Такі слова є в молитві до Миколая Чудотворця. З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай завжди користувався особливою любов’ю нашого народу як захисник усіх бідних і знедолених, боронитель від стихійних лих, а найперше – від загибелі на воді. Та найбільше його любили й люблять діти – за гостинці-“миколайчики”.
Церква прославляє святого Миколая Чудотворця на одному рівні зі святими апостолами. 19 грудня православні вшановують його пам’ять.

Святий Миколай народився, найімовірніше, в 245 році в місті Патарі, це – територія сучасної Туреччини, у грецькій родині заможних батьків-християн, в яких довго не було дітей. Немовля з’явилося після тривалих молитов до Господа. З дитячих років Миколай досягав успіху у вивченні Божественного Писання: вдень не виходив з храму, а вночі молився і читав книги. Дядько його, єпископ Миколай Патарський, радіючи високому благочестю племінника, висвятив його в священика, зробивши своїм помічником і доручивши виголошувати повчання пастві. Миколай допомагав усім, хто страждає. Коли батьки померли, роздавав своє майно нужденним. Пам’ятаючи заповідь Божу, робив добро таємно, не чекаючи подяки.
Життя майбутнього святителя було сповнене чудесних подій. Так, під час подорожі до Гробу Господнього Миколай заспокоїв бурю на морі й воскресив матроса, який упав з корабельної щогли й розбився. Повернувшись з Єрусалима, він мав бажання віддалитися від світу та цілковито присвятити своє життя Богові, але під час молитви почув Голос, який сказав йому: “Миколаю! Це не та нива, на якій принесеш ти очікуваний Мною плід. Зверни життя своє до людей, щоб прославилося в тобі Ім’я Моє…” Почувши ці слова, угодник зрозумів, що йому призначене Господом не чернече життя і вирушив у Мири.
Невдовзі, після смерті архієпископа Іоанна, він став єпископом Мир Лікійських. Причому відбулось це з Вищої волі: одному з єпископів Собору у видінні був вказаний обранець Божий – святий Миколай. Прийнявши високий сан, святитель залишався тим же великим подвижником, виявляючи безмірну любов до людей. Під час гоніння на християн при імператорові Діоклитіані (284 – 305) святий Миколай, ув’язнений разом з іншими християнами, підтримував їх і наставляв залишатися непохитними. З початком правління Костянтина Великого святитель Миколай був звільнений і повернувся до своєї пастви.
У 325 році він брав участь у І Вселенському Соборі, де з іншим духовенством виступив проти неправдивого вчення священика з Александрії Арія, яке породжувало всередині Церкви єресі та розколи.  Під час гострої суперечки з Арієм архієпископ Миколай, “не стерпівши богохульства, вдарив його по щоці…” Через цей прикрий вчинок його позбавили архієрейських знаків. Проте деякі з єпископів мали тоді те ж видіння, що й перед обранням Миколая в архієреї: вони побачили з одного боку від святителя Іісуса Христа з Євангелієм, а з іншого – Богородицю з омофором. Після цього святому Миколаю повернули архієрейські знаки й почали вшановувати його як угодника Божого.
Свій земний вік він скінчив у глибокій старості, у 342 (343)  році, в Мирах, і був покладений у соборній церкві. З нетлінних мощів точилося благовонне миро, від якого віруючі отримували зцілення. Згодом мощі були перенесенні в місто Бар (Італія), де вони спочивають і донині.
В Україні перший храм на честь святителя Миколая був побудований княгинею Ольгою над могилою князя Аскольда в Києві. За життя Аскольд був хрещений в 866 році на честь святого Миколая. З давнини до наших днів дійшла величезна кількість ікон, образків, медальйонів, скульптур із зображенням святителя. У нашій країні є багато Свято-Миколаївських храмів. У кожній церкві, як і в кожній родині вірян, зберігаються ікони святителя.
Миколі Чудотворцю моляться в різних життєвих випробуваннях – щоб вберіг подорожуючих у довгій дорозі, щоб шлюб доньок був щасливим (згадуючи, як святитель таємно пожертвував донькам збіднілого чоловіка грошей), щоб не зазнати голоду. Ще за життя Микола Чудотворець прославився як умиротворитель ворогуючих, захисник безневинно засуджених.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.