“Медична” арифметика
Чи вирішить проблему українців страхова медицина, тобто введення додаткового прямого видатку у страховий фонд? Чи є гарантія, що, купивши страховку, я не отримаю першого ж дня те саме хамство і низьку якість послуг?
За словами радника заступника міністра охорони здоров’я Юрія Джигира, іронія полягає в тому, що свою “медичну страховку” ми вже платимо! Навіть якщо людина працює неофіційно, вона все одно бюджет наповнює – наприклад, купуючи бензин, сплачує акциз. Непрямі податки “залазять” у кишені до всіх!
У 2017 році з бюджету на охорону здоров’я спрямовано близько 93 мільярдів гривень. Українців працездатного віку (від 18 до 60 років) – близько 26 мільйонів. Якщо розділити з-поміж нас оті більш як 93 мільярди (що з бюджету), виходить від кожного майже по 4 тисячі гривень. У вигляді медичних послуг до людей повертається дуже мала частинка цих грошей. Все, чого не вистачає, доплачуємо готівкою.
Усю недолугість сучасної системи фінансування медичної галузі Юрій Джигир пояснив простою аналогією. Система страхування – бізнесу, автомобілів, здоров’я – має працювати однаково: доходи збираються від усіх потрошку, а видатки вкладаються в тих, кому “не пощастило”. І якщо уявити систему автомобільного страхування за принципом нинішнього фінансування української медицини, то виглядало б це абсурдно: в Україні є певна кількість автомайстерень, і оті 93 мільярди гривень із бюджету розподіляються між ними за потребою (у медицині – за абстрактними ліжко-місцями) – на зарплату, енергоносії, витратні матеріали тощо. Аварії ще не сталося, але гроші – дайте, а ми потім що-небудь поремонтуємо. І поки кошти надходять авансом, майстерня не буде зацікавлена ремонтувати гарно, а в штаті згодна мати хоч кіномеханіка: грошей дадуть! Насправді ж, коли стається аварія, власник транспортного засобу обирає не ту майстерню, що ближче (у медицині – за місцем “прописки”), а ту, де отримає якісний ремонт за адекватну ціну. Результат: у одній майстерні за рік буде проводитися 5 тисяч ремонтів, у другій – 50, а у третій – 0 (це ті медичні заклади, що вже давно перетворилися на соціальні, де ніхто нікого не лікує – там просто живуть самотні престарілі люди).
– Системні проблеми у нас не зі збором платежів, а з їх витрачанням, – наголошує Юрій Джигир. – Адже суть страхових видатків полягає в тому, що гроші йдуть “за потерпілим”. І наша реформа саме про те, як у межах приблизно тих самих коштів змінити систему фінансування галузі. Тому й пропонується створення Національної служби здоров’я України (НСЗУ) – агенції, що акумулюватиме зібрані кошти (грубо – оті 4 тисячі від кожного працездатного українця). Аналогічні оператори медичних коштів є у Норвегії, Данії, Швеції. Естонія взагалі поклала цю функцію на збережену досі систему соціального страхування. Якщо вдасться запровадити такий принцип, пряму бюджетну підтримку (не позичку!) обіцяє нам Єврокомісія. Світ згоден допомагати фінансово, але в роботі, не в балачках…
Створення НСЗУ – це не просто складання коштів у один великий конверт, це акумуляція медичних ризиків. Щоб зібрані гроші йшли на оплату потреб саме тих, кому “не пощастило”.
Вся Північна Європа, Британія утримують свою систему охорони здоров’я саме так. Досвід показує, що ті країни, які ввели прямий платіж на страхову медицину (Польща, Німеччина), наразі вже не добирають коштів на утримання галузі. В Україні ж увести додатковий платіж означає погіршити інвестиційний клімат, ускладнити життя бізнесу.
Ілюзія нормальності
Народні депутати голосувати за медичну реформу не поспішають. Найпоширеніше запитання: чи не зашкодимо хоча б тому, що маємо?
