Історія простої панянки, або Ажурна шаль красивих почуттів

Олена Цубер, нині полтавка, виросла в сім’ї корінних киян. Її батько, Іван Венедиктович Барашкевич, був доцентом Київського політехнічного інституту, завідував кафедрою хімічного машинобудування. Мама, Ольга Петрівна Гединач, працювала в цьому ВНЗ на кафедрі інженерної графіки й нарисної геометрії.
У Полтаву родина Олени переїхала в 1987 році, після аварії на Чорнобильській АЕС.
– Маминими батьками були князі Халецькі, а мій дідусь – із Франції, – розповідає Олена Іванівна.
У минулому дівчата й жінки з аристократичних сімей займалися рукоділлям. Для Олени й сьогодні це поклик серця, хобі. Вишиває давно, а нещодавно почала в’язати гачком красиві ажурні шалі.
Мама Олени, Ольга Петрівна, красиво вишивала гладдю. До Олени це захоплення перейшло не одразу. В юності мала інші уподобання, зокрема навчилася влучно стріляти в тирі. І професію донька науковців обрала для них несподівану: перукаря.
– Тато й мама були дуже розчаровані, коли дізналися, що я вирішила стати перукаркою, – згадує Олена Цубер. – Вони очікували, що піду, як і вони, в науку. А мені сподобалося робити красиві зачіски.
Олену обидва її захоплення – перукарським мистецтвом і стрільбою – привели до щасливого шлюбу. Такого, про який написав поет: “Рука в руці, душа з душею злиті…”
А відбулася її зустріч із долею так. У перукарні в Києві Олена працювала чоловічим майстром. Одного разу прийшов постригтися симпатичний робітник заводу Григорій. Чоловіча стрижка в той час, згадує
66-річна Олена Цубер, коштувала сім копійок. Щоб дати Григорієві здачу, треба було розміняти гроші. А де? Він запропонував піти для цього в ближній тир. Прийшли і забули… за чим.
– Я стрельнула – і стрілою Амура прямо в серце цьому гарному юнаку влучило, – посміхається Олена. – Він побився об заклад там з одним хлопцем: “Ця дівчина зараз виб’є десять очок”. І я це зробила!
Відтоді вони не розлучалися. І вже 47 років у шлюбі. Мають двох синів, двох невісток і двох онуків.
Про все це жінка згадувала недавно в розмові за чаєм у полтавській міській бібліотеці-філії №6 після того, як там презентували виставку її прекрасних ажурних шалей.
Говорили шанувальники з майстринею про все: і про шалі, і про вишивки, і про особисте. Відвідувачки, які завітали на презентацію виставки шалей, відразу їх на себе приміряли. Усі були в захопленні: тонка робота, чудовий смак в майстрині!
Ідея в’язати шалі прийшла несподівано. Жінка побачила такі речі на плечах у героїнь кінофільмів. Знайшла вдома старі підшивки журналів зі схемами в’язання, вибрала зразок. Перша шаль кофейного кольору вийшла вдалою. На блакитну – одну з найкрасивіших у доробку – витратила 700 грамів напівшерсті.
Олена Іванівна співпрацює також із бібліотекою №7. Тут відвідує гурток “Українські вечорниці”, де навчилася вишивати бісером, виготовляти ляльки-обереги, робити троянди з опалого листя, оздоблювати одяг.
Полтаву корінна киянка полюбила. Їй подобається, що тут поширено багато видів народного мистецтва. Майстри з Полтави й області займаються вишиванням у різних техніках, тчуть килими, виготовляють різні вироби з глини. Полтавщина славиться народними промислами, і цей край Олена Цубер уже вважає рідним.
Вишивати Олена почала в Полтаві. Якось, перебираючи мамині речі, наткнулася на вишивки гладдю. На полотні полум’яніли троянди і маки. Цю пам’ять про маму Олена помістила в рамочки, розвісила по стінах. І сама навчилася, відкривши в собі хист до цього.
– Побачила по телевізору репортаж про виставку вишитих робіт Віри Роїк (це було за життя майстрині і за її участю). Мені дуже сподобалися орнаменти знаменитої майстрині. Це, мабуть, і дало мені поштовх до вишивання рушників, – каже Олена Цубер.
Є у цієї жінки ще одне цікаве захоплення – взимку вона “моржує” і ходить босоніж по снігу.
Спонукала її зайнятися цим проблема, яка виникла зі здоров’ям. Каже, що занурювання у Ворсклу взимку та ходіння босою по снігу їй допомогло: лікарі, які раніше говорили про необхідність операції, були вражені – хірургічне втручання виявилось непотрібним! Втім, “моржиха” з досвідом застерігає, що до цього треба підходити з обережністю, зважаючи на своє здоров’я.
Ось така вона – панянка, аристократка, звичайна і незвичайна жінка, яку захоплення привели до любові й до визнання в професії і творчості.

Наталія ЖОВНІР
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.