Витинанковий рай Дмитра Короля

“Пісня у серці звучить. Та, що найрідніша з дитинства, – мамина. Усе найкраще, найтепліше, найрадісніше, що береже людська пам’ять, оживає і лине промінчиками із його робіт”, – так каже про витинанки молодого художника, майстра народної творчості Дмитра КОРОЛЯ провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Євгенія Стороха. Нещодавно відвідувачі музею протягом місяця могли насолоджуватися дивовижними творами талановитого кременчужанина.
Добрий посил до світу
Фахівці відзначають у Дмитрових роботах тонке відчуття композиції, надзвичайно потужну за енергетикою українську ідентичність, пронизливий ліризм.
– Дмитро Король – це на сьогодні вже ім’я в мистецтві Полтавщини, – говорить Євгенія Стороха. – Наші музейники познайомилися з ним досить давно, коли він був іще зовсім юним, студентом. Навіть перші його роботи привернули увагу. Зацікавив і сам майстер – дуже скромний, надзвичайно відповідальний, прискіпливо точний, глибокий в усьому, що стосується його напряму в мистецтві. Він брав участь у колективних виставках, були в нього персональні виставки – і щоразу ми помічали, як рівень його робіт зростає. Причому дуже вагомо. Крайня у часі виставка значно перевершила наші очікування. Дмитро продемонстрував надзвичайно серйозний рівень осмислення усього того, над чим працює. Я б назвала цю виставку “Український рай”. Вона перенесла нас у світ споконвічних українських символів – дерево життя, жінка-берегиня, козак Мамай… На його витинанках оживає народна пісня, а душа України розцвітає квіткою. Дмитровій творчості притаманне рафіноване, навіть підсвідоме, відчуття української ідентичності. Роботи отримали схвальні відгуки і професійних художників, і народних майстрів.
Особливо приємно музейникам було спостерігати на виставці за однокурсницями Короля. Вони прийшли подякувати Дмитру за його повсякчасну готовність допомогти. Це ще одна провідна риса його хорошого, твердого, наполегливого, як каже Євгенія Стороха, характеру:
– Стриманий, неговіркий, з непростою долею. Але всюди за ним – прекрасна репутація друга, художника. Я переконана, що з нього сформується чудовий український митець. Дай Бог, щоб так і було. Дуже хочеться для нього добра, тому що він сам посилає його у світ.
Українське село, церква, козак із дівчиною…
Вирізання з паперу чи тонкої тканини складних за композицією і символічним значенням картин – це давній вид прикладного мистецтва. Наші предки традиційно прикрашали витинанками свої житла. Оздоблювали печі, вікна, комини ажурними зображеннями сакральних птахів і квітів.
Сьогодні витинанка відроджується у роботах сучасних майстрів. Один із них – член Національних спілок художників України та народних майстрів України, лауреат обласної премії імені Панаса Мирного, президентський стипендіат (2014, 2017) Дмитро Король. Бабуся молодого художника, Анастасія Митрофанівна, раніше захоплювалася вишивкою. Саме від неї Дмитро і перейняв хист до народного мистецтва. Щоправда, яскравий талант прокинувся у майбутнього художника не одразу.
– Спочатку малювати в мене не дуже виходило, тож я пробував копіювати чиїсь роботи, – згадує Дмитро Король своє дитинство. – Але вчителька моя, спасибі їй, щось таке в мені тоді розгледіла й порадила записатися до художньої школи.
Із мистецтвом витинанки Дмитро ознайомився під час навчання в Полтавському національному педагогічному університеті імені
В. Г. Короленка, куди вступив по закінченні Миргородського державного керамічного технікуму імені М. В. Гоголя, де опанував професії художника-кераміста й модельника гіпсових форм:
– Одним із творчих завдань в університеті було створення витинанки. Що це таке, я тоді не знав. Довелося зануритися в книжки, ознайомитися з роботами сучасних майстрів, зокрема художниці й фольклористки Марії Руденко з Вінниччини (1915–2003). – Ред.), яка, власне, й почала в Україні відроджувати це мистецтво. Першою моєю паперовою роботою була одноколірна витинанка на народну тематику, де в центрі композиції – українське село, церква, козак із дівчиною…
Здобувши в університеті професію вчителя малювання, за фахом Дмитро Король працював недовго – приватна кременчуцька школа, куди його взяли на роботу, незабаром закрилася… За неповних сім років, протягом яких молодий майстер займається витинанкою, він створив понад 200 унікальних робіт, що стали експозиційною основою більше десяти персональних виставок. Його витинанками зачаровуються любителі старовинного декоративного мистецтва в рідному Кременчуці, а також у Полтаві, Миргороді, Вінниці, Харкові, Києві. Вражаючі концептуальною глибиною й красою, схожі на вишукані мережива роботи кременчужанина експонувалися на міжнародних фестивалях народного мистецтва в Болгарії, Польщі, Литві.
