І знову прем’єра, одна за одною упродовж місяця – ось як пощастило полтавській малечі! Ще не забулися їй веселі й сумні пригоди “Кота у чоботях”, аж тут – нове дійство, несподівано дивовижне. Дівчатка й хлопчики у перший день листопада опинилися прямо в казці, щойно піднялися у фойє, яке на другому поверсі Полтавського академічного обласного театру ляльок. Треба сказати, що здивовані були не лише діти, а й батьки, які привели на прем’єру найменших із глядачів. Адже у фойє “виросло” розлоге чудернацьке дерево, на його гіллі зусібіч – гойдалки, на них зручно вмостилися милі звірята. Драбина під стовбуром, на підлозі – сіно й солома. І – подушки, подушки, на яких врешті й розсадили малечу. За цим умовним партером на стільцях розсілися дорослі.
А вже за мить дивовижне дерево мов ожило й заспівало – озвалося із давнини українськими піснями під бубни, деркачі, свищики. Довкруж забігали в національному вбранні артисти, і то вони самі грали й співали. Цей нічим не обмежений простір, дійство в ньому зачаровували. Саме до цього й прагнули постановники вистави – перемістити глядачів в атмосферу давньої України. Назвали те дійство еко-виставою, і воно справді було настільки природним, що навіть у міської малечі розбудило відчуття чогось рідного й знайомого, певне ж, на генному рівні. Діти охоче підспівували й підтанцьовували, наслідуючи артистів, схоплювалися зі своїх подушок, почувалися учасниками подій із живої казки. Їх підбадьорювала казкарка, котра, вмостившись високо на дереві, викликала до малечі знайомих усім героїв із “Колобка”, “Курочки Ряби”, “Кози-Дерези”. “Дерево казок” наче випускало зі своєї чарівної крони їх усіх. Так могло тривати й тривати – казка за казкою. Мабуть, через це відчуття нескінченного дійства малеча й не поспішала додому після вистави – хлопчики й дівчатка підходили до солом’яних звірят, розгойдували їх на гілках дерева, торкалися до них, фотографувалися з ними. Казка їх не відпускала, як зазвичай і буває: прочитана чи ось так побачена, вона ще довго хвилює. А живе у пам’яті – ще довше…
“Дерево казок” – то, власне, дипломна режисерська вистава випускниці Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого Марини Назаренко. Вона не вперше співпрацює з полтавським театром. Художник-постановник – Ольга Філончук. Молоді талановиті мисткині довели, що будь-яку казку можна розкрити по-новому. Якщо раніше митці прагнули зробити це мовою найсучасніших технологій, наприклад, у мультиках, то нині настав час повертатися до джерел, до свого коріння. А тому й звучить сьогодні так природно це визначення – еко-вистава: як натуральний продукт для душі…

Марія ВІТРИЧ
Журналіст