Знову східний вітер приніс у наш край біду. Блискавка-звістка, з’явившись з нівідкіль, нещадно пронизала чисте безмежне небо над Полтавщиною. Темні хмари, що важко пливуть над Україною, чорною хусткою накрили і Великобагачанську землю. Заридала мати, заголосило село, затужив Полтавський край за своїм солдатом, який у 22 роки поліг у бою за державу, за народ, за святу Правду. Він був десантником, воїном елітних військ…
Уся Радивонівка Великобагачанського району, де народився і виріс захисник Вітчизни, знала Дениса Часового, – якщо не особисто, то опосередковано. Бо він дивився зі світлини на стенді у місцевій середній школі, присвяченому захисникам Вітчизни. Всі знали, що земляк виконує військовий обов’язок на Сході. А 19 серпня сюди приїздили на похорон. Що ж ти накоїла, війна?!
Учитель біології Дениса Анатолій Шаркий із непідробною любов’ю розповідає про колишнього учня: “Денис – енергійний, авангард і мотор шкільного колективу, багато, як для сучасної дитини, читав. Гуманітарій, спортсмен, красень”.
Класний керівник Василь Ліхтей, видно, що тяжко переживає трагедію: “Він – друг моїх дітей. Щирий, щедрий, доброзичливий, трудяга. Після армії працював у охоронній фірмі: тиждень через тиждень. І у вихідні дні не відпочивав, а працював на заводі. Коли фірма припинила існування, пішов служити за контрактом у Львів, у десантно-штурмову бригаду. Я розмовляв із ним по телефону в день зустрічі однокласників (нещодавно вони відзначали п’ять років закінчення школи). Денис жартував. Цей юнак – відкрита душа. Все поспішав жити”.
Багато спогадів, добрих, теплих. Говорячи про Дениса Часового, ніхто не вживає слова “був”, що й не дивно – Герої ж не вмирають.
…Усі чекали його додому: вбиті горем батьки, заплакана сестра, згорьовані рідні, розгублені односельці. Траурна процесія, що розгорнулася майже на кілометр, пройшла з центру Радивонівки, від церкви, де відслужили заупокійну, до кінцевого пункту – кладовища в Перекопівці.
На церемонії прощання були присутні голова облдержадміністрації Віктор Бугайчук, народний депутат України Юрій Бублик, голова Великобагачанської райдержадміністрації Оксана Звіздай, заступник Полтавського обласного військового комісара Ярослав Пистун. Вони обіцяли підтримку родині загиблого воїна і захисника.
До земляків Дениса Часового під час церемонії прощання звернувся і офіцер аеромобільно-десантної частини. Його виступ був пронизаний скорботою за загиблим, проблемами, які виникають на передовій.
– Денис служив у роті, якій випали найтяжчі випробування, в тому числі й у боях під Слов’янськом, де бували періоди, коли солдати не отримували ні води, ні їжі. Підрозділ створював багато проблем для сепаратистів, і його постійно намагалися знищити. За час АТО в підрозділі загинуло 14 осіб. 11 із них – лише за останній тиждень. Смертельна загроза для Дениса та його побратимів була й раніше. Та тоді, очевидно, Бог ще виділив їм час… Наступного разу не обійшлося. 17 серпня під час чергового обстрілу Луганського аеродрому, на захисті якого і був Денис, ворог вів прицільний вогонь, загинули одразу кілька бійців. Батькам Дениса ніхто не зможе дорікнути. Він із честю виконав свій обов’язок, воював не за владу, а за Україну, за народ. Не все нині добре із забезпеченням бійців. Багато допомагають батьки, рідні, просто небайдужі патріоти… Ми знаходимося в точках, до яких нелегко дістатися, де постійно існує смертельна загроза. Часто вантажі, які намагаються доставити волонтери, не доходять до пунктів призначення. Це війна, що не має жалю. Якщо ворога не знищимо там, він “розповзеться” всією Україною. Для душі Дениса потрібна ваша молитва. Потрібна вона і для живих воїнів, які там, на передовій. Хтось вважає, що пом’янути загиблого слід за чаркою горілки. Спитайте священика, чи так слід робити? В нашому батальйоні існує сувора дисципліна і порядок. Навіть населення тих місць, де воюємо, дивується, що ніхто не вживає спиртного. Це дійсно так, бо часто солдатам не вистачає простої питної води, страшенно хочеться звичайного маминого борщу…
Боже великий, всесильний! Збережи тих, хто нині в зоні АТО! Вони ж комусь такі любі й рідні, без них неможливо жити, без них ти, Україно, будеш бідна і слабка, а ми – самотні й незахищені. Молімося за своїх і чужих, навіть ті, хто цього ніколи не робив. Всемогутні небесні сили, відведіть від нашого краю, України таке горе, яке ми переживаємо нині.
Вічна тобі пам’ять, Денисе!

Олена ЦЕБРІЙ
Сергій МАЙБОРОДА
Журналісти