Протягом доволі тривалого часу кожного року приблизно 150–200 студентів ІІ–V курсів різних факультетів Полтавської державної аграрної академії мають можливість пройти 6–12-місячну, а то й півторарічну практику чи стажування за кордоном. Стосовно пропонованих для українських студентів різновидів проходження практики, то це в переважній більшості – стажування на тваринницьких фермах, у садах, на виноградниках… Нині, наприклад, за словами проректора з міжнародних зв’язків, кандидата сільськогосподарських наук, професора ПДАА Олега Горба, зі студентами проводяться співбесіди-тестування для проходження виробничої практики в Данії, Голландії, Франції, Швейцарії, США…

Мені випала нагода бути присутньою на співбесіді, тож я поспілкувалася з претендентами на закордонне стажування. Студент ІІ курсу факультету механізації сільського господарства Юрій Тертичний планує поїхати на рік до Данії. “Окрім набуття практичних навичок, хочу подивитися, як там живуть люди, як працюють, які виробничі технології застосовують”, – розповідає юнак.

За словами екзаменаторів, студент проживатиме в сім’ї фермерів, за 12 місяців практики він матиме можливість відслідкувати повний сільськогосподарський цикл виробництва.

Вікторія Федій, старшокурсниця агрономічного факультету, теж прагне побачити світ, поліпшити знання англійської мови, а ще, як зізналася, не зайве було б і грошей трохи заробити. Хоча в цілому переконана, що через рік повернеться додому, в Україну.

– Загалом вуз співпрацює з 35-ма установами та організаціями з 20 країн світу, в яких наші студенти можуть проходити легальне стажування терміном до 18 місяців, а іноді – й до 3-х років, – розповідає Олег Горб. – Співпрацюємо і з науковцями цих країн, обмінюємося досвідом. Наприклад, бельгійських колег цікавить висока зимостійкість виведених селекціонерами ПДАА сортів пшениці. Маємо й наших випускників, які, вперше поїхавши за кордон на стажування, змогли себе добре зарекомендувати й, закінчивши вуз, поїхали знову і вже тривалий час працюють там досить успішно. Скажімо, років десять працює в Австрії у Віденському університеті Віталій Криворучко. Там він захистив кандидатську дисертацію, приїздить читати лекції і в ПДАА. Близько 7 років тому виїхала до Ірландії й наша студентка Ірина Букша. Там вона створила сім’ю, працює при Дублінському університеті.

На думку Олега Горба, масового відтоку українських випускників вузів за кордон, як це було в середині 1990-х років, нині не спостерігається, бо влаштуватися на високооплачувану й престижну роботу там дуже складно –  існує велика конкуренція. До того ж у ставленні до наших людей відчувається, що вони для європейців – люди іншого, нижчого, сорту. В той же час, за словами Олега Горба, зазнають своєрідних збитків українські вузи, вкладаючи кошти в навчання студентів, які, ставши випускниками, влаштовуються на роботу в іноземні компанії й фірми, що працюють на теренах України. Необхідно ці фірми якимось чином змусити спонукати до фінансування вузів, із яких вони взяли собі співробітників, вважає він.

***

За інформацією з інших джерел, “витік мізків” із України  не набуває нині загрозливого для держави характеру, бо світова фінансова криза хоч і вплинула негативно на міграційні процеси, проте не припинила їх. Країни Заходу зазвичай пропонують мігрантам із належним освітнім рівнем значно ліпші умови праці з відповідною її оплатою. І далеко не завжди причиною виїзду молодих висококваліфікованих спеціалістів на роботу за кордон є заробітчанство. Найчастіше вирішальну роль відіграє можливість самореалізації молодої людини. А в нас із цим – проблеми, бо нерідко від моменту винаходу до запровадження будь-якої технології чи устаткування в Україні можуть пройти не те що роки – десятиліття, протягом яких може застаріти й сама новинка. Щоправда, нині західні країни потребують не просто молодих фахівців, а справжніх унікумів фізико-математичного профілю, сфери соціології та нанотехнологій. Певним підтвердженням зазначеного вище є такі цифри: за даними фахівців головного управління статистики в Полтавській області, з 211–227 докторів наук, які працювали в нашій області у 2009 – 2010 роках, вік до 40 років мали, відповідно, лише 13–14 чоловік. Якщо ж брати вікову категорію 61 – 70 років, тут маємо по 59 докторів наук. Дещо ліпша ситуація із наявністю в області кандидатів наук віком до 40 років, яких у 2009 – 2010 роках було понад 500 чоловік. А отже, ще не все втрачено.

