Подвиг, що залишиться у віках

Шановні учасники та ветерани Великої Вітчизняної, шановні ветерани правоохоронних органів! Минає 70 років Великої Перемоги нашого народу над фашизмом у найжорстокішій війні людства. Нині хочеться згадати про ветеранів органів внутрішніх справ Полтавщини, які в роки Великої Вітчизняної разом з іншими земляками проявили мужність і самопожертву заради визволення рідного краю від фашистського поневолення.
Полковника внутрішньої служби Дмитра Макаровича Діденка війна обпалила чотирнадцятилітнім хлопчиною. Він мешкав у Розсошенцях поблизу Полтави, працював у колгоспі. Фашисти двічі намагалися відправити його до Німеччини. Дмитро втікав і майже півтора року, аж до визволення рідного села, жив у лісі. У вересні 1943 року був мобілізований, і після закінчення полкової зенітно-артилерійської школи сімнадцятирічний командир гармати брав участь у форсуванні Дніпра, визволенні Польщі, штурмі Бреслау. Після звільнення у запас у званні капітана він із 1961-го 25 років працював у підрозділах УМВС області. За сумлінну працю має ряд заохочень, у тому числі нагороджений орденом Червоного Прапора.
Героїчний бойовий шлях пройшов полковник міліції Павло Іванович Зосименко, уродженець села Більськ Котелевського району. Після закінчення десятирічки був призваний до лав Червоної Армії. Війну зустрів курсантом Воронезької авіаційної школи молодших спеціалістів. У серпні 1941 року в складі 220-го авіаційного полку пішов на фронт. Брав участь у боях під Бродами, при визволенні Польщі, Чехословаччини. Після демобілізації Павло Іванович Зосименко закінчив юридичний інститут, працював в Івано-Франківській області суддею, начальником відділу юстиції, а з 1956 року – в органах внутрішніх справ. У 1960 році переїхав до Полтави, де очолював різні структурні підрозділи УМВС області. Після звільнення з міліції в 1977 році ще вісімнадцять років працював у цивільних установах. За бойові подвиги та бездоганну службу він нагороджений орденом Червоної Зірки. Зараз Павлу Івановичу Зосименку 93 роки. Він активно спілкується з ветеранами міліції.
Віталій Якович Кучеренко народився в селі Старі Санжари Новосанжарського району в багатодітній сім’ї. Був мобілізований восени 1943-го, служив зв’язківцем. Віталій Якович брав участь у Корсунь-Шевченківській битві, визволенні Болгарії, Чехословаччини, Угорщини. Про Перемогу дізнався в Празі, коли там ще тривали запеклі бої. Демобілізувавшись у 1948 році, вступив на службу в міліцію, 30 років працював у різних підрозділах полтавської міліції.
Підполковник міліції Василь Григорович Радюк народився у 1932 році в селі Бердишів Яворівського району на Львівщині в бідній селянській сім’ї. В той час ця місцевість входила до складу Польщі. Мати хлопчика померла, коли йому було два роки. А коли він мав іти до школи, німці загарбали село. Разом із батьком зазнав каторжної праці в Німеччині. У рідне село після поневірянь вони повернулися в 1949 році. Повернення додому було радісним і… трагічним, бо батько вдома загинув, а молодий чоловік відправився в Запорізьку область. Там він закінчив залізничне училище, працював у депо Запоріжжя. А після одруження доля привела Василя Радюка в село Безручки Полтавського району. В 1957 році Василь Радюк був зарахований на службу в міліцію в Київський райвідділ міста Полтави. А майже через 20 років бездоганної роботи звільнився з посади заступника начальника відділу обласного управління внутрішніх справ. Нині ветеран-правоохоронець – на заслуженому відпочинку, бере активну участь у роботі ветеранської організації.
***
Значний вклад у наближення Перемоги і відбудову країни зробили міліціонери, які несли нелегку службу на звільнених від ворога територіях. У той період значна частина досвідчених працівників пішла на фронт. Їхнє місце зайняли жінки.
Чотирнадцятирічна школярка-відмінниця Галина Чалишева дізналася про напад фашистської Німеччини під час спектаклю в Полтавському театрі імені Гоголя. Вже п’ятнадцятого серпня їхню сім’ю евакуювали. Після визволення Полтави Чалишеви повернулися додому. Щоправда, із шести членів сім’ї повернулось двоє – Галина та її хвора мама. Троє померли в евакуації, старший брат Олександр, сержант-танкіст, загинув у Польщі. Зруйноване місто було ненадійним прихистком. Допоміг тодішній начальник обласного управління міліції, разом із яким її батько працював до війни, – неповнолітню дівчину прийняли на роботу інспектором адресного бюро. Робочий час – з десятої ранку до другої ночі. З весни до осені дівчина трудилася в підсобному господарстві управління, де вирощували овочі. Коли Галині виповнилося вісімнадцять, її призначили секретарем відділу кадрів, а пізніше молодшому сержанту міліції довірили єдину в області посаду – інспектора групи обліку. На цій посаді Галина Іванівна працювала двадцять шість років. Вона не тільки бездоганно виконувала службові обов’язки, а ще й із власної ініціативи вела ті види обліку, що дозволяли швидко аналізувати стан кадрового забезпечення та своєчасно вживати необхідних заходів. Міністерство внутрішніх справ України неодноразово залучало її, як високопрофесійного спеціаліста, для надання практичної допомоги. Увійшовши в 1943 році в приміщення обласного управління неповнолітньою дівчинкою, через тридцять років Галина Іванівна вийшла з його стін заслуженим ветераном. Але й після звільнення капітан внутрішньої служби Галина Іванівна Чалишева навчала та допомагала працівникам групи обліку і двадцять років була незмінним секретарем президії обласної ветеранської організації.
***
Напередодні великого свята Перемоги зі щирою повагою вклоняємося ветеранам обласного управління міліції, які сьогодні залишаються в строю, а в тяжкі післявоєнні роки своєю сумлінною працею зробили значний вклад у відновлення Полтави. Серед них – Юлія Федорівна Бондар, Єфросинія Дем’янівна Бут, Владислав Олексійович Дерега, Олексій Григорович Кольчик, Микола Петрович Литвин, Олександра Євтихіївна Нетребко, Ольга Митрофанівна Погрібна, Григорій Мусійович Рудь, Олександр Семенович Скляр, Анастасія Данилівна Сорокіна.
Шановні ветерани та учасники Великої Вітчизняної війни – співробітники апарату управління внутрішніх справ області! Від ради ветеранської організації апарату УМВС України в Полтавській області прийміть щирі поздоровлення з Днем Перемоги та побажання здоров’я, довгих років життя, благополуччя вам та вашим родинам.

За дорученням Ради
ветеранської організації
Юрій НЕСТЕРЕНКО,
Олександр КОБІЗЬКИЙ,
Микола КУЗЬ.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.