“Бджолу, як і землю рідну, любити треба”

Матінка-природа потурбувалася про те, щоб ми з вами були здорові. Треба лишень уміти користуватися її дарами. Скажімо, рослини містять чимало речовин, корисних для людського організму, є й такі, що мають унікальні лікувальні властивості. А основою цих властивостей є, зокрема, нектар, пилок і мед, тобто продукти бджільництва.

НА СПАСА, 19 серпня, своє професійне свято, День пасічника, відзначають люди, які роблять доступними для всіх нас ці незамінні дари природи. Серед них – і Петро Михайлович Деркач із села Абазівка Полтавського району, який займається бджолярством уже понад 45 років. Пасічник може годинами розповідати про невтомну комаху-трудівницю – бджолу – й про ті безцінні продукти, які вона виробляє. Скажімо, про бджолиний пилок – цінний продукт і ефективні ліки:
– Білковий комплекс пилку на 26 відсотків складається з 22 амінокислот. В організмі людини їх теж 22, і всі вони є в пилку. Багатий він і на вітаміни груп В та А, вітамін Р – рутин-фактор, який зменшує проникність та крихкість капілярів. Пилок цінний ще й тим, що в ньому є 23 мікроелементи. А в людському організмі жоден біохімічний чи фізіологічний процес не відбувається без них, – розповідає Петро Михайлович.
Він – справжній знавець і в питаннях виробництва питного меду. Медові напої широко вживали з давніх-давен. Цей продукт корисний для нашого організму. Видатний історик і громадський діяч, друг і соратник Тараса Шевченка Микола Костомаров писав, що питний мед був надійним засобом відновлення сил, втрачених у далекій мандрівці, бадьорив, виліковував від застудних і шлункових хвороб. Отже, поширення культури вживання питних медів серед населення могло б скоротити вживання горілчаних напоїв. Нині Петро Деркач успішно застосовує рецепти виготовлення питного меду, якими користувалися у його рідному селі Абазівка у другій половині ХІХ століття.
Нинішня пасіка Петра Михайловича – близько 50 вуликів, а річний обсяг виробництва цілющого нектарного продукту становить майже півтори тонни. Починалося  ж усе із трьох вуликів.
– Якось у далекому 1968 році, працюючи агрономом колгоспу імені Петровського Полтавського району, я протягом тижня зловив аж три рої бджіл і роздав їх знайомим. Колгоспний пасічник Іван Кирилович Калініченко сказав на те: “Я дам тобі вулики та необхідний інвентар, займись бджолами”. З того часу я без пасіки життя свого не уявляю, – каже Петро Деркач.
Ранок Петра Михайловича розпочинається з першими сонячними променями:
– Пасічник має вставати разом із бджолою і фактично разом з нею працювати. Загалом цю комаху, як і землю рідну, любити треба. Влітку я сплю разом із бджолами, між вуликами, які в мене знаходяться у критому павільйоні. Це свого роду “польовий госпіталь”. Коли працював агрономом, бджільництвом займався, так би мовити, для душі, аби стрес знімати. Адже бджола й лікує, і ставить людину, як кажуть, “на своє місце”, щоб вона не вихлюпувала зайвих емоцій, не говорила лайливих слів…
Хоча бджолярство – справа вдячна, але й не без проблем:
– Коли вперше у 1974 році появилося таке захворювання бджіл, як варатоз (бджолиний кліщ), у мене пропали всі медоносні комахи, довелося починати все спочатку. Нині ж розроблено чимало вітчизняних та імпортних препаратів для лікування і профілактики різних захворювань. Допомагають і природні засоби. Я, наприклад, кладу у вулики траву деревію, – продовжує Петро Михайлович.
Проблеми в пасічників виникають мало не кожної весни, коли в агроформуваннях розпочинається обробіток посівів сільськогосподарських культур від шкідників хімікатами:
–  Якщо в злагоді не працюють агрономи з пасічниками й своєчасно не попереджають нас про розпилення над посівами отрутохімікатів, це неправильно. Бо, якщо ми знаємо про обробіток, можемо закрити бджіл на 2–3 дні чи взагалі перевезти вулики в інше місце, щоб комахи не літали в небезпечний період. Тому ми намагаємося співпрацювати з керівниками господарств, щоб була злагода і в нас, і в господарствах, – наголошує досвідчений пасічник.
Дивна то комаха – бджола, вона може літати за нектаром на відстань до 7 кілометрів, але то ж не взяток буде, а суцільна перевтома. Для хорошого взятку потрібні квітучі рослини в радіусі приблизно 2-х кілометрів, вважає Петро Михайлович.
Вправному господареві допомагають на пасіці син Олександр і невістка Наталя, цікавляться бджолярством і внуки. Тож пасічницькому роду немає переводу. Нині своїм власним досвідом і секретами бджолярської справи Петро Михайлович Деркач ділиться з молоддю. Скажімо, в цьому році він був науковим керівником у трьох студентів-дипломників Полтавської державної аграрної академії. Зізнається, що перед кожною зустріччю зі студентами хвилювався, мов першокласник. Адже молодь зараз “продвинута”, й запитання несподівані можуть поставити, та й честь вузу, а Петро Деркач свого часу закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут, мав захистити і власні знання продемонструвати.
Проблем із реалізацією меду в Петра Деркача практично не буває, бо односельці знають, що нектарний продукт із його пасіки – то цілюще джерело вітамінів. В асортименті пасічника також бджолина обніжка, прополіс, медовуха, маточне й личинкове молочко, квітковий пилок… Петро Михайлович Деркач – член районної спілки пасічників, постійний учасник всеукраїнських виставок, семінарів, зустрічей з обміну досвідом колег-однодумців. Він нагороджений численними грамотами й дипломами, а ще – медаллю “За трудову доблесть”. Як зазначає сам пасічник, потреба в медові у державі загалом не зменшується, але, на жаль, через безгрошів’я українці споживають меду все менше й менше. А шкода, бо мед – це незамінний продукт для підтримки здоров’я людини.

Людмила ДАЦЕНКО.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.