україні. Першу свою збірку поезій – "Дарую людям пісню" – видав 1962 року, вже наступного року став членом Спілки письменників України. Створив понад 300 пісень.

Похований поет-пісняр у Києві на Байковому цвинтарі поряд із могилою доньки.

Починаючи з 1990 року, в рідному селі Дмитра Луценка у Березоворудському парку проводяться пісенно-мистецькі свята "Осіннє золото", де звучать пісні на його слова. У сільському краєзнавчому музеї відкрито кімнату-музей поета. У 2001 році заснована премія імені Дмитра Луценка, вона вручається кращим поетам-піснярам, співакам, композиторам. А 2006 року Нацбанк України випустив у обіг ювілейну монету, присвячену 85-річчю з дня народження поета.