“А над світом, гляньте, а над світом українська вишивка цвіте”

Вишивку “білим по білому” включили до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини. Це означає, що відтепер це справжнє диво наших майстринь перебуває під захистом держави

Решетилівка здавна славиться своєю вишивкою “білим по білому”. Це ремесло стало тут популярним після скасування кріпацтва в 1861 році. Люди почали розвивати власну справу. Її напрямок визначився сам по собі – уздовж річки Говтва добре росли льон і коноплі. З них пряли нитки й ткали полотно. Щоб після розкрою не викидати маленькі шматочки тканини, майстрині зшивали їх і таким чином отримували додатковий одяг для родини. Нитки для швів висмикували з тієї ж матерії. А потім ще й декорували шви майстерними стібками, що надавало виробу рельєфу й особливої краси. На грубій тканині малюнки нитками давали світлотіньовий ефект і мали витончений вигляд. За однією з легенд, назва Решетилівка походить від слова “решето”, тому що тутешні майстрині мов решетили полотно.
Минуло понад 150 років, а решетилівська вишивка не втрачає популярності.
“Я не беруся за голку з поганим настроєм чи якщо болить голова”
Різні часи переживали решетилівські майстри. Але коли на початку 2000-х припинила існування фабрика художніх виробів, яка працювала з 1905 року і спеціалізувалася на виробництві декоративних тканин, доріжок, скатертин, килимів, вишитих рушників, сорочок, багатьом здавалося, що Решетилівка втратить славу центру української народної творчості. І все ж майстри зберегли традиції ручної вишивки, які передавалися з покоління в покоління.
Сплеск інтересу до вишиванок відродила “помаранчева” революція, в результаті якої президентом країни став шанувальник української культури Віктор Ющенко.
– У Віктора Андрійовича є (у всякому разі була) моя сорочка, – розповідає решетилівська вишивальниця, заслужений майстер народної творчості, викладач місцевого художнього професійного ліцею Надія Вакуленко. – Після приходу до влади Януковича ми переживали, що наше ремесло знову опиниться в загоні. Але хвилювання були марними – народ зробив свій вибір. До речі, для Януковича у мене теж замовляли сорочку, правда, на ньому я її не бачила …
Після Євромайдану попит на вишиванки тільки зріс. У мене, наприклад, замовлень на цілий рік наперед! Щоб вишити чоловічу сорочку, потрібно в середньому місяць, жіночу блузку – три місяці. Я не беруся за голку з поганим настроєм чи якщо болить голова (добре, що таких днів у році зовсім небагато), адже вишиванка повинна нести тільки позитивну енергію. Хоча не всі клієнти це розуміють. Якось одна жінка з Полтави образилася, що я не встигла до певної дати вишити сорочку для її чоловіка. “Ви розумієте, що мій чоловік – депутат обласної ради і йому потрібно прийти на сесію у вишиванці”, – обурилася замовниця. “Вибачте, але у мене навіть народні депутати стоять у черзі”, – відповіла я.

Заслужений майстер народної творчості Надія Вакуленко: “Цю весільну сукню я вишивала півроку”.