То що ж саме маємо? Поважне англомовне видання, журнал “Економіст”, використовуючи протоколи ВООЗ та ООН, у 2013 році оприлюднило офіційну статистику смертності, за якою Україна “перегнала” тоді навіть Конго, Замбію й Сомалі. Шкідливі звички та малорухливий спосіб життя українців призвели до того, що ми випередили африканські країни, де взагалі відсутня система охорони здоров’я, натомість є тропічні хвороби. У 2015 році в цьому рейтингу Україна таки спустилася вниз, але всього на 2 позиції.
Про різкий феномен смертності українців демографи Світового банку били на сполох ще у 2009 році, коли вийшла книга “Трагедія, якої можна уникнути”. Її меседж – робіть щось зараз, бо тенденції вкрай негативні: більшість українських чоловіків до пенсії не доживають! Нинішня реформа медичної галузі покликана вирішувати неймовірно запущену хворобу в ситуації, коли країна має безпекову, боргову та демографічну кризи.
Скільки коштує “безкоштовна” медицина
Згідно зі статтею 49 Конституції України кожен, хто прийде в міську поліклініку, сільський ФАП чи будь-який інший некомерційний медичний заклад, має отримати допомогу безкоштовно. Справді, в багатьох із них за загальні аналізи грошей не беруть. Але ж яка ціна, такі й послуги!.. Автор цих рядків вкотре переконалася в тому, як то кажуть, на власній шкурі. Готуючись до планової операції, здала аналіз крові у районній поліклініці – безплатно. Результат отримала такий, що хоч плач!.. Лікар-хірург, подивившись на той розписаний цифрами й відсотками папірець, відправила мене у платну лабораторію при стаціонарі районної лікарні. За 60 гривень я отримала зовсім інший, сприятливий для проведення операції, результат…
Мою добру знайому на Кіровоградщині спіткала біда – рак легенів останньої стадії. Як встановлювали бідолашній той діагноз, як лікували і через які пекельні муки довелося пройти – тема для окремої розмови. Та коли через хворобу виникла потреба відкачувати рідину з плевральної порожнини, на торакального хірурга аж із області (у районах таких фахівців немає) жінка чекала тиждень. Задихаючись від кашлю, на ліжку з розтягнутим до підлоги “панцирним” матрацом – більш функціонального ліжка у палаті з фарбованими брудно-зеленими стінами не знайшлося. На ліки тоді витратила близько 2 тисяч гривень. Купувати довелося навіть вату й спирт для ін’єкцій. Але дихати ставало все важче. Довелося за 700 гривень наймати машину, діставатися до онкоцентру в сусідню область, ризикуючи померти в дорозі.
Цей приклад – лише один із багатьох, що підтверджує: безкоштовної медицини, здатної рятувати й допомагати, в Україні вже не існує, а всі послуги, у тім числі й післяопераційний догляд, вже давно мають тверді розцінки. І в кожній із медичних установ вони свої…
Як лікуються земляки за кордоном
Наш земляк В’ячеслав Новохатько з Кременчука уже років із п’ять офіційно працює зварювальником у польському місті Катовіце за робочою візою.
Якось під час роботи в око хлопцеві потрапила окалина, через біль і запальний процес довелося звернутися в лікарню. Черга виявилася не меншою, ніж у нас, але обладнання – більш сучасне, приміщення – також. Лікар виконав усе, що треба, безкоштовно. Хоча прийому, навіть із травмою ока, довелося зачекати.
Вдруге звертався до польських лікарів, коли температура несподівано підскочила настільки стрімко, що викликали екстрену допомогу. Бригада прибула оперативно. Медики попросили паспорт і документи, що підтверджують офіційне працевлаштування. Оскільки з документами все було в порядку, більше ніяких питань не виникло – послуга екстреної медичної допомоги у Польщі безкоштовна. Що було б, якби працював нелегально? Без відповідних документів також допомогли б, але, наприклад, за прийом лікаря довелося б заплатити 50 злотих.
