Просто неймовірно: перед нами – нащадок родів Пушкіних і Гоголів, поєднаних волею долі ще два століття тому, протоієрей із Франції (у священицькому вбранні) Микола Васильович Солдатьонков. Як відомо з історії, яку він переповів для полтавців, донька старшого сина Олександра Пушкіна (Олександра Олександровича) Марія вийшла заміж за Миколу Бикова, сина рідної сестри Гоголя. Їхні діти були правнуками Пушкіна і водночас – внучатими племінниками Гоголя. Молоде подружжя оселилося у Василівці, в родовому маєтку Гоголів, де й жили до більшовицького перевороту. Микола Биков був розстріляний у 1918 році. Його дружина Марія Олександрівна пішла з життя 1939-го. Вони обоє поховані в Полтаві. Єлизавета Миколаївна Бикова (у заміжжі – Савицька) разом із чоловіком та двома малими доньками – Анастасією й Тетяною – під час громадянської війни емігрували до Франції. Там 1938 року і народився Микола Васильович Солдатьонков.

І ось він уперше на полтавській землі, про яку знає із творів свого видатного тезки.

– У мене такі враження… Таке відчуття, наче я – вдома. Наче давно тут не був і ось повернувся… – це так Микола Васильович розповідав про свою поїздку в село Гоголеве, яке він називає по-старовинному Яновщиною, в Національний музей-заповідник М.В.Гоголя, під час зустрічі з журналістами, науковцями, працівниками культури у конференц-залі Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

У Росії Микола Солдатьонков буває частіше, добре знайомий із пушкінськими місцями. Десять років тому навіть отримав російське громадянство, очолює міжнародне культурне товариство “Бургундія–Санкт-Петербург”, займається колекціонуванням, збереженням і поверненням культурних цінностей. На Полтавщину приїхав завдяки сприянню заступника директора московського Міжнародного фонду слов’янської писемності й культури Наталії Зайцевої, яка й супроводжувала нашого гостя. Вона розповіла, що про цю поїздку Микола Васильович мріяв давно, і нарешті вона стала реальністю. Наталія Олександрівна, до речі, зізналася, що зовсім недавно їй стало відомо про родинні зв’язки двох геніальних письменників, поєднаних долею з Полтавщиною, наголосивши, що цей факт не надто відомий сьогодні навіть у колі дослідників творчості геніальних письменників та музейників. А в тому, що Пушкін із Гоголем поріднилися в нащадках, є певний Божий промисел, впевнена вона.

Микола Васильович Солдатьонков пообіцяв полтавцям, що відтепер і на Полтавщину передаватиме цікаві історичні матеріали та видання, пошуками яких займається півстоліття. Про себе розповів:

– Уже 35 років я – священнослужитель. У 1965 році вперше вдалося приїхати в Росію, де мене зустріла моя тітка Тетяна Миколаївна Галіна, уроджена Бикова. І вона повезла мене у Троїце-Сергієву лавру, де я помолився мощам преподобного Сергія. Тоді навіть уявити не міг, що стану священиком. Але в Париж повернувся іншою людиною. Почав співати в церковному хорі, а з Божої волі через дванадцять років, якраз у день Преподобного Сергія Радонезького, мене висвятили в диякони, ще через рік – одержав приход у храмі Серафима Саровського. Відчуття того, що я теж можу робити щось корисне, додає мені сили. Російську мову я вивчав удома з батьками, а тепер учитиму українську… Моя мама хотіла, щоб я став справжнім французом, адже народився у Франції, там одержав освіту (за фахом Микола Васильович – інженер-кібернетик. – Авт.), але серце і кров сказали “ні”…

Наш гість, розчулений, відкриває довідник про шевченківські адреси в Москві, який разом із іншим, гоголівським, привіз у подарунок полтавським читачам, і розповідає зафіксовану там чергову неймовірну історію – як його ще один прапрадід, відомий російський книговидавець, колекціонер, який ще до Третьякова почав збирати галерею російського малярства, академік, “Почетный гражданин и Кавалер, Московской 1-й гильдии Купец” Козьма Солдатьонков познайомився із Тарасом Шевченком у книгарні Миколи Щепкіна у березні 1858 року. В його колекції була картина Карла Брюллова “Вірсавія”, з якої Шевченко виконав однойменний офорт. Солдатьонков подарував фотокопію цієї картини Тарасові Григоровичу, а той йому – свій “Кобзар”, згодом передав і офорт “Притча про виноградаря” з автографом. На кошти прапрадіда зводились у Москві лікарні (найвідоміша з них, Солдатьонківська, згодом перейменована в Боткінську) й храми, закуповувалися картини для Третьяковки.

Ось такі переплетіння доль!

Микола Васильович відповів на запитання своїх слухачів. Зокрема й на ті, що стосувалися сімейних звичаїв, уподобань.

– Я вас запрошую до себе додому – у нас двері завжди гостинно відчинені. Там є куточок з іконами, картини. Ми завжди святкуємо Великдень за нашими традиціями, запрошуємо друзів. Я люблю народну музику, до речі, дуже люблю бандуру. Слава Богу, тепер в Інтернеті є можливість слухати ансамблі бандуристів… Це для серця й душі – народна українська та російська музика..

А ще він вважає своїм обов’язком відспівувати у храмі земляків, які загинули на полі бою в різні часи. Усі його діти хрещені й вінчані, мають слов’янські імена. Дружина, росіянка за національністю, хоч і народжена в Америці, готує смачний борщ, млинці та вареники.

І, звичайно ж, не могло не прозвучати запитання про те, чи займається наш гість або хтось із дітей та онуків літературною творчістю. Микола Васильович розповів, що він – “багатий дідусь”, має аж 11 онуків. Один із них, Роман, справді займається літературною діяльністю. А він сам писав вірші й тривалий час працює над мемуарами, однією зі сторінок у яких стане й поїздка на Полтавщину. А ще розповів, як одного разу в Москві, коли вони із дружиною прийшли подивитися в театрі виставу за твором Миколи Гоголя “Женитьба”, один молодий чоловік, показуючи на нього, вигукнув: “Це ж Гоголь!”

Він і справді схожий на Миколу Васильовича Гоголя, і не лише зовні, а й у своєму тонкому гуморі, у своїх жартах, дотепності, – зал часто щиро сміявся, слухаючи гостя. Він одержав чимало дарунків, серед яких – і особливо дорогі його серцю світлини своїх полтавських родичів, так само нащадків родів Гоголів і Пушкіних.

Микола Солдатьонков пообіцяв, що ця зустріч у Полтаві – не остання. І вже точно – незабутня для всіх її учасників.