Над одним із замовлень Надія Вікторівна працювала аж півроку.
– Наречена просила, щоб на весільній сукні були вишиті маки, – пояснює майстриня. – Якби я працювала кольоровими нитками, це було б просто. Але в плоскому малюнку білими нитками досягти схожості з натуральною квіткою технічно дуже складно. Я зробила два чи три десятка ескізів на папері, перш ніж у мене щось вийшло …
Причому вийшло так, що очей від сукні не відведеш! Вона красується на манекені у робочій майстерні Надії Вакуленко як зразок високого мистецтва. Це найтонша робота, в якій переплетені традиційні й нестандартні технології вишивки. Сукня красива зусібіч. До речі, я вперше бачила вишивку … на спині. Вона – немов ніжне мереживо.
– Ми домовилися із замовницею, що вона буде давати мені цю сукню на виставки й презентації, – розповідає Надія Вікторівна. – Сукні уже вісім років, її одягали кілька разів в особливо урочистих випадках. Впевнена, така дорога річ (тоді сукня коштувала 1200 доларів) передаватиметься в родині з покоління в покоління.
Унікальний весільний наряд теж зіграв свою роль у тому, що Міністерство культури України на підставі рішення експертної ради, до якої входять відомі фольклористи та етнографи, включило технологію виконання решетилівської вишивки “білим по білому” до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.
За старих часів вибілювали нитки попелом і фарбували у відварі цибулиння
Так у чому ж полягає унікальність решетилівської вишивки? Це питання Надія Вакуленко чує постійно.
– Якщо вишивальниці з інших областей використовують в одній роботі дві-три техніки, то наші – п’ять-сім, – пояснює майстриня. – Взагалі ж технік існує більше сотні. В орнаментах решетилівських вишиванок обов’язково присутня мережка, яка передбачає витягування ниток тканини, на яку наноситься візерунок. Сама мережка має безліч видів: ляховка, прутик з настилом, стовпчик, гречечка, вівсяночка, шабак, чісна й безчісна … До речі, ви звернули увагу на те, з якою любов’ю народ давав назви цій техніці? Для решетилівської вишивки характерні вирізання ниток після обшивки контурів, зубцювання (обробка країв орнаменту в формі зубчиків); лиштва гладдю (пряма й навкіс), зерновий вивід, клітина, солов’їні вічка … Обов’язково – розмежування між основним малюнком. Орнамент у нас невеликий, нагадує ніжну паморозь і займає майже всю площу вишивки, на відміну від багатьох сучасних халтур, на яких він витягнутий через те, що вишивальниці беруть на голку більше ниток, щоб швидше виконати роботу.
За старих часів решетилівські вишивальниці, щоб отримати якісні білі нитки, скручували їх пасмами й клали в діжку без дна, пересипаючи попелом, отриманим із берези або вільхи, заливали гарячою водою і добу настоювали. Потім ретельно виполіскували нитки й висушували. Процедуру повторювали кілька разів.
Крім білих ниток, використовували й кольорові пастельних тонів. Як фарби майстрині використовували переважно відвар цибулиння, бо це було доступно.
Життя внесло свої корективи в давні традиції. У радянські часи, та й в пострадянські теж, кращими нитками для вишивання вважалися муліне виробництва Ленінградського прядильно-ниткового комбінату імені Кірова. Нині решетилівські майстрині замовляють винятково французькі нитки – вони м’які, шовковисті, їхні кольори соковиті й стійкі.
Кращою тканиною для вишиванок вважається маркізет, витканий із найтонших бавовняних ниток, які пройшли спеціальну хімічну обробку. Радянські вчені розробили цю технологію для потреб авіації. Вишивати на такій тканині дуже складно, і цінується вона високо.
Сьогодні національний український одяг у Решетилівці шиють в основному з білоруського льняного полотна. У ньому дуже добре переплетені волокна, що дозволяє наносити гарний рівний малюнок.
Кілька років тому професійні вишивальниці поміняли, виявляється, навіть голки. Тепер майстрині використовують голки з тупими кінчиками. Працювати такими швидше – вони точно потрапляють у дірочки між нитками.
– Кажуть, що вишиванка – це код нації. А що означають на ній деталі орнаменту?
– Впевнена, що саме завдяки вишиванкам українців впізнають у світі, це і є код нації, – говорить Надія Вакуленко. – Для нас це оберіг, своєрідний захист від негативної енергетики. Замкнутий малюнок символізує космос, нескінченність. Ромби і трикутники – відповідно жіноче й чоловіче начало. Птахи – зародження життя, квітка з вісьмома пелюстками – символ сонця, вічного руху. Лілія – любов, виноград – створення сім’ї … Дівчаткам належить носити вишиванки з ліліями, хлопчикам – з дубовим листям, яке символізує чоловічу силу.
