“Кіт у чоботях” – із тих казок французького письменника Шарля Перро, яку малеча відкриває для себе однією із перших – у ранньому віці. Історія проста й зрозуміла і в той же час – чарівна й повчальна, тож повернення в казку для полтавських школяриків стало справжнім святом. Його подарував малечі Полтавський академічний обласний театр ляльок, запросивши своїх глядачів на прем’єру.
Спектакль поставив головний режисер Хмельницького академічного обласного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України Сергій Брижань і головний художник полтавського театру Віктор Козуб. Переповісти по-своєму відому історію про наймолодшого сина мірошника Жака, якому у спадок дістався лише кіт у мішку, їм допомогла народна французька музика. І – глядачі, які відразу ж занурилися в казку і стали її учасниками. Таким був задум постановників, але діти того навіть не помітили, бо дійство було для них напрочуд захоплюючим і майже реальним. До того ж постановники подбали й про те, щоб юні глядачі замислилися: чи завжди добрі справи винагороджуються, чи всі розуміють, що тварини, як і люди, потребують дружньої підтримки й доброти, що світ довкола – живий і вразливий.
Режисер подав казку як урок для глядачів, змінивши її фінал – там маркіз Карабас, одружившись із принцесою, просто проганяє Кота, який допоміг йому в біді. Певне, урок на сьогодні дуже важливий. Якраз після перегляду прем’єри мені випало прочитати розповідь одного молодого батька з російського міста Калуги – Олександра Алексєєва, котрий ошелешено розповів про похід із трирічною донькою в театр на спектакль “Троє поросят”: “Практично всі малолітні шанувальники лялькового театрального мистецтва, що прийшли на цей спектакль, жадали крові нещасних заляканих тварин. Милі хлопчики і дівчатка активно допомагали вовкові в його кровожерливому задумі. Дмухали разом із хижаком на поросяче житло. Кричали: “З’їж їх!” У залі панувало стійке батьківське розчулення… І лише один тато єврейської зовнішності, здивовано оглядаючи шалений зал, розгублено вигукнув: “Що ви робите? Він же їх хоче вбити!”
…Різні світи, різні цінності й політичні реалії. Різні герої. Діти все всотують, відчувають і – відповідають по-своєму. Дрібниць не існує – казка може стати незабутнім життєвим уроком. Згадаймо: як човен назвеш, так він і попливе. І – як казку розкажеш…

Марія ВІТРИЧ
Журналіст