«Теплі» слова і холодні реалії

Відправляючись у дорогу взимку, треба ретельно вивчати прогнози погоди, розміщені на відповідних інтернет-сайтах, а ще – критично ставитися до інформації, що її надають у касах залізничного вокзалу “Полтава-Південна”. Такі висновки були зроблені автором цих рядків після нічної мандрівки у дизелі сполученням “Полтава – Кременчук” із 30 на 31 січня цього року.
Слід зазначити, що залізничне сполучення між Полтавою і Кременчуком – проблема не нова, доволі болюча. Із нею щодня стикаються сотні студентів, пенсіонерів і робочого люду. Одне слово, усі, хто змушений добиратися на базар, навчання чи дачі у вельми незручних умовах. Електрички, що курсують між цими містами, зазвичай, за винятком зимових місяців, забиті вщерть. Квиток на проїзд до кінцевої зупинки коштує всього 11 гривень із копійками, що всемеро дешевше, ніж їхати автобусом. Але іноді краще переплатити, ніж трястися кілька годин у промерзлому вагоні нічного потяга…
Добиратися у такий спосіб до Кременчука із обласного центру мені вже доводилося. Це було влітку. Що ж до недавньої поїздки, то, перш ніж придбати квиток на нічний потяг, поцікавилася в касі, чи опалюються вагони. “Так, у поїзді буде тепло”, – запевнили мене. Тож сміливо купила квиток на нічний поїзд.
Температура із 30 на 31 січня виявилася чи не найнижчою за всю нинішню зиму – стовпчик термометра в Полтаві опустився нижче позначки         –200С. Подали потяг вчасно. Він зупинився набагато далі центрального входу в приміщення квиткових кас – довелося підбігати, що в таку холоднечу було дуже доречним. Двері відкрилися тільки в першому вагоні, тож усі пасажири мерщій рушили туди. Потрапили у вагон – холоднеча, від дихання аж пара йде. Зайшла жіночка із значком залізничника, похекала на свої долоні, щоб зігріти, а потім сказала: “Нічого, коли рушимо, стане тепло”. Але не стало!..
Три з половиною години в холодних вагонах були ще тим випробуванням на морозостійкість для мене й моїх попутників.
Тож закутані у шарфи по самі очі, промерзлі до кісток і невиспані, ми й дісталися Кременчука. Хтось побіг на роботу – у такий самий холодний, як і той нічний потяг, заводський цех, хтось – на ринок торгувати, щоб заробити додаткову копійчину на прожиття…
Про те, що “Укрзалізниця” переживає не найкращі часи, відомо всім – і тим, хто часто користується її послугами, й тим, хто вокзали й потяги бачить із вікна власного авто. Зрозуміло, що проблему заміни морально застарілих вагонів на нові, обладнані сучасною автономною системою клімат-контролю і комфортними кріслами, не вирішити за один день. Незрозуміло інше: чому в нічні часи пасажирів перевозять у наскрізь промерзлих брудних вагонах, немов худобу, а вдень – у теплі за ті самі гроші; чому працівники привокзальних кас і довідкових бюро не попереджають пасажирів, що у вагонах холодно, надаючи завідомо неправдиву інформацію.
А ще хочу і як журналіст, і як пасажир запитати у керівництва полтавського відділення залізниці: чому в пікові години, коли вдень на станцію “Полтава-Південна” прибуває черговий забитий вщерть дизель-поїзд, центральні ворота залишаються зачиненими, й пасажири мусять тягати по всьому перону свої торби, ящики, мішки й клунки від одних зачинених дверей до інших у пошуках виходу в місто? Чому в залі чекання стоїть такий сморід, що аж виїдає очі?
Найбільше засмучує навіть не відсутність на полтавських залізничних вокзалах елементарних зручностей, зокрема розеток чи кафетерію, куди б не страшно було зайти з дитиною, а відсутність поваги до пасажирів, тобто тих, хто забезпечує залізничній компанії прибуток. Керівництво “Укрзалізниці” запевняє у необхідності підвищення цін на квитки. Але чи стане від того кращою якість послуг, що їх надає єдиний в Україні залізничний перевізник, чи стане від того тепло й чисто у вагонах?..

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.