Відомий полтавський краєзнавець, лауреат обласної літературної премії імені Леоніда Бразова, колишній редактор “Зорі Полтавщини” Іван Наливайко продовжує щедро обдаровувати захоплених нашою звитяжною минувшиною земляків. Він – досвідчений майстер оживляти видатні постаті й читати поміж рядками архівних документів розгадки сотень і сотень трагічних, світлих, а іноді навіть кумедних історичних таємниць. Світ побачила нова книга Івана Микитовича Наливайка “Славні діла козацького роду” (“Дивосвіт”, Полтава, 2013), до якої увійшли нариси, що ними свого часу зачитувалися прихильники обласної преси.
В історико-краєзнавчій праці об’єднані розвідки, які написані в різні періоди трудової біографії дослідника, а вона в нього без перебільшення багата. Не з чужих слів відомі Івану Микитовичу Наливайку журналістські й редакторські будні в районних газетах, непередбачувані перипетії долі власкора “Зорі Полтавщини”, а згодом і керманича найавторитетнішого видання краю, начальника облліту. З 1987 року Іван Микитович Наливайко – на заслуженому відпочинку. Хоча таке визначення для способу життя активного краєзнавця досить умовне. Він ще палкіше присвятив себе улюбленій справі пошуку правди не тільки в нашому сьогоденні, а й у пластах минувшини. І залишається вірним покликанню навіть у свої вагомі 90 літ.
Книга “Славні діла козацького роду” повертає нас до часів козацтва, до духу незборимої вольниці. Впевнено, нанизуючи на нитку оповіді факт за фактом, автор веде читача до пантеону великих українських гетьманів, доля яких так чи інакше була пов’язана з Полтавщиною. Міркує і про достеменно нікому наразі не відомий зміст статей Переяславської угоди, і про трагічну долю Івана Виговського, й про козацьку старшину, яка не наважилась підтримати Івана Мазепу під Полтавою. Оживають на сторінках книги десятки гучних імен – Іван Сірко, Михайло Вишневецький, Мартин Пушкар…
Утім ще більш скрупульозно дослідник вивчив сотні доль, характерів і задокументованих чи увічнених у народних переказах вчинків козацьких полковників та сотників. Причому йдеться не тільки про військову вдачу, а й про їхні господарські володіння: хутори, млини. Ну а де власність, там, на жаль, нерідко і чвари, які краєзнавець також не обійшов увагою. Цікаво подана в розвідці несподівана інформація про особливості вирощування в сотнях Полтавського полку тютюну, про пасіки у козацьких родинах.
Окрема тематична лінія книги присвячена подвижникам на освітянській ниві. Найяскравіше виписана історія заснування в Полтаві інституту шляхетних дівчат, який був дітищем надзвичайної благодійниці Варвари Олексіївни Рєпніної (доньці якої, також Варварі, в майбутньому судилося велике й нерозділене почуття до Тараса Шевченка). Автор книги намагається дати читачеві якнайповніше уявлення про цю дивовижну жінку, нагадуючи, зокрема, й про те, що свого часу вона настільки вразила своєю жертовністю і мужністю завойовника Наполеона, що той відпустив із полону її чоловіка, Миколу Григоровича. Пише Іван Наливайко й про кохану Івана Мазепи Мотрю, й про не менш сумну історію нареченої Михайла Кутузова – Уляни з Великої Кручі, що в Пирятинському районі.
Як свідчення того, що всі хоробрі козаки були щирими християнами та дбали про розбудову Божих храмів, у книзі вміщено кілька нарисів про історію обителей і церков, які, на жаль, не збереглися до наших днів. Це і Пушкарівський Вознесенський монастир, який височів у молитовній тиші там, де нині шумить звичний полтавцям мікрорайон Половки, нагадуючи про колишню обитель тільки відбудованою з руїн Вознесенською церквою, і Новоаврамівська церква Вознесіння (Хорольський район), яка, лише уявіть собі, була збудована у вигляді корабля з трьома куполами, і Миколаївський храм у Нових Санжарах.
Багато нарисів Івана Наливайка присвячені історії сотенних міст, козацьких хуторів і сіл. Іноді вони охоплюють велетенські часові відрізки: від заснування поселення до нашого часу, як, зокрема, у нарисі “Козацьке село поблизу Полтави”, в якому розповідається про Супрунівку.
Наскрізна тема книги – героїзм і воїнська доблесть українських лицарів, які боронили рідну землю й від набігів кочівників, і від польських шляхтичів-загарбників, і від “неситого ока” підступної Московії. Безсумнівно, що під тиском подій у сучасній Україні особливу увагу читач зверне на розбрат у середовищі козацької старшини, який так часто зводив нанівець блискучі перемоги на полі бою. Проте загальний настрій історико-краєзнавчої розвідки Івана Наливайка – оптимістичний і життєствердний. У ньому – наша українська правда й воля до перемоги.
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”