Вінець розмаю

Ні вдень, ні вночі не гаснуть білі зірки в садах. Любо їм на орбіті весни світитись від надлишку ніжності. Чистої, пелюсткової, духмяно-медової… Місячним сяйвом сиплеться ясний цвіт в обвітрені долоні стежок. Дарує тонким, гомінким травинкам білі й рожеві крила. Летить і летить на них рясно вбрана зелом земля. Полохливим метеликом, солов’їною піснею, цілющою щирістю…
Золотими цяточками кульбабок яскравіє дівоче обличчя Весни. Міниться і сміється зелень її магічних очей. Дивишся – не надивишся у бездонну красу весняного світу. Тонеш і ніжишся у мрійних хвилях смарагдового тепла. Від усього серця радієш, що дбайливе воно й невсипуще, щедро засіяне на широких нивах і на чепурних селянських городах, попід вікнами веселих хатин і в тінистому затишку доглянутих палісадників.
Дякуєш тим найпрекраснішим людям, чиї невтомні руки щоденно цілує земля-годувальниця. Бо ж леліють вони, виколисують святе й життєдайне золото врожаїв.

Вікторія КОРНЄВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.