***

Як і де знайти пристойну й добре оплачувану роботу – це питання свого часу постає практично перед кожною людиною, кожним випускником вузу, адже наша держава, на жаль, не поспішає гарантувати, а головне – на практиці забезпечувати молодих спеціалістів першим робочим місцем. Нам вдалося поспілкуватися з тими українцями, які працюють чи свого часу працювали у країнах Європи. Варто додати, що це випускники не тільки полтавських вузів. Імена наших співрозмовників, на їхнє прохання, змінені.

Закінчуючи педагогічний вуз, Катерина губилася в роздумах: де працевлаштуватися, адже їй потрібно було не тільки забезпечити себе матеріально, а й допомогти хворій мамі та меншим братові й сестричці. Можна лишень здогадуватися, якою була радість дівчини, коли її запросили на роботу танцюристкою у східну країну.

– Тут працює чимало дівчат із України, країн СНД. Умови праці мене влаштовують, у трудовому контракті є пункт – жодних стосунків із клієнтами. Проживання й харчування – за рахунок фірми, заробітки теж досить пристойні. Маю змогу й рідним допомогти, й собі практично ні в чому не відмовляю, – розповідає Катерина. – Додому повертатися поки що не збираюся, хоча добре розумію, що танці – це не на все життя. До того ж я люблю працювати з дітьми, подобається мені й обраний мною фах. Але що мені можуть запропонувати вдома – мізерну зарплатню й злиденне життя?

 Євген по закінченні вузу виїхав до Лондона ще на початку 2000-х років. Спочатку продавав музичні касети, потім змінив чимало робіт. Зараз має свій невеликий бізнес, але, як зізнається, для душі. Повертатися в Україну не збирається, хоча щось-таки тривожить його душу й не дає спокою. “Я ще й не зовсім тут, але вже й не там (в Україні. – Авт.), бо ніколи не зможу змиритися з тим, що нині відбувається на моїй батьківщині, де панують хамство, корупція, де тотальна влада капіталу”, – каже хлопець.

Гарна й вродлива Світлана поїхала в Данію ще студенткою економічного вузу. Працювала на тваринницькій фермі. Робота не з легких, але звикла. Працює четвертий рік, вищу освіту здобула на заочному факультеті. Поїздила по Європі, побачила світ, зустріл
а на чужині й своє кохання, Антона. Він теж із України – продавець квітів. Створили сім’ю. Загалом планують жити в Україні, навіть квартиру тут придбали, але стабільна робота й достойна зарплата на чужині поки що “не відпускають”.

Оксана, навчаючись в аграрному вузі, поїхала на 6-місячну практику в Англію. Трудилась у фермера – доглядала квіти. Потім знову поїхала працювати в те ж саме фермерське господарство ще на 2 роки. Вирощувала  квіти, збирала ягоди. Умови проживання хороші, заробіток теж влаштовував. Нині дівчина повернулася додому. За зароблені кошти придбала собі квартиру, тепер намагається влаштувати своє життя на батьківщині.

Анжела офіційно, через кадрову агенцію, працевлаштувалась нянею в Німеччині. Та мусила залишити першу сім’ю через залицяння до неї господаря. В іншій родині дівчині не сподобалося ставлення працедавців до неї як до людини третього сорту. Знайти хорошу роботу допомогли такі ж, як і вона, українські дівчата, котрих там чимало. Дівчина заробила грошей, вдосконалила знання німецької мови, побачила світ і повернулася в Україну.

А от Романові не щастило з можливістю офіційного виїзду за кордон. Тож він придбав туристичну путівку й “відстав від своєї групи”. Зупинився в Португалії, де працював на будовах його рідний брат. Та мав Роман пристрасть до спиртного, тож, як і в Україні був без постійної роботи й певного місця проживання, так і на чужині не має постійного заняття.

***

Ось так по-різному складаються долі наших співгромадян, які побували на заробітках за кордоном або й нині залишаються там працювати. Чи втрачає від цього Україна? Мабуть, що так. У всякому разі якщо навіть не брати до уваги матеріальні збитки, в моральному плані…