Ми всі різні, але права у нас рівні

Питання працевлаштування в нашій державі останніми роками набуло особливої актуальності. Знайти роботу складно. Значно складніше отримати роботу людям з обмеженими фізичними можливостями, тобто інвалідам. Між тим, станом на початок нинішнього року загальна чисельність людей з інвалідністю в Україні становила 3,6 мільйона осіб, або 6 відсотків від загальної кількості населення країни. На Полтавщині таких налічується понад 84 тисячі осіб.
Минуло 22 роки відтоді, як у нашій державі 3 грудня запроваджено відзначення Міжнародного дня інвалідів. Загалом ця дата сприймається як один із інструментів досягнення соціального діалогу для формування справедливо налаштованого суспільства.

У рамках Всеукраїнської декади зайнятості осіб з інвалідністю та з нагоди Міжнародного дня інвалідів у Полтавському обласному центрі зайнятості відбулося засідання “круглого столу” на тему: “Ми всі різні, але права у нас рівні”. У роботі зібрання взяли участь громадські активісти-інваліди й ті, хто реалізував себе в своєму житті, інші соціальні партнери служби зайнятості. Учасники зібрання відпрацьовували стратегію роботи з людьми, котрі потребують постійної опіки. Під час “круглого столу” було підбито підсумки й визначено плани на наступний рік.
– Ми постійно працюємо з людьми з обмеженими фізичними можливостями, а 3 грудня по всіх центрах зайнятості області відбулися заходи саме для них. У нас, наприклад, пройшов Ярмарок вакансій, де роботодавці Полтавщини запропонували понад 150 вакансій саме для інвалідів. Ми хочемо, щоб усі наші земляки, всі українці розуміли, що люди різні, але права у всіх нас однакові, – зазначила директор обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва. – Нині зміцнів рівень довіри інвалідів до служби зайнятості. Якщо в 2010 році до нас звернулися 1700 осіб з інвалідністю, то в 2015-му – 2700 осіб, а це 3,7 відсотка від загальної кількості безробітних. Дещо змінилося й ставлення роботодавців до інвалідів, про що свідчить динаміка працевлаштування інвалідів. Кількість працевлаштованих людей з обмеженими фізичними можливостями зростає. Інваліди стають більш активними, вони започатковують власну справу, активно навчаються, і наше завдання – допомогти їм. На це спрямована наша щоденна робота.
На Ярмарку вакансій, який відвідали близько 150 людей з інвалідністю, роботодавці пропонували такі вакансії: швачка, контролер якості оброблення, технолог швейного виробництва виробів, мийник посуду, машиніст насосних установок, касир торгового залу, продавець, програміст, спеціаліст зі знанням комп’ютерної справи… А серед партнерів-роботодавців, що пропонували працевлаштування інвалідів, були магазин “Сільпо”, УВП УТОГ №1, ТОВ “ПФ “Ворскла”, локомотивне депо ДП “Південна залізниця” та інші. Тут же можна було отримати консультацію з будь-яких питань працевлаштування людей з особливими потребами.
Варто зазначити, що у поточному році за бюджетними програмами з соціального захисту інвалідів по загальному та спеціальному фондах Державного бюджету передбачено чималі кошти. Загалом видатки, головним розпорядником яких є Міністерство соціальної політики України, складають понад 1,3 мільярда гривень. Спрямування коштів на допомогу людям з інвалідністю працевлаштуватися дозволяє залучити цю соціально активну категорію громадян як до загальноекономічного зміцнення держави, так і до розвитку соціальної складової суспільного життя.
Полтавська обласна служба зайнятості активно сприяє працевлаштуванню осіб з інвалідністю на створені та пристосовані для даної категорії робочі місця на підприємствах, в установах та організаціях. У всіх центрах зайнятості області обладнано спеціальні місця для самостійного пошуку роботи, забезпечено вільний доступ до інформаційних матеріалів, нормативних документів та довідкової інформації з питань соціального захисту й реабілітації осіб з інвалідністю. Протягом 2015 року за сприяння служби зайнятості працевлаштовано 545 осіб з інвалідністю, з яких 19 – за сприяння служби зайнятості започаткували підприємницьку діяльність та отримали одноразову виплату з допомоги по безробіттю. Зросла чисельність осіб з інвалідністю, залучених до участі в громадських та інших роботах тимчасового характеру. В поточному році до таких робіт залучалося 419 осіб з інвалідністю, що в 1,5 разу більше, ніж у 2014 році.
