Теорія брехні
З дитинства нас навчали, що обманювати не можна, бо це погано і так роблять невиховані люди.
Влучно сказав фінський письменник Марті Ларні, що брехня – дуже неповноправний замінник правди, проте все-таки має широке застосування серед людей. Звісно, обман, якщо він притаманний людині, з’являється не у зрілому віці, а проявляється з дитинства. Психологи дослідили, що діти за своєю природою схильні до обману і здатні це робити з 4–6 років. Але є різниця між тим, коли ваше чадо бреше, і тим, коли вміло фантазує.
Боїться, але бреше
– Ми з чоловіком стомилися від синової брехні. Ігор – першокласник. У школі він обманює вчителя, що не зробив домашнє завдання, бо нібито нас, батьків, не було вдома. На уроці обманює, що хоче в туалет, аби лише вийти з класу. Щоб піти на уроці попити води, при всіх сказав, що вдома ми його не поїмо й не годуємо. Бреше, що чекає бібліотекар, аби не залишатися після уроків “підтягнути” математику. З товаришами обірвав кущі смородини і переконував, що його там не було, – розповідає Олена М. з Кременчука. – Син може збрехати, що болить живіт чи голова, щоб не допомагати по господарству, не прибирати у своїй кімнаті, а тоді ще й пожаліється бабусі, що ніби його, бідолашного, змушують хворого працювати. Він не хоче їсти у шкільній їдальні, каже вчительці, що вранці ситно поїв.
Співрозмовниця розповіла: батько Ігоря суворо карає сина за різні негарні вчинки, особливо за брехню. Може поставити у куток, не дозволяє посидіти за комп’ютером, забороняє дивитися мультфільми, гуляти з друзями, а іноді хлопцеві й ремінця перепадає. Ігор боїться таких покарань, але попри свій страх вигадувати небилиці не перестав.
– Іноді навіть я мовчу про його витівки, щоб чоловік не покарав Ігоря. Не завжди зізнаюсь про те, що говорить вчитель про синову поведінку. На батьківські збори намагаюсь піти сама, – продовжує Олена. – Я просто дивуюся, звідки в сина така схильність до брехні, адже у нас в родині брехунів немає.
Другокласник “винайшов” водний велосипед
Восьмирічний Андрій, теж із Кременчука, у школі переконує вчителя і дітей, що винайшов водний велосипед, змайстрував ракету, побував у Всесвіті. Ще й відвідав виставковий зал, де нібито залишив малюнок про свою дивну подорож. Звісно, це все фантазії.
Андрій якось сказав, що йому наснилося велосипедне таксі. До того велотаксі він приробить карету і буде перевозити людей, бо це дешевий вид транспорту.
– Це не зовсім звичне для такого віку мислення дитини, – каже мама хлопчика Юлія Щ. – Він ліпить інопланетних істот, малює прибульців, якихось незвичних звірів, яких немає в природі. Однак Андрій переконує, що вони все ж є, але живуть на інших планетах.
Хлопчик – натура творча. Він не тільки гарно ліпить і малює, а й вправно працює з природним матеріалом. Можливо, вплинуло те, що його бабуся була художницею. Але батьки зізнаються: вони надто заклопотані й недостатньо спілкуються з сином. Його творча уява, вигадки для батьків стали вже звичним явищем.
Думка психолога
Практичний психолог із Полтави Наталія Кириченко стверджує: коли дитина бреше свідомо, вона боїться покарання. Або ж намагається привернути увагу, якої їй не вистачає в родині. Сподівається, що батьки увійдуть з нею в контакт, почнуть з’ясовувати, чому він чи вона бреше. Тобто тут присутня дитяча маніпуляція. Так малі фантазери компенсують нестачу батьківської уваги до них. З віком ця негативна риса минає.
– У дитячі роки дітвора прагне виправдатися за брехню, аби не нести відповідальність. У проблемних сім’ях дорослі не визнають, що в родинному колі існує дитячий обман. Натомість у нормальних родинах намагаються більше спілкуватися з сином чи донькою, приділяти їм увагу. Неправда дитини походить від батьків. Там, де щиро, делікатно, тактовно кажуть правду, якою б вона не була, дитина не схильна до брехні. Вона знає, що за будь-яку правду її не покарають. У родинах, де часті сварки, конфлікти, приховування чогось, у дитини виникає думка: чому б не обманювати? – говорить Наталія Кириченко. – Елементарно – дитина чує, як мама обманює когось по телефону, стверджуючи, що тата немає вдома. Дитина заплутується: чи мама обманює, чи жартує, але ж мама це робить, а значить і собі можна так вчинити. Вона не розумітиме, чому її сварять.
Якщо дитина фантазує, в неї розвинені креативне мислення, уява. Талант такого чада потрібно розвивати, віддавши у художній, літературний гуртки, залучити до занять з прикладного мистецтва чи на якусь секцію. Так фантазії будуть втілюватися у життя. Геніальні люди всіх епох сильно фантазували і були осміяні своїми сучасниками.
Психолог додає, що часто діти-фантазери маскують свої вигадки фразою: “Мені таке наснилося…”, бо насправді соромляться зізнатися, що вони щось незвичне придумали. Таке приховування означає, що між батьками і дитиною низький рівень довіри.
Тому батьки мають налагоджувати з дитиною емоційний та комунікативний контакт. Скажімо: яким був колір повітряного корабля, яка форма, на що схожий, чи світився, чи подавав звуки? Важливо не залишити дитину в тому світі фантазії, де вона буде постійно “літати за хмарами”, а обережно запитати: “Ти думаєш, у реальному житті таке може бути? Невже у нас так буває?”
До теми
Як розпізнати дитячу брехню?
• Дитина починає щось говорити і раптом підносить руки до рота. У старших дітей цей жест менш виразний – одна долоня або 2–3 пальці швидко торкаються рота.
• Якщо при розмові дитина тримає руки в кишені, то, ймовірно, намагається щось приховати від дорослих.
• Дитина покашлює під час розмови.
• Підсвідомо торкається обличчя.
• Смикає мочку вуха.
• Чухає шию чи відтягує комірець одягу.

Віта КОНОВАЛЕНКО
Журналіст