Ініціатором створення і засновником Музею гончарства став доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України Олесь Пошивайло, виконавши прохання своєї бабусі, відомої опішнянської малювальниці Євдокії Пошивайло, – зберегти історію гончарного Опішного, щоб наступні покоління вчилися і несли з глибокою повагою і гарячою любов'ю, як заповіт, усе те, чим жили батьки, діди й прадіди.
Саме з цього й розпочалася велика робота зі створення Музею гончарства в Опішному.
– Ми разом із майстрами, – говорить Олесь Пошивайло, – написали листи в різні інстанції з проханням створити музей у звільненому після реконструкції заводу старому приміщенні колишньої земської губернської гончарної майстерні. Але нам було відмовлено. Пізніше, у 1985 році, Рада Міністрів України прийняла розпорядження про створення Музею гончарства на правах відділу Полтавського краєзнавчого музею. Відповідно до розпорядження облвиконком прийняв рішення – створили громадську раду, яка повинна була вести організаційну роботу зі створення музею. Та, на жаль, на цьому все й затихло…
Допомогти втілити задум взялися письменники Олесь Гончар, Іван Драч, Іван Власенко, народний художник України Михайло Дерегус, доктор філософських наук Леонід Сморж, академіки Борис Олійник та Леонід Новиченко, інші діячі культури. У березні 1986 року за дорученням Ради Міністрів України було засновано перший у колишньому СРСР Музей гончарства. Оскільки він ще не мав штату, Олесь Пошивайло був зарахований науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею. А восени того ж року було прийнято рішення про виділення штатної посади завідувача і надано дві кімнати в приміщенні заводу "Художній керамік", де разом із Олесем Пошивайлом почали працювати ще троє співробітників.
– Самотужки їздили у відрядження, – згадує засновник музею, – шукали експонати, записували спогади гончарів, я залучав до співпраці брата. Першою вагомою знахідкою стала кахляна піч 1885 року, виявлена у Котельві. Згодом експедиційна діяльність охопила всю Україну.
1989 року було прийнято урядову постанову про формування Державного музею-заповідника українського гончарства в Опішному – етномистецького науково-дослідного й культурно-освітнього закладу, національної гончарської скарбниці України. 1992 року для музею було викуплено частину великого, майже зруйнованого будинку гуртожитку, де працівники музею самотужки відбудували приміщення.
Багаторічна наполеглива праця колективу музею задля збагачення, збереження й популяризації гончарної спадщини українців була високо поцінована владою – 2001 року Музею гончарства було надано статус національного.
За роки діяльності музей-заповідник значно розбудувався – його структурними підрозділами є Центр досліджень українського гончарства, Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства, аудіовізуальна студія українського гончарства, видавництво "Українське народознавство", Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів, Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко, Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа, Центр розвитку духовної культури.
Упродовж багатьох років на базі музею проводяться різноманітні мистецькі форуми, які мають величезний розголос не лише в Україні, а й за її межами. Науковці, діячі культури та пересічні відвідувачі, побувавши в музеї, прирівнюють його до Олімпу української культури, аналогів якому немає в Європі. Сьогодні музей може пишатися своєю діяльністю й надбаннями – унікальними колекціями, етнографічними збірками, пам'ятками декоративно-ужиткового мистецтва, рукописами, стародруками, творами живопису, які є дорогоцінним скарбом світового значення.