“Ми таємно розшивали весільний наряд для дочки артистки Ніли Крюкової жовтими і синіми нитками”
Популяризатор і хранителька традицій решетилівської вишивки Надія Вакуленко родом із невеликого селища Ясне Волочиського району Хмельницької області. Закінчивши вісім класів лише на “п’ятірки”, вона мала право вступати без іспитів в училище або технікум. Але оскільки в її районі нічого підходящого не знайшлося, Надя вирішила їхати вчитися килимарству в Решетилівське ПТУ, на оголошення якого випадково натрапила в районній газеті.
– Виявилося, що група вже набрана, і мені запропонували подавати документи на вишивальницю, – згадує Надія Вікторівна. – Тоді я знала тільки дві техніки вишивання – хрестиком і гладдю, і мені це здавалося зовсім не цікавим. Мабуть, побачивши на моєму обличчі розчарування, директор запропонувала подивитися музей вишивки, створений в училищі. І я була так вражена, що вже ні про яку іншу професію думати не могла. А мою давню мрію здійснила донька – стала майстром із ткацтва килимів.
Однією з перших серйозних Надіїних робіт у ПТУ була вишивка для весільної сукні дочки актриси Ніли Крюкової.
– Дівчина виходила заміж чи то за канадця, чи то за бразильця, і відома артистка попросила заслуженого майстра народної творчості, лауреата премії імені Тараса Шевченка Надію Бабенко, яка нам викладала техніку вишивання, розробити ескіз весільного вбрання, – згадує Надія Вакуленко. – Надія Несторівна розробила його в жовтих і синіх кольорах, як просила замовниця. Ми з одногрупницями таємно розшивали тканину і дивувалися такому поєднанню, не розуміючи його символічного значення. Воно нам тоді ще ні про що не говорило. А українська інтелігенція вже тоді, при Союзі, ідентифікувала себе через вишиванку.
З Надією Несторівною дружила і Ніна Матвієнко. Одну зі сценічних блузок співачки ми теж створювали за ескізами відомої майстрині. У Решетилівці зробили тільки вишивку на маркізеті, а шили блузу в Києві. Ніна Матвієнко років сім у ній виступала, і лише потім хтось із знавців народної творчості розгледів, що один із рукавів пришитий … навиворіт. Просто вишивка була настільки бездоганною, без єдиного вузлика, що не кожен міг відрізнити, де у неї “обличчя”, а де виворіт.
– Скажіть, вишивальниці – люди забезпечені?
– Та де там. Але це професія, яка завжди може виручити. У важких дев’яностих, пам’ятаю, нам сім місяців не платили зарплату. Тільки завдяки замовленням на вишивку моя сім’я тоді вижила. Та й взагалі, які зарплати у викладачів? Якби я отримувала пристойні гроші, то могла б стільки ідей втілити! Я ж не просто вишивальниця, а художник-майстер із вишивки (другу спеціальну освіту отримала у Вижницькому училищі прикладного мистецтва в Чернівецькій області, а вищу – в Полтавському педагогічному інституті). Тобто створюю малюнки на полотні. Зауважте, олівцем по тканині не попишеш, усі візерунки прораховуються по ниточці.
– Когось вишивання або в’язання заспокоює, когось дратує. А що ви відчуваєте, коли берете в руки п’яльця і голку?
– Внутрішню гармонію. Я так люблю вишивати, що навіть не уявляю себе в іншій професії. Рукоділля всюди зі мною. Беру його навіть у закордонні поїздки, хоча точно знаю, що займатися улюбленою справою буде ніколи. Але так мені спокійніше.
* * *
До речі, син Надії Олександр (він, як його мама і сестра, майстер народної творчості і викладає в ліцеї) був першим випускником середньої школи в Решетилівці, який прийшов на випускний вечір у вишиванці.
– Це було 15 років тому, – з посмішкою згадує Надія Вакуленко. – Я вишила для сина сорочку білими нитками по білому полотну, а зав’язки зробила чорними, під колір брюк. І ось підходимо ми з Сашком до випускників біля школи, і в сина починається істерика: “Мамо, я повернуся додому, одягну піджак. Ти бачиш, усі в піджаках!” На щастя, нас наздогнав директор школи. Побачивши незвичайне вбрання Саші, він був у захваті: “Який ти красивий! – сказав директор. – Хочу, щоб саме ти прочитав клятву випускника”. І мій син, як то кажуть, розправив плечі, став почуватися впевнено.
А нині майже всі школярі на останній дзвоник і випускний вечір приходять у вишиванках.
І на фестиваль народної творчості “Решетилівська весна”, який зароджувався 20 років тому і недавно набув статусу обласного, раніше тільки продавці вбиралися у вишиванки. А вже нинішнього року, за моїми спостереженнями, вишиванки були практично на всіх. Для когось, можливо, це данина моді, але для більшості, впевнена, поклик української душі.

Ганна ВОЛКОВА
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.