15  жовтня виповнюється 95 років від дня народження нашого земляка, українського поета-пісняра, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Шевченківської премії Дмитра Луценка.
Він народився у селі Березова Рудка Пирятинського району. Хлопчиком пізнав, що таке голод, який скосив на Полтавщині ледь не кожне друге село. Підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі.
У 1938 році вступив до Київського гідромеліоративного інституту, а в 1940-му був призваний до лав Червоної Армії, служив на прикордонній заставі Бури (на кордоні з Афганістаном).
На початку війни – автоматник розвідувальної роти. Дмитро Луценко сповна відчув і пережив усе, що випало на долю його покоління. З першого і до останнього дня Великої Вітчизняної війни був на фронті. Деякий час служив у дивізійній газеті “За победу”. 8 травня 1945 року його контузило в Берліні. Через п’ять місяців повернувся додому інвалідом першої групи. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, медалями.
У повоєнні роки працює в редакціях газет “Сільські вісті”, “Молодь України”, кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У “Сільських вістях” знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, якій присвячує багато ліричних віршів. Першу збірку поезій “Дарую людям пісню” видав у 1962 році. Вже наступного року став членом Спілки письменників України. Через смерть доньки тяжко захворів.
По одужанні почав співпрацювати з композиторами Левком Ревуцьким, Олександром Білашем, Володимиром Верменичем, Анатолієм Пашкевичем, Ігорем Покладом та іншими. Разом із ними створює багато популярних пісень – усього понад 300. Серед них – “Києве мій”, “Фронтовики”, “Сивина”, “Хата моя, біла хата”, “Ой ти, нiченько”, “Мамина вишня”, “Не шуми, калинонько”, “Осіннє золото”, “Україно, любов моя”. Пісні на слова Дмитра Луценка виконували і виконують Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Діана Петриненко, Ніна Матвієнко, хорова капела “Думка”, Державний український народний хор імені Григорія Верьовки. Твори поета перекладені білоруською, казахською, таджицькою, молдавською, англійською, німецькою, французькою, російською та іншими мовами.
Дмитро Луценко – автор збірок поезії “Незакінчена соната”, “Як тебе не любити?..”, “Добрість”, “Пахучий хліб”, “За Березовою Рудкою”, “Коли ти зі мною”, “Березовий дзвін”, “Вибране”, “Дороги спадщини”, “Усе любов’ю зміряне до дна”, “А я люблю, люблю…”
Помер Дмитро Омелянович 16 січня 1989 року в Києві. Похований на Байковому цвинтарі поряд із могилою доньки. На його пам’ять у селі Березова Рудка встановлено меморіальну дошку, а з 1990 року тут, у Березоворудському парку, проводяться пісенно-мистецькі свята “Осіннє золото”, де виконуються пісні на його слова. У сільському краєзнавчому музеї відкрито кімнату-музей поета. 1998 року його іменем названо середню школу № 197 у Києві, де митець не раз виступав і де тривалий час працювали його дружина Тамара Іванівна та син Сергій. 19 травня того ж року в школі було відкрито музей-світлицю поета.
У 2001 році було засновано премію імені Дмитра Луценка, вона вручається кращим поетам-піснярам, співакам і композиторам. 2006 року Національний банк України випустив у обіг ювілейну монету із зображенням портрета Дмитра Луценка. А цього- річ у Березовій Рудці вже 26-й раз відбулося щорічне літературно-мистецьке свято “Осіннє золото”.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.