Пісні, народжені в АТО

Запальними українськими піснями, добрими серцями й щирими оплесками, а ще – гарячим чаєм із варениками зустрічала Супрунівська громада (Полтавський район) у місцевому Будинку культури лауреатів фестивалю “Пісні, народжені в АТО”.

…Вони суворі й стримані. Із задоволенням спілкуються між собою. Адже є про що поговорити, поділитися спогадами. І не надто охоче йдуть на контакт зі сторонніми. З тими, хто не нюхав пороху, не мерз у холодному бліндажі, не пив воду з калюжі… А що розповідати: був під Пісками, в Авдіївці, Сніжному, Маріуполі, на Світлодарській дузі…
З часу проведення АТО тільки з Полтавського району було мобілізовано 282 чоловіки, з них 279 отримали статус учасника бойових дій. 23 атовці уклали контракт та продовжують службу. Четверо – Михайло Шабля і Святослав Авраменко (Ковалівська сільрада), Олександр Бублик (Нестеренківська сільрада), Сергій Белєй (Супрунівська сільрада) – загинули, захищаючи Вітчизну.
Сергій Рибас із села Супрунівка потрапив в АТО під час шостої хвилі мобілізації. 11 місяців, з листопада 2015-го по жовтень 2016 року, служив в Авдіївці. Забезпечував зв’язок нашим військовим. До служби працював на Полтавському ремонтно-механічному заводі. Коли він ніс службу в зоні АТО, підприємство виплачувало середньомісячний заробіток. Допомагала сім’ї і сільська рада. Робоче місце збереглося, тож після реабілітації Сергій повернувся на свій завод.
***
Концертну програму розпочав Володимир Бурко. Це людина великого і щирого серця, волонтер, батько загиблого героя, мешканець Кіровоградської області, який багато робить для армії, автор і виконавець пісень. Та спочатку була розповідь про сина, якого більше немає:
– Євген Бурко служив розвідником у групі спецназу 3-го окремого полку. Неподалік Сніжного, під селом Степанівка, група розвідників, у якій був і Євген, рухалася на двох БТРах, прокладаючи дорогу для проходження військової колони. Поблизу лісосмуги вони потрапили в засідку бойовиків. Взявши бій на себе, розвідники врятували сотні життів військових  93-ї бригади… За 20 хвилин до бою Євгену зателефонувала дружина й повідомила: “У нас буде донька”. Він зрадів, запропонував назвати її Маринкою.
…Кулеметна черга “пройшлася” по БТРу. Хлопці в буквальному розумінні злетіли з броні, хто – на землю, а хто – в небо… Куля потрапила Євгенові під бронежилет. Відстрілювався скільки міг, доки не втратив свідомість. Потім його і ще одного бійця, прапорщика, хлопці під шквалом куль тягли в безпечне місце (та чи воно було таким?), до очеретів. Коли поранених завантажили в БТР, прапорщик був у свідомості. Він і розповів, як помирав Євген… А БТР продовжували “поливати” з гранатомета. Але машина якимось дивом змогла врятувати бійців.
Після загибелі сина Володимир Бурко почав регулярно їздити в зону АТО. Возив продукти, обмундирування і щирі пісні. Свою першу – “Лист до коханої” – він присвятив командирові 3-го  окремого полку, який зі своїми бійцями мужньо відстоював Донецький аеропорт і в якому у 2014 році служив його син Євген…
…Ти знай, що безмежно тебе я
люблю.
Життя я віддам за країну свою.
Для чого війна? Кому цей урок?
Чому мої пальці стискають курок?..
Ти вір, дорогенька, я скоро
вернусь,
Тебе розцілую, у ноги вклонюсь.
І знай, що безмежно тебе я люблю,
Життя я віддам за країну свою.
Лилася пісня військового волонтера, плакало за сином палке і щире батьківське серце…
Один за одним піднімаються на сцену виконавці – учасники АТО Сергій Кононенко (позивний “Професор”), командир бойової машини 4-ї роти 2-го механізованого батальйону 30-ї бригади Олександр Ламбурський (“Моряк”), мінометник 93-ї бригади, полтавець Володимир Щіпак (“Пожарний”), старший сержант 23-го мотопіхотного батальйону Руслан Давидович (“Гамлет”), Ростислав Колісник – боєць 5-ї роти 2-го батальйону. У кожного з них – своя життєва й військова біографія. Кожен – учасник антитерористичної операції, яка розділила життя на “до” і “після”. А дехто, як, наприклад, Олександр Ламбурський, ще й нині служить в АТО. Щоправда, нині перебуває на лікуванні в одному з київських госпіталів. Для участі у фестивалі з дозволу лікарів прибув у наш край, аби донести до співвітчизників правду про нинішню війну. Про кожного з цих виконавців можна сказати: це оголені нерви й чиста совість нашої країни…
Звучать пісні про “таксистів”, які перевозили наших 300-х “кіборгів” із Донецького аеропорту, про солдата-інваліда, котрий стоїть на милицях, а перехожим не до нього, вони поспішають. А поблизу – кафе, де веселяться мажори…
Скільки болю і сліз, скільки свіжих могил… і водночас скільки підлості, брехні й сваволі – ці слова з пісень звучать живим докором “мирним” реаліям. “А що сказати матерям, які живуть у забутих Богом і людьми селах та хуторах, у яких єдиний син був  надією й розрадою? Як дивитися їм в очі?” – запитують виконавці пісень і віршів.
А ще на супрунівській сцені лауреати фестивалю продемонстрували неабияке почуття гумору – без нього на війні не вижити.
Власними патріотичними віршами порадували присутніх 11-річна учениця Полтавської ЗОШ № 2 Анастасія Лещенко та член Національної спілки майстрів мистецтв Тетяна Ваценко.
Гості нашого краю, виконавці пісень і віршів щиро дякували Полтавщині й полтавцям за підтримку, допомогу, за наших земляків, патріотів-волонтерів, за хлопців, з якими пліч-о-пліч вони захищають нашу державу.
Чи не кожну пісню присутні проводжали стоячи, бурхливими оплесками.
Святковий концерт, який відбувся за сприяння учасниць групи “Кікімори АТО” й за підтримки волонтерської громадської спілки “Координаційний центр розвитку “Громада Полтавщини”, завершився спільним виконанням Державного Гімну України усіма присутніми в залі й на сцені.
Транспортний супровід заходу забезпечили брати Юрій та Олександр Бублики.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.