Аліна Сидоренко, мешканка одного з райцентрів області, наразі мешкає в Римі, куди її запросили родичі – вони проживають там давно, старша сестра вже має тамтешнє громадянство, народила в Італії двох дітей. За словами дівчини, про якесь особливе, як в Америці, дороге медичне страхування вона не чула – певно, його можна мати винятково з особистої ініціативи. У цій країні Національна санітарна система здатна покрити всі витрати своїх громадян на обстеження, аналізи, лікування. Фонд цієї системи наповнюється за рахунок податків із зарплатні, тому офіційне працевлаштування дуже вигідне. Чим більше людина сплачує податків, тим дешевше їй обходяться медичні послуги. Якщо оплати все ж не уникнути, враховуються можливості, дохід людини. Кожен пацієнт має свого сімейного лікаря за місцем проживання, людині видається пластикова картка із персональним кодом у єдиній базі Національної системи. До вузького фахівця можна потрапити лише за направленням сімейного лікаря. І де б ти не лікувався, усі дані заносяться в єдину електронну базу.
Якщо жінка захоче народжувати навіть у приватній клініці, пологи для неї все одно будуть безкоштовними. Екстрена медична допомога також безкоштовна для всіх, незалежно від доходів чи способу працевлаштування, як і переважна більшість послуг у лікарні швидкої допомоги.
Стосовно ліків Аліна розповіла таке. Медичні препарати недешеві. Скажімо, 20 таблеток аспірину коштують 4,5 євро, 12 таблеток ібупрофену – 4 євро. Знеболювальні та жарознижувальні препарати можна придбати в аптеці без рецепта. Але за рецептом сімейного лікаря вони можуть бути наполовину дешевші або й зовсім безкоштовні. Це робиться ще й для того, аби люди не займалися самолікуванням, не лікувалися “в Інтернеті”, як це роблять багато українців. Навіть у разі серйозної патології віддавати останні гроші за лікування не доведеться. Якщо людина має планову терапію, наприклад, хвора на діабет, то усі ліки – безкоштовні.
“Боротимусь до останнього”
Це не клятва кіборга з Донецького аеропорту. Це обіцянка молодої, красивої жінки у мирний час. Вона – із числа отих 20 відсотків українців, яким “не пощастило”.
Аспірантка Полтавської державної аграрної академії Наташа Авраменко рік тому проходила медогляд, щоб повернутися на роботу після декретної відпустки. Далі пряма мова:
– У липні 2016-го у мене запідозрили онкологію. Через майже місяць безперервних обстежень та марних моїх сподівань на краще було поставлено діазноз: лімфома Ходжкіна (рак лімфатичної системи). За дев’ять місяців пройшла в обласному онкодиспансері вісім курсів нелегкої хіміотерапії та променеву терапію.
– Дорого коштувала “хімія”?
– По 6 тисяч гривень за курс. На це пішли не лише сімейні заощадження, а й гроші всіх родичів.
Лікарі запевняли, що все добре, але щоб поставити крапку в цій історії й нарешті спати спокійно, направили на остаточну діагностику до Києва. Результат приголомшив: рак прогресує. Єдиний шанс на одужання – високодозова хіміотерапія з подальшою пересадкою кісткового мозку. В Україні ця процедура з використанням таргетних препаратів, які знищують пухлину, коштує не менше 50 тисяч доларів США (за кордоном – від 100 тисяч). 25 ми назбирали, але поки немає всієї суми, починати страшно. Гроші потрібні терміново.
– Я дуже хочу жити поряд із маленьким синочком і люблячим чоловіком. Обіцяю не здаватись і боротися за життя до останнього подиху. Допоможіть…
Очі зрадливо червоніють, але жоден із подружжя не плаче, бо поряд – син. Вони тримаються за руки. Мужньо усміхаються. Наперед дякують і кожному з нас бажають здоров’я. Допоможемо?..

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”