– До нас звертаються інваліди з різними захворюваннями. Завдяки тісній співпраці з департаментом охорони здоров’я ОДА, з лікувальними закладами ми відновили громадські роботи для осіб із психічними вадами. До речі, у наступному році ми будемо пропонувати інвалідам тимчасову зайнятість на півроку, – додала Катерина Клавдієва. – З початку нинішнього року професійне навчання пройшли 179 осіб з інвалідністю, що майже на 8 відсотків більше відповідного періоду минулого року. Навчання людей з обмеженими фізичними можливостями здійснюється у залежності від потреб роботодавця. Це можуть бути як робітничі професії, так і підвищення кваліфікації. Навчання відбувається під конкретне робоче місце.
***
Робота “круглого столу” розпочалася з перегляду слайдів. Із екрана на учасників заходу споглядали з портретів люди, які свого часу досягли світового визнання і які теж були інвалідами. Серед них: визначний німецький композитор Людвіг Ван Бетховен, 32-й президент Сполучених Штатів Америки Франклін Делано Рузвельт, видатний мислитель і математик Піфагор, Великий князь Київський, засновник збірника законів “Руська правда” Ярослав Мудрий, російський художник Григорій Журавльов та інші. Світове визнання досягнень цих людей вкотре доводить, що інвалідність – не діагноз і не вирок. Це – особливий статус людини, з набуттям якого треба по-іншому ставитися до життя, до своїх щоденних справ та суспільних обов’язків.
***
Мабуть, чи не кожен відносно здоровий українець хоча б один раз у житті впадав у відчай, депресію. Якою ж силою духу має володіти людина, яка пересувається на інвалідному візку й при цьому намагається бути корисною своїм рідним, близьким, суспільству?!
Про перемогу над самим собою, над власною інвалідністю розповідали учасники “круглого столу”.
Ще два роки тому полтавець Олександр Алієв навіть уявити не міг, що матиме інвалідність. Участь в антитерористичній операції на Донбасі: 8 поранень, інвалідність, неможливість працювати на попередній роботі. Він міг замкнутися в собі й користуватися наданою допомогою по безробіттю. Але вчинив інакше – повернувся до активної праці, щоправда, вже в іншому напрямку, в іншій сфері. Хоча при цьому Олександр Алієв дещо втратив у доходах, заробітна плата виявилася нижчою, ніж допомога по безробіттю. Та про це чоловік не шкодує, адже він має дещо значно більше. Він – у рядах працюючих. Нині Олександр Сергійович – головний спеціаліст Державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО Полтавської області, а значить, він соціально активний громадянин і працівник.
– Пенсія, яка призначається по інвалідності, – це не відкуп за хворобу, це не гроші на лікування. Це соціальна допомога для того, щоб людина могла адаптуватися в суспільстві, – вважає Олександр Алієв. – У мене на адаптування до свого нового статусу пішло не так багато часу, хоча, безумовно, деякі функціональні навички я втратив. Фізична робота зараз для мене не- можлива, я мусив звільнитися з попередньої роботи. Коли був час адаптації, у мене виникав стан апатії, я ловив себе на думці, що не знаю себе “нового”, не знаю, що можу робити. Три місяці я перебував на обліку в центрі зайнятості – це була адаптація. Оскільки завжди був соціально активною людиною, вирішив, що потрібно шукати нову роботу. Нині моє завдання – підтримувати й допомагати тим, хто отримав інвалідність в АТО, аби вони залишалися соціально активними людьми. Ми мотивуємо їх до здобуття нової професії, пошуку робочого місця до того, як буде припинено виплату допомоги по безробіттю. Як результат можу навести приклад – Тарас Синяговський став депутатом міської ради. Кілька хлопців – учасників АТО заснували громадські організації, – додав Олександр Алієв.
– Я теж інвалід армії і знаю, з якими проблемами зіштовхуються ті хлопці, які повернулися з війни. Я на інвалідному візку вже 32 роки. Були 2 роки госпіталів, реабілітаційні центри. А далі, у 1989 році, – створення спортивного клубу інвалідів. А потім робота й робота. Думаю, дуже важливо, щоб в перший період людина з інвалідністю отримала підтримку. Я, наприклад, отримав сильну підтримку від сім’ї. Мої рідні зробили все, щоб я міг це спокійно пережити, – зазначив голова Полтавського обласного осередку всеукраїнської організації інвалідів (ВОІ) України Сергій Чумак. – Головне при цьому – не опускати руки й не думати, що хтось звідкись прийде й вирішить ваші проблеми. Треба робити все самим. Для того, щоб були позитивні результати, треба діяти – об’єднуватися, згуртовуватися, підтримувати один одного. Ми співпрацюємо з центрами зайнятості в питаннях працевлаштування. Але дуже хотілося б, щоб на нас дивилися як на реальних соціальних партнерів. Адже ми маємо великий досвід психологічної роботи з людьми, які пройшли тяжкі випробування.
