Піхотинець з піднебесся

У місті Краматорську Донецької області відбулася урочиста церемонія нагородження 12-ти бійців-десантників (трьох – посмертно) з п’яти бригад високомобільних десантних військ орденом «Народний герой України». Серед нагороджених – військовослужбовець контрактної служби 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Анатолій Циган. Він – родом із села Сухорабівка Решетилівського району. Воїну вручено орден під номером 304 та інші атрибути відзнаки.
Нагороду, яка запроваджена в 2015 році для відзначення військовослужбовців і волонтерів за видатні заслуги в захисті незалежності держави, вручила нашому землякові під час урочистостей народна артистка України Ада Роговцева.
Нещодавно ми із заступником військового комісара, начальником відділення комплектування Решетилівського райвійськкомату Юрієм Наливайком побували вдома у Анатолія Цигана в Сухорабівці (боєць перебував у короткотерміновій відпустці, яку йому надало командування). Він із мамою Ганною Євгеніївною гостинно прийняв нас, і ми поспілкувалися в невимушеній обстановці, на часину відволікши хлопця від численних турбот, які чекали на нього в родині після приїзду (особливо потребує помочі хворий батько, що живе окремо). Зранку Толя «змотався» в Решетилівку – за покупками, відвідав лікаря…
У хаті одразу привертає увагу кімната нашого героя, всі стіни якої – в десантській атрибутиці – великий плакат з написом «Ніхто, крім нас», фотографії, на яких боєць зі своїми побратимами, промовисті вислови: «Дитяча мрія, втілена в життя», «Піхотинці з піднебесся», «Справжні козаки не здаються!», «Закохані в землю і небо», «Треба у всьому бути першим». Прикріплені учнівські малюнки-побажання від вихованців рідної Сухорабівської школи, численні грамоти.
– Толю з дитинства приваблювали люди мужні, які не бояться труднощів, – говорить його мама. – Особливо захоплювався десантниками. При цьому був не дуже кріпкий з виду, мав тонку ліричну душу, писав вірші. Зростав він у нас в селянських умовах, змалку порав худобу, косив сіно, майстрував. Так і гартував свій характер…
По закінченні в 2007 році Сухорабівської ЗОШ І–ІІІ ступенів Анатолій, маючи схильність до гуманітарних предметів, вступив до Полтавського педуніверситету імені В.Г.Короленка на філологічний факультет. Здобув фах учителя української та англійської мов. На останньому курсі поєднував навчання з роботою в рідній школі, а в 2012-му прибув сюди працювати на постійній основі. Але прагнення стати десантником не давало спокою…
Юрій Наливайко пригадує першу зустріч з Анатолієм Циганом у райцентрі. Тоді говорили про контрактну службу. Юнак довго не вагався – 28 березня 2013 року (другого дня після дати свого народження) поїхав за направленням райвійськкомату на профвідбір у 25-ту окрему Дніпропетровську повітряно-десантну бригаду, що дислокується в селищі Гвардійське на Дніпропетровщині. Відбір пройшов успішно. Підписав контракт про службу в Збройних силах України.
Влітку того ж року Анатолій закінчив курси в селищі Десна, що на Чернігівщині, освоїв фах старшого механіка-водія бойової машини десанту (БМД). Після цього служив у Гвардійському. Пройшов посилений бойовий вишкіл. Протягом осені здійснив п’ять стрибків з парашутом (на сьогодні – 20).
– Що відчуваєш, перший раз стрибаючи з кілометрової висоти? – принагідно запитали ми десантника під час бесіди.
– Взагалі відчував шок, – відповідає він. – Перехоплює дух, згадуєш усе, перебуваючи п’ять – сім секунд у вільному польоті, а затим приземлюючись з розкритим парашутом. Романтика в цей час, чесно кажучи, відходить на другий план. Великі перепади тиску. Є природний страх – не бояться тільки дурні. Але страшніші другий і третій стрибки, коли вже усвідомлюєш, що чекає попереду. Далі – легше…
Настала весна 2014 року…
– Восьмого березня, – розповідає Анатолій, – командири забрали в нас мобільні телефони, давши перед тим по 20 хвилин кожному, щоб подзвонили рідним. Наш військовий підрозділ вирушив до Широкого Лану Миколаївської області. Там ми проходили бойове злагодження. Потім передислокувалися колоною до Бердянська, де була загроза ворожого вторгнення з моря. Слідом – рейд на Димитрівку, Добропілля в Донецькій області.
У квітні Анатолій Циган брав участь у штурмі Краматорського аеродрому, отримав бойове хрещення. Затим ніс службу як механік БМД на блокпосту в районі каналу «Сіверський Донець – Донбас» – неподалік утримуваного тоді сепаратистами Слов’янська. Упродовж двох з половиною місяців сповна пізнав бойові умови, життя в окопах та бліндажах. Великим випробуванням на міцність духу, волі й характеру були для Анатолія п’ять боїв, у яких задіяли десантників. Під час перебування під Слов’янськом втратив свого друга Ігоря Токаренка, який загинув у збитому сепаратистами літаку. Деякі особисті речі побратима й досі зберігає як реліквії, відвідує місце поховання товариша.
Коли українські нацгвардійці звільнили Слов’янськ, десантники на певний період повернулися на Дніпропетровщину. Анатолій у липні отримав п’ять днів відпустки і вперше за більш як рік служби побував удома.
– Після повернення в бригаду ми зразу рушили в Краматорськ, – веде далі боєць. – З першим батальйоном під керівництвом підполковника Мойсюка зразу пішли рейдами по тилах сепаратистів. Спочатку просування було  успішним – взяли під контроль Дебальцеве й увійшли в Шахтарськ. А тут наразилися на шалений збройний спротив. Тиждень провели в запеклих боях із значно переважаючими силами противника. З великими втратами особового складу й техніки були змушені відступати, проривалися з боями в Амвросіївку.
Ту «м’ясорубку» в Шахтарську – мінометні розриви, свист снайперських куль, «розтяжки», закривавлені поранені побратими – Анатолій і досі згадує як жахливий сон. Страшні події постійно спливають перед очима….
– Виною всьому в той період була ейфорія, з якою наші бойові підрозділи стрімголов рвалися вперед, не знаючи місцевості й не підозрюючи, що їх чекають озброєні до зубів сепаратисти, – вважає десантник. – Відтак ми часто потрапляли у ворожі пастки. В ті миті ніхто з нас не відав, чи повернеться з бою живим, чи не опиниться в полоні…
31 липня підрозділ Анатолія передислокували в ближній тил – до Краматорська, на відновлення ослаблених бойових лав і техніки. Після всіх пережитих жахіть це стало справжнім подарунком хлопцям до Дня десантника, який відзначається 2 серпня.
– Ми з товаришами тоді й землю «свою» цілували, насолоджуючись тишею та можливістю трохи розслабитися в професійне свято, яке вперше припало на період війни, – говорить наш земляк.
Навідався він тоді на декілька днів і додому. Односельці зустрічали його як героя.
У серпні знову висунулися в Дебальцеве, а звідти – в Нижню Кринку, що поруч з Харцизьком і Торезом, де стояли на блокпостах до середини вересня. Далі перебували на місці постійної дислокації в рідному Гвардійському.
У середині січня 2015 року прибули під Авдіївку. Немало випробувань принесли рейди в складних погодних умовах (морози, бездоріжжя) полями в районі Пісок, Спартака. Не раз потрапляли тут у складні бойові ситуації, й тільки завдяки вмілим діям командира батареї В.С.Довгаля виходили з них цілими (про свого комбата в Анатолія дуже теплі відгуки як про турботливого, уважного наставника). Так, у полі під Спартаком командир дивом вивів хлопців зі справжнього пекла, коли по них ударили гармати 152-го калібру. Комбат чітко вирахував час і траєкторію польоту снарядів, що дозволило бійцям перебіжками добратися в безпечне місце.
З весни того року наш герой проходив навчання в Старичеві Львівської області, а також у Волинську, Житомирі. З початку 2016-го він знову в зоні АТО. Ніс бойове чергування під Авдіївкою (на шахті поряд з Бутівкою), де не стихає стрілянина. Протягом року також проходив бойове злагодження в Широкому Лані, Житомирі. До двох десятків довів кількість своїх стрибків із парашутом.
У Житомирі нашого земляка й застала звістка про нагородження орденом «Народний герой України». Цю новину Анатолій сприйняв як несподіванку: коли викликали до командира бригади, не здогадувався, з якої причини. Однак комбриг щиро привітав бійця й повідомив, що рішення про його нагородження – виважене, обдумане й об’єктивне. Відбір ішов із багатьох кандидатів, з широким обговоренням бойових заслуг десантників і їхніх морально-вольових якостей.
На церемонію нагородження Анатолій Циган їхав через усю Україну – в Краматорськ. Особливе враження справила присутність на торжествах народної артистки України Ади Роговцевої, яка напередодні з дочкою Катериною Степанковою і актором, режисером Ахтемом Сейтаблаєвим відвідала позиції бійців. Вона сказала, виступаючи перед воїнами: «Для мене це велика честь. Мені багато років, і, напевно, варто було дожити до цього дня». Вручаючи нагороди, відома акторка пригортала бійців і не стримувала сліз…
Анатолій Циган має й інші відзнаки за час проходження служби – «Знак Пошани», «Десантна доблесть», «Парашутист-відмінник», «За зразкову службу».
Нині він досвідчений боєць. Багато чим може поділитися з армійським поповненням. Не про все воліє розповідати – й з огляду на військову таємницю, і через свою природну скромність. У армії навчився цінувати справжню чоловічу дружбу, яка багато до чого зобов’язує. Чимало людських доль пройшло перед очима. І не лише, на жаль, героїчних: надивився і на «самострілів», і на дезертирів, і на дебоширів. Частина колишніх знайомих, з якими починав службу в 2013-му, опинилася по той бік лінії розмежування…
…Швидко спливли дні його цьогорічної січневої відпустки. Анатолій суттєво допоміг рідним, потішився з маленькими племінниками Лілею та Миколкою (дітками сестри Юлі), поспілкувався з друзями. Довелося взяти участь у сумній події – в селі якраз хоронили улюблену вчительку Любов Андріївну Горбань, яка через хворобу передчасно пішла з життя. Він віддав їй щиру шану.
Зараз боєць знову відбув у зону АТО. Вітаючи з нагородою, ми бажаємо йому берегти себе оддаль від домівки. І нехай зусиллями політиків, а не лише жертовною відвагою таких, як він, збройний конфлікт на сході України буде якомога швидше врегульований. А здобутий дорогою ціною армійський досвід нехай знадобиться нашому землякові лише в мирних турботах.

Іван ЦИГАН.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.