“Свіччине весілля” – свято вшанування творчого вогню

У перші дні осені з усієї України та з-за кордону люди їхали до села Березова Рудка Пирятинського району. Митців, майстрів та поціновувачів давньої української культури вже вдруге зібрав міжнародний мультимистецький етнофестиваль “Свіччине весілля”. Традиційно захід провели просто неба поблизу зеленої садиби творчого простору Zavitaylo’s Organic House.
Творча родина Олени й Тараса Завітайлів прагнула організувати загальне свято для митців, і минулого року подружжю вдалося втілити свою ідею буквально за півтора місяця.
– Ми з чоловіком хотіли подарувати цьому селу свято, а вийшло так, що подарували його всій Україні. Упродовж року нам не давали спокою: постійно запитували, чи буде фестиваль, і ми не мали права його не проводити, – розповідає господиня заходу.
Саме свято має давню історію. Ще в дохристиянські часи люди збиралися на ринках та ярмаркових площах, щоб вшанувати осінь. Наші предки проводили за роботою довгі осінні та зимові вечори, освітлюючи їх свічкою чи каганцем. Перше символічне запалювання та внесення свічки в хату супроводжувалося народним гулянням на вшанування вогню.
– Але ми поклоняємося не ватрі, а тому вогню, що горить усередині людини, бо творчість – це вогонь, який ти несеш у собі, – говорить Олена Завітайло.
Організатори фесту в ці скрутні часи закликають українців не опускати рук і шукати щастя просто в житті, у творчості, натхненні.
Цьогоріч локальне свято перетворилося на масштабний міжнародний захід. Неофіційне гасло фестивалю – єднання всіх українців світу. Організаторів “Свіччиного весілля” підтримала українська діаспора з Іспанії, Португалії, Чехії, Нідерландів, Ірландії, США.
– Минулого року ми уважно стежили за цим дійством, і нам захотілося допомогти родині Завітайлів, бо прекрасно розуміємо, що будь-який неформат – а етнічні фестивалі на Полтавщині поки що неформат – дуже важко організовувати та просувати. Тому цього року ми запросили їх до себе на дні України в Іспанії з майстер-класами. І це наш візит у відповідь – ми тут представляємо іспанську кухню, – розповіла представниця Асоціації українців регіону Мурсія в Іспанії Лариса Пономаренко.
Родина Лариси для гостей готувала у своїй таверні салат на основі тунця й давню іспанську страву – косідо. Частували також відвідувачів у ірландському пабі та українській корчмі.
Гості з Лубен, Києва, Дніпра, Харкова, Черкас, Рівного долучилися до фестивалю. Так, лубенчанин Роман Володін, який цікавиться традиційною архітектурою, показав, як робити дах із очерету. За його словами, така стріха нині досить популярна.
– Виготовляю дах за давньою технологією, тільки за допомогою дроту, бо немає змоги дістати необхідні матеріали (жито, наприклад, треба спеціально для цього засівати), із яких раніше в’язали дахи. Зараз ми виготовляємо дах, який може прослужити щонайменше сорок років, – розповідає майстер.
Вокалістка київського фолк-бенду “Рівнодення” Валентина Проценко представила свої вироби із сіна.
– Люблю декоративну творчість. Сьогодні привезла пташечок, ще віночки з Купала залишилися і коник. Збираю й сушу ці квіти. Мені вони дуже подобаються, адже навіть взимку запашні. Коли їх береш холодної пори року, ніби часточка літа опиняється у тебе в руках, – каже майстриня.
Майстер-класи з танців проводив керівник гурту “Буття” Олег Бут. Такі танці під силу кожному – і молодому, і старшому поколінню, говорить музикант. Гурт відтворює давню сільську музику в первісному вигляді на скрипці, цимбалах, сопілці та ударних інструментах.
Зі сцени “Свіччиного весілля” люди почули троїстих музик із села Токарі Лохвицького району, автентичні колективи “Барвінок” із села Фасова Київської області, “Древо” із Крячківки Пирятинського та “Піснеграй” із Попівки Миргородського районів, учасника “Голосу країни” Олексія Зайця.
Олександра Герасимова з етномайстерні “Грицики” продемонструвала гостям фесту вбрання і прикраси, які носили наречені в давнину. Такі речі передавали з покоління в покоління й зберігали у скрині.
– Ми представили одяг полтавської нареченої: це розкішна сорочка, виконана тамбурним швом. Костюм, здається, із Миргородського району, із тонкого мануфактурного вовняного сукна, яке було дуже дороге на той час. Далі – коралі, імітація срібного дукача, які робили з монет, привезених козаками, воїнами з-за кордону. Усе це зберігалося в жінок на шиї у вигляді прикрас. І головна прикраса – полтавський чубатий віночок, зроблений із вовняних помпонів, ніби волових вічок. Це оберіг із дуже коштовним павичевим пір’ям, яке в давнину було доступне лише багатим, – розповідає пані Олександра.
Працювала на фестивалі й “Майстерня слова”. З імпровізованої сцени читали свої вірші полтавські поети, члени Національної спілки письменників України Інна Снарська, Тетяна Луньова, Наталія Трикаш, а також представниця Полтавської спілки літераторів Галина Вовченко.
Завдяки Олені й Тарасу Завітайлам письменники звернули увагу на Березову Рудку. Цього дня митці апробували літературно-мистецький маршрут: відвідали Березоворудський історико-краєзнавчий музей, палацово-парковий комплекс будинків родини Закревських, піраміду-усипальню.
У рамках цієї ініціативи заплановані літературні кафе з місцевими мешканцями, випуск буклетів з інформацією про туристичні об’єкти Березової Рудки. Програма має на меті активізувати місцеву владу, спонукати її поставити вказівники біля історичних пам’яток, привернути до них увагу якомога більшої кількості людей.
– Проект підтримали департамент інформаційної політики та комунікацій з громадськістю ОДА, обласна рада, – розповіла голова обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Трикаш.
Організатори фесту ще довго розважали гостей святковими обрядовими іграми, українськими старовинними танцями, автентичними співами.

Наталка СІРОБАБ
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.