Мовою символіки, музикою барв
Натхнення Дмитро Король черпає в українській історії й старовинних звичаях, скрупульозно вивчаючи їх. Свої роботи створює на основі автентичної української символіки, осучаснюючи древні мотиви. Кожна його витинанка є результатом художнього пошуку, перманентного творчого експерименту. Так, основа багатьох його паперових робіт – сакральне для слов’ян дерево життя чи вазон, що мають схоже значення. Старовинні символи родоводу філігранно вплітаються майстром у загальну композицію сучасних рослинних мотивів й ніби отримують нове життя.
Одним із композиційних елементів багатьох витинанок Дмитра Короля є птахи – символ родини і продовження роду. Найчастіше майстер звертається до образу півня як родинного оберегу від зла, і зозулі, що у слов’янській міфології є праобразом непростої жіночої долі:
– Калина традиційно символізувала дівочу вроду. Дуб, що у народному образотворчому мистецтві є одним із найуживаніших образів, – чоловічу міць, а виноградне гроно, що його традиційно вишивали на рукавах і комірцях жіночих сорочок, – дітей і материнство. Загалом символіка українського старовинного народного мистецтва доволі розмаїта, і мене вона надзвичайно приваблює.
На створення одноколірних витинанок великого розміру майстер іноді витрачає по кілька місяців. Сідаючи за роботу над новою картиною, й гадки не має, якою вона вийде – в уяві народжується лише загальна концепція:
– Українська традиційна витинанка симетрична, тож спочатку згинаю папір навпіл і олівцем наношу схематичне зображення, а потім уже починаю прорізувати його ножем.
В основі портретів у техніці витинання – теж симетрична одноколірна витинанка. До речі, замість звичайного фото на сторінці Дмитра Короля у Фейсбуці – автопортрет, зроблений майстром у техніці витинанки. Ще одне захоплення художника – графіка.
“Дерево життя” в пустелі чиновницької байдужості
Сміливі експерименти художника-новатора Дмитра Короля не всі колеги по художньому цеху сприймають із захопленням:
– Мене іноді критикують за відхід від техніки традиційної української витинанки, що передбачає одноколірне зображення, максимум – використання двох-трьох кольорів. Справді, в деяких роботах, зокрема в кількох творах на козацьку тематику, в тім числі й при створенні витинанки “Козак Мамай” (це найбільша витинанка в Україні, розміром 2х2 м. – Ред.), я використав з десяток різних кольорів, щоб надати зображенню яскравості й зробити його більш фактурним. Але ціни на якісний папір, зокрема пастельний, невпинно зростають, тож довелося перейти на більш бюджетний обгортковий чи офісний папір і зрештою повернутися до української одноколірної традиції.
Наступна персональна виставка майстра витинанки Дмитра Короля має відбутися в жовтні в Миргородському краєзнавчому музеї, а в листопаді – на Закарпатті. На більш віддалений час планів він не будує, бо організація виставок – доволі клопітна й вартісна справа, на яку власних коштів у художника катастрофічно не вистачає. Місцева ж влада, м’яко кажучи, не поспішає підтримувати молодого художника і його мистецькі ініціативи.
Так, пластилінове панно “Дерево життя” (розмір центральної його частини – 244х120 см), над яким під керівництвом Дмитра більше року працювало кілька десятків вихованців мистецької школи “Лідер” віком від 4 до 17 років і яке було занесене в Книгу рекордів України та експонувалося в Києві, в Президентському фонді Леоніда Кучми “Україна”, могло б стати окрасою дитячої художньої школи чи будь-якого іншого закладу культури Кременчука. З цього приводу Дмитро Король неодноразово звертався до місцевих чиновників. Але марно. Прихисток патріотичному триптиху знайшовся тільки у господарських приміщеннях кременчуцької Свято-Троїцької церкви.
Занять – багато, любов – одна
Зазвичай майстри витинанки працюють канцелярським ножем, підкладаючи під папір скло. Але така методика створює величезне навантаження на робочу руку, що з часом може призвести навіть до інвалідності. Тож зараз Дмитро працює на спеціальному гумовому килимку, створюючи свої паперові шедеври легким трафаретним ножем.
Нещодавно він повернувся із польського Любліна, де брав участь у святковому ярмарку з нагоди Дня міста:
– У Польщі витинанка – такий же національний вид декоративно-прикладного мистецтва, як у нас писанкарство. Місцеві майстри, використовуючи ножиці для стрижки овець, створюють переважно багатоколірні композиції, що вирізняються яскравою геометричністю. А от тематика й символіка наших і їхніх витинанок дуже схожа.
Художник-новатор Дмитро Король мріє опанувати різьбярство, що, за його словами, дуже нагадує витинанку, тільки на дереві. Поки що майстер перебуває у пошуку цікавих творчих ідей і робочих пропозицій. Нещодавно отримав замовлення на розпис стін у приміщенні, але така робота трапляється рідко. На його персональній сторінці у Фейсбуці серед фотокопій вишуканих витинанок можна побачити й фото надзвичайно симпатичних джинсових котиків. Їх, а ще медальйони з кераміки й інші сувеніри майстер виготовляє на продаж, щоб заробляти на життя. Та все ж улюбленою справою для художника залишається пошук цікавих образів для витинанок і створення нових робіт у цій техніці.

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА,
Вікторія КОРНЄВА.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.