Полонених визволили полтавські волонтери

У  вечері 6 травня троє хлопців із Чернігівщини, які потрапили в полон сепаратистів чотири місяці тому на одному з блокпостів Вуглегірська, що поблизу Дебальцевого, опинилися нарешті на свободі. Перемовини щодо їхнього визволення проводила контактна група на чолі з полтавським правозахисником Василем КОВАЛЬЧУКОМ.
Офіцер, ветеран-афганець, він підтримує зв’язки з товаришами по службі, афганцями, які мешкають у Росії, на території так званих “ЛНР” і “ДНР”. Йому також телефонують зі Львова, Тернополя, Чернігова, Полтави – з усієї України. Василь Ковальчук дістає списаний блокнот із даними тих, хто потребує допомоги. В іншій кишені – списки полонених “ополченців”, що утримуються в СІЗО різних міст країни і можуть підлягати обміну.
…Група у складі Василя Ковальчука, автомайданівця з Кременчука Володимира Пилипенка, волонтера Євгена Ситька стареньким “бусом” кременчуцького заводу “Вепр” вирушила на Схід. Трьох сепаратистів із Харківського СІЗО конвоюють в Донецьк для обміну. Півдоби прочекали, пережили обстріл не лише зі стрілецької зброї, а й із міномета. Врешті-решт отримали “добро”.
Троє бійців Чернігівського батальйону територіальної оборони, які пробули в полоні 4 місяці, прізвищ не називають. Усі – з одного підрозділу, навіть з одного відділення, і в полон потрапили разом, на блокпосту у Вуглегірську поблизу Дебальцевого. Молоді, симпатичні, але небагатослівні, що зрозуміти неважко. Наймолодшому, Дмитрові, лише 21 рік, цивільна спеціальність – кухар. 23-річний Віталій – експедитор, торговий представник. Найстаршому, теж Дмитрові, 31 рік, він художник-оформлювач. На відміну від товаришів, Дмитро-старший уже одружений, має двох доньок (семи й тринадцяти років). Доки хлопців везли з полону, із Чернігова до Полтави вирушив мікроавтобус із рідними. Після довгоочікуваних обіймів рідня лишилася в готелі, а колишні полонені разом із визволителями вийшли до міста.
…Всі вони були мобілізовані у квітні 2014-го. Несли службу на блокпостах буремного Сходу, в кінці минулого року встигли побувати у відпустці. Після повернення опинилися під Дебальцевим.
– Це було перед “Дебальцівським котлом”. Наш блокпост знаходився якраз навпроти терикона, звідки й обстрілювався. Того дня до мінометного обстрілу додалися “Гради”. Танки пішли в наступ одразу по всіх блокпостах, за ними – піхота для зачистки території. Нас у Вуглегірську стояло чоловік 80 максимум. А ворогів посунуло чоловік 700. Один із танків, стріляючи, наїхав на блокпост. Ми знаходилися в бліндажі, – розповіли Дмитро й Віталій.
– У бліндаж залетіла й вибухнула граната, – говорить Дмитро-старший. – На щастя, не загинув ніхто, але поранило багатьох. З нами був ще один земляк, Павло. Він, як старший, прийняв рішення: вийшов із бліндажа й сказав, що ми всі здаємося. У цей момент йому прострелили ногу. Потім його просто добили. Діма осколком гранати був поранений у ребро, першу допомогу отримав уже в полоні. Згодом донецькі лікарі “залізо” дістали, але не все. Мені осколком міни зачепило стегно, отримав контузію.
Полон почався у Горлівці, потім Дмитро-молодший і Віталій опинилися в Донецьку, а Дмитро-старший “приєднався” до них аж за два тижні перед звільненням. Кажуть, що в Донецьку ставлення до полонених було нормальне: і харчування, і “гуманітарка”, і можливість щодня зв’язатися з рідними. Бійцям добровольчих батальйонів у полоні велося значно гірше, ніж мобілізованим. Як розповіли чоловіки, полонені прибирали сміття, мили автомобілі, розбирали завали. Місяць їх возили на руїни Донецького аеропорту, де разом із тамтешніми “еменесниками” діставали з-під завалів тіла “кіборгів”. Віталій нарахував дев’ятнадцять тіл захисників аеропорту, від двадцятого зібрали лише фрагменти…
Група Василя Ковальчука дві доби без сну. Попереду – чергові перемовини. Вже тривають узгодження, і за 2–3 дні запланована нова поїздка, що має ощасливити кілька родин. Як розповідає Василь Ковальчук, далеко не всі посадовці ставляться свідомо до такої специфічної волонтерської роботи. Нещодавно довелося на всю Україну оприлюднити відмову житомирського посадовця надати транспорт для обміну тяжкопораненого полоненого. Все буває – такі ми є. Та, зрештою, справа просувається. І хороших людей набагато більше. Вони підтримують пальним, грошима, технікою. Просто зупиняються на дорозі й допомагають ремонтувати пробите колесо.
…А троє визволених із полону разом з родичами вирушили додому.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.