Святитель Миколай народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Це був важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували і вбивали християн. Вже в перші дні свого дитинства Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Зберігся переказ, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин.

Із дитячих років Миколай досягав успіху у вивченні Божественного Писання. Вдень не виходив із храму, а вночі молився і читав книги. Дядько його, єпископ Патарський Миколай, радіючи високому благочестю племінника, звів Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником. При звершенні над Святителем Миколаєм таїнства священства єпископ пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: "Ось, братіє, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з'явиться розрадою для всіх сумних. Блаженне те стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблукалих, кормлячи їх на пасовищі благочестя; і всім, хто знаходиться в бідах, з'явиться теплим помічником!"

Пресвітер Миколай проявляв велике милосердя до пастви, приходивши на допомогу тим, хто страждає, і роздавав усе своє майно жебракам. Дізнавшись про гірку потребу й убогість одного з жителів його міста, Святий Миколай врятував його від великого гріха. Маючи трьох дорослих дочок, батько, який зневірився, замислив віддати їх на блудодіяння для порятунку від голоду. Святитель, переживаючи за грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував сім'ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, Святитель Миколай завжди прагнув зробити це таємно і приховати свої благодіяння.

Якось, відвідавши Єрусалим, він вирішив не повертатися додому, а піти у пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав його від такого наміру і звелів повернутися на батьківщину до людей, аби в ньому прославилося ім`я Господнє. Зрозумівши свою місію, Святий Миколай прибуває до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Після смерті Мірського архієпископа по волі Божій Святителя возвели в сан єпископа. Але перед цією подією Миколай мав чудесне видіння: в ночі йому явився Спаситель і вручив Святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор.

У час гоніння на християн Святий Миколай сміливо силою слова зміцнював у Лікії віру Христову. Все життя Святителя було сповнене благодіяння і чудес заради допомоги стражденним. Він зцілював від хвороб, рятував невинних від смертних вироків, дарував свободу полоненим і давав сили здолати водну стихію потопаючим, допомагав убогим перебороти злидні. Багато чудес він звершив своєю любов'ю до ближнього за життя, та ще більше після того, як упокоївся – 6 (19 за н. с.) грудня 342 року.

В українських народних легендах Святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом і найчастіше – на воді. Виходячи в море, рибалки брали з собою образ Святого чудотворця. Як колись, так і сьогодні, в Україні на свято Миколая з нетерпінням чекають діти, адже слухняним хлопчикам та дівчаткам він, за легендою, кладе під подушку подарунки. Дорослі у давнину збиралися на свято, щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалися гостини, заздравні обіди на честь Миколая Угодника, після яких всі весело їздили на санях довкола села.