Тетяна Руденко півтора року тому переїхала з Луганської області, спочатку працювала на дому, виконувала ремонт одягу. Нині вона працює діловодом в обласному осередку ВОІ, допомагає вести картотеку, бухгалтерію, різну документацію.
– Для людини з обмеженими фізичними можливостями дуже важливо бути корисним суспільству й не тільки просити допомоги, а й самому її надавати. Адже будь-яка людина хоче відчувати себе комусь потрібною, корисною. Тоді й жити цікавіше, й людина з обмеженими можливостями не відчуває себе неповноцінною. Головне – зрозуміти, на що вона здатна, – вважає Тетяна Руденко.
У 2014 році переїхала з Донбасу й Світлана Різниченко, яка мала великий досвід роботи в промисловості. За допомогою Полтавського обласного центру зайнятості, написавши та захистивши власний бізнес-план, отримавши відповідну матеріальну допомогу, вона започаткувала власну справу. Й нині її підприємство надає бажаючим повний спектр бухгалтерських і торговельних послуг.
– Інвалідність я отримав у 23 роки, одразу після навчання. Я маю юридичну освіту, – розповів Віталій Мокляк. – Отримати роботу не міг, інваліда не брали. Тому звернувся до районного центру зайнятості. З допомогою центру зайнятості я влаштувався юрисконсультом до місцевого санаторію-профілакторію. З того часу минуло 5 років. Нині я маю достатній юридичний стаж. Те перше працевлаштування дало мені можливість не зламатися. Зараз я працюю в державній структурі, завідувачем юридичного сектора Новосанжарської райдержадміністрації. Також я є координатором районного центру допомоги учасникам АТО, де ми спільно з районним центром зайнятості допомагаємо працевлаштуватися хлопцям, які щойно демобілізувалися. Додам, що та робота, яку дав центр зайнятості, допомогла мені знайти своє місце в житті і зрозуміти, що навіть якщо я інвалід, все одно можу бути потрібним людям, можу допомагати їм і вільно співіснувати з іншими громадянами на таких же умовах, як і люди без певних фізичних обмежень.
Альона Бирюк у 20 років потрапила в аварію. Після цього пропустила рік навчання у вузі. У дівчини були перелом хребта, черепно-мозкова травма й інші проблеми зі здоров’ям. Як наслідок – ІІІ група інвалідності. Але, підлікувавшись, вона закінчила навчання й нині працює апаратником з хімводоочищення у ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго”. Робота сезонна, але Альону вона влаштовує, оскільки дівчина у постійному русі, має широке коло людей для спілкування, а влітку вона перебуває на обліку в міському центрі зайнятості. Усе це й тримає дівчину в життєвому тонусі.
Про проблеми, що виникають при вирішенні питань інвалідів та під час їхнього пересування громадським транспортом по місту й у сільській місцевості, говорили представники районних громадських осередків інвалідів Лариса Добридень і Федір Агєєв, які набули інвалідності на виробництві. Вони наголошували на необхідності зміни ментальності навколишніх, щоб вони ставилися до інвалідів так, як до звичайних людей, а інваліди – мали доступ до всіх соціально необхідних закладів та об’єктів.
Учасники заходу висловили пропозиції щодо вирішення питання безбар’єрності для інвалідів. На їхню думку, це питання потребує врегулювання на законодавчому рівні: якщо немає пандусів – не приймати в експлуатацію об’єкти; ліфти теж мають бути доступними для інвалідів, як і магазини та медичні заклади. Для кожної людини з інвалідністю важливо почуватися, що вона не обмежена у своїх можливостях.
Проблеми, з якими стикаються діти-інваліди, порушив Сергій Чумак. Він також розповів, що, наприклад, у Німеччині інваліди-візочники взагалі не вважаються інвалідами, що там створена мережа підприємств, на яких працюють саме такі люди з обмеженими фізичними можливостями. А ще – запропонував до певної міри скопіювати німецький досвід вирішення проблем інвалідів та створити при територіальних центрах спеціальні гуртки, в яких можна було б проводити з дітьми-інвалідами заняття, щоб з роками вони набули соціальної адаптації.
– У новому Законі України є таке поняття, як транзитне робоче місце, тобто таке місце, за створення якого роботодавець отримує компенсацію. Він укладає строковий трудовий договір, і ми направляємо на це місце з компенсацією заробітної плати людину, яка там набуває навички й згодом виходить на ринок праці, – зазначила директор обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва. – Наше завдання на наступний рік – відпрацювати механізм дії, щоб при громадських організаціях інвалідів були створені тимчасові робочі місця для надання послуг інвалідам. Також потрібно відпрацювати методи надання допомоги тим, кому вона потрібна сьогодні і зараз.

Людмила ДАЦЕНКО
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.