Скульптором, який упродовж багатьох років перебував у центрі творчих модерністичних шукань першої половини XX століття, був славетний українець Олександр Архипенко. Він був серед родоначальників кубізму в скульптурі, віддав данину майже всім новітнім течіям у галузі скульптури та живопису аж до абстракціонізму включно. У його самобутній творчості, нерозривно пов’язаній з прадавньою світовою та українською народною символікою, поєдналися невтомні пошуки нових пластичних форм, що часто набували самодостатнього абстрактного характеру, з живим інтересом до навколишнього життя, до людей, до діячів історії, культури і сучасності. Цей інтерес і живив той струмінь, який, посилюючись, проходив крізь усі етапи складного, проте надзвичайно плідного творчого життя Олександра Архипенка.

В “Історії українського мистецтва” (виданої ще за радянських часів), у четвертому томі другої книжки, можна знайти тільки одну текстову сторінку про Архипенка та його творчу працю, та й то як про буржуазного космополітичного митця. Зате чудові скульптурні твори – Архипенкові шедеври – зберігаються в галереях, музеях світового рівня та в приватних колекціях, здебільшого Європи й Америки.
Олександр Порфирович Архипенко народився 30 травня 1887 року в Києві. В 1902–1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з 1906-го до осені 1908-го – в Московському училищі живопису, скульптури й архітектури. Продовжував науку у Франції, в Паризькій мистецькій школі при Академії мистецтв.
Олександр Архипенко перебував у постійному творчому пошуку нових ідей, жанрів, стилів, активно експериментував, вводив у пластику колір, застосовував сполучення різних матеріалів. У 1910 році він представляв свої твори на виставках в Італії, Швеції, Франції, Німеччині, Чехословаччині, і вони принесли йому широке визнання.
1912 року з’явилися його кубістичні скульптури, сповнені того, про що сам висловився так: “Скоро після мене прийде час, коли мої твори стануть прикладом і мистці будуть різьбити простір і час”. У Парижі він створив свою школу мистецтв і показав себе як талановитий педагог і теоретик мистецтва. Митець мандрував світом, їздив у різні країни. У 1914 році переїздив до Ніцци, а в 1920-му році брав участь у бієнале у Венеції. Звідси переїхав до Берліна і 1921 року заснував тут Школу мистецтв. Але вже 1923-го переїхав до США, де відкрив школу пластики в Нью-Йорку, а вже з 1924 року викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та в університеті у Канзас-Сіті. Педагогічну діяльність поєднував із творчістю – працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій. Витоки його скульпто-малюнків простежуються в пластичних і механічних пошуках, він блискуче розв’язував багатопланові портрети і тим показав могутність людського духу. Це був мистець-винахідник і філософ-метафізик. Для нього природа була завжди живою, умів до неї прислуховуватися і з нею співжити. Він твердив: “Відколи існує фотографія, подібність не потрібна… Завданням мистця є творити, а не фотографувати”.
Олександр Архипенко створив у кількох варіантах машину для рухомих картин, які називав “архипентурою”.
І в США він був непосидючим. 1950 року викладав в Університеті Міссурі й інших школах південноамериканських штатів: у містах Орегоні, Сіетлі, Делавері, Вашингтоні. Десять останніх років свого життя мешкав у Нью-Йорку, де мав багато персональних виставок – рисунків, скульпто-малюнків, колажів і скульптурних робіт – у різних галереях і музеях. Як за життя, так і після смерті Архипенка відбулося багато виставок його творів у Канаді, Італії, Німеччині, Бельгії, Бразилії, Японії, Гватемалі, Ізраїлі.
Творчість Олександра Архипенка позначена роботою над образами Тараса Шевченка, Івана Франка, інших визначних діячів нашої культури. Остання його значна праця – створення пам’ятника-погруддя Тарасові Шевченку (1957), встановленого в Нью-Йорку. Куди б не закидала доля, Олександр Архипенко завжди і всюди почувався українським мистцем, і туга за Батьківщиною не полишала його до кінця життя. Він залишив по собі величезний і цікавий доробок: понад 1000 скульптур, картин і творів скульпто-живопису, що експонувалися на 130 персональних виставках у різних країнах світу.
Великий Майстер – скульптор, живописець, графік і теоретик мистецтва – помер 24 лютого 1964 року на робочому місці в нью-йоркській майстерні. Неподалік Нью-Йорка є маленьке курортне містечко Вудсток, де він провів багато років. Тут діє музей Олександра Архипенка.
У 1997 році в Києві біля стін величної й модерної будівлі, що на площі Льва Толстого, встановлено пам’ятник “Пам’яті О. Архипенка” – так вшанував Майстра своєю роботою київський скульптор Анатолій Валієв.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.