В її репертуарі – близько сотні пісень. Сьогодні Олена Білоконь розповідає читачам “Зорі Полтавщини” про підготовку до свого своєрідного творчого звіту.

– Олено, але ж це не перший Ваш сольний концерт на великій сцені?

– Уже четвертий, перший відбувся в театрі імені Гоголя у 2008 році, там звучало більше народних пісень. Наступний я підготувала після того, як мені присвоїли звання заслуженої артистки України наприкінці 2009-го. Рік тому відбувся третій. За цей час з’явилося багато авторських пісень, і в цьому концерті прозвучать нові твори, що входять у мій альбом “Від серця до серця”. Останнім часом я співпрацюю з Марією Бойко, вона написала кілька текстів для мене, тонко розуміє мій емоційний стан. Це буде живий звук, зі мною виступатимуть колеги-музиканти з Полтави і Києва… Також балет “Фурор” із Кременчука, що брав участь в конкурсі “Україна має талант!”, співатимуть заслужена артистка України Тетяна Садохіна, гурт “Ревізор” – художній керівник Володимир Шевчук, музикант Олег Павленко з Києва, котрий написав для мене дев’ять пісень. Режисер, як завжди, – Світлана Кравченко, художній керівник філармонії. Дуже вдячна людям, які допомагають мені готувати цей концерт, підтримують і вірять у мене.

– Ви давно працюєте у філармонії?

– Приїхала до Полтави п’ятнадцять років тому, живу в гуртожитку. Закінчила студію при хорі Верьовки, вступила до геологорозвідувального технікуму, згодом закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом за фахом політолог. І зараз продовжую навчання заочно – вступила на третій курс столичного університету культури, на вокальний факультет.

– Коли почали співати, з якої пісні почалося для Вас відкриття артистичного світу?

– Щойно навчившись розмовляти, я вже співала разом із мамою, бо постійно чула її пісні. Перші – народні, українські й російські. Ми їх на сцені сільського Будинку культури виконували до свята

9 Травня й до інших свят. Мама, Катерина Марківна, працювала дояркою в селі Ульянівка Гребінківського району, тяжко працювала, але завжди співала! Бо пісня допомагає. Якось мені Таня Садохіна сказала у нелегкий період мого життя: “Лєна, ти співай, пісня лікує”. Коли мені було дванадцять років, ми з мамою виступали на сцені Палацу культури “Україна” у Києві на фестивалі сімейних колективів “Таланти твої, Україно”. Співали народну пісню “Під білою березою”, і наш дует посів перше місце в Україні. Тоді мене й запросили до вокальної студії хору Верьовки.

– Мама й зараз співає?

– Ой, вона виховує мою донечку Лесю, їй три з половиною роки. Це найдорожчі мені люди, мама дуже радіє, що я співаю. Недавно я показала їй у запису концерт у Тернополі, а вона заплакала й каже: “Слава Богу, що люди так тебе люблять…” Там побачила, як слухачі мене сприймають. Вона за мене молиться, і я відчуваю, як цим охороняє мене. І вірю, що все у моєму житті налагодиться, колись нарешті ж матиму своє житло, і донечка буде поруч.

– Що сьогодні для Вас найголовніше у творчості?

– Проблема в тому, що я все мушу робити сама – у мене немає продюсера, немає свого колективу, немає фінансування на це, тож усе дається дуже важко, як ось і підготовка до концерту. Я можу співати й співаю з різними філармонійними колективами, але хотілося б мати все-таки свій.

– І кліпи самі знімали?

– Так, у Трускавці знято два кліпи – “Дві матері” й “Найрідніше”». Мене часто запрошують туди з виступами, але їду на день-два, не більше. І ось навесні, коли уже все зацвіте, планую ще зняти кліп, а, до всього, у мене дуже гарні, яскраві костюми, їх вишивають решетилівські майстрині, поєднуючи сучасний пошив і народну вишивку.

– Яку пісню любите найбільше?

– З усіх для мене наймелодійніша, найдорожча – “Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав…” Її всі знають, слухачі співають її разом зі мною на концертах: спершу – несміло, а потім – уже впевнено, і моя душа тоді співає. Я завжди бажаю людям Божої благодаті, доброти, любові…

– І вірите, що піснею можна щось змінити?

– Я б не вірила, якби не бачила, як міняються обличчя моїх слухачів уже після концерту. Спочатку всі такі замкнуті, “закриті”, а під кінець вони такі світлі, такі радісні, натхненні!

– І Ви знаєте, що саме Ваші пісні розбудили в їхніх душах такий стан, такі почуття…

– Так, люди просто відпочивають від усіх буденних справ, і я не можу стримувати емоцій, бо відчуваю зв’язок із глядачем, іде обмін нашою енергетикою, це додає сили.

– Олено, а як же Ваша політ

ологія – не знадобиться?

– Може, я мрію про щось нереальне… Але, якщо складеться моє особисте життя, бо доньку я виховую без чоловіка, якщо матиму підтримку, бо ж кожна людина щаслива лише в родині… Й настане час, коли я вже буду не така молода і гарна, тоді я намагатимуся допомагати людям, у першу чергу мене дуже бентежить доля безхатченків. І сподіваюся знайти однодумців, із якими зможу щось зробити для знедолених.

– А поки що – запрошуйте на концерт!

– Так, