Завершуються військові клопоти, починаються цивільні

Минув рік розлуки з родиною, з друзями. Чом би й не радіти? Та настрій в Анатолія Дудки із Новосанжарського району далеко не піднесений – завершуються воєнні клопоти, починаються цивільні.
– Якщо нинішній день не святковий, то яким був день відправки?
– Звісно, тривожним, бо не знали, куди, на який термін їдемо і що там робитимемо.
– Ми мало не по ваших слідах побували у Черкаському. Переконались: до вашого приїзду там не готувались…
– Цілком правильно. Умов ніяких. Точніше сказати, умови жахливі. Не хочу й згадувати.
– Після Черкаського куди пролягли дороги?
– Де тільки не був. Спочатку – Ізюмський район на Харківщині, а тоді – Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка, Дебальцеве, Піски, Ясинувата…
– В Ясинуватій, мабуть, найспокійніше було?
– Що ви! Справжнє пекло! Не вірте, коли кажуть, що втрат немає або що один чи два полягли, насправді десяток загиблих. Я перевозив військовиків, доставляв боєприпаси, продукти, всякого надивився, багатьох побратимів втратив – полягли, стали інвалідами. А умови різні були. І в наметах, і в покинутих тваринницьких та складських приміщеннях перебивалися. Благо зима не лютувала морозами.
– Навчився приборкувати страх?
– А там хочеш чи не хочеш – навчишся. По наших позиціях стріляли артилерія, “Гради”, танки, найчастіше – міномети. Звикаєш, намагаєшся не замислюватись над тим, що з тобою в будь-яку мить може статися що завгодно.
– Хто піклувався про те, щоб ви мали належне забезпечення?
– Думаєте, держава? Помиляєтесь! Ні, форму й берці мені з державних резервів видали. Та вони геть розлізлися. Хотів те дрантя привезти додому як “сувенір” – змусили здати, мабуть, ще комусь дістанеться. Волонтери до нас частенько навідувались – із Полтави, Харкова, Кривого Рогу, Дніпропетровська. А найбільше особисто мені підсобляло керівництво товариства “Елеватор “Чиста криниця” в особі директора Миколи Харченка. З контори зателефонували, коли був під Дебальцевим, запитали, чи є бронежилет. Через кілька днів відправили “Новою поштою”. Як похолодало, забезпечили бушлатом, утепленою формою, термобілизною. Саме у відпустці був, то додому привезли. Оце справжня турбота – на ділі, а не на словах.
– Одні клопоти закінчилися, інші починаються – як це розуміти?
– Життя – це постійні клопоти. Воєнні ще не завершилися. Хоч і маю на руках всі необхідні довідки про участь в АТО, однак, мабуть, доведеться повоювати за земельну ділянку. Посадовці в один голос твердять, що всі “атовці” будуть забезпечені землею. А яка ситуація на місцях – самі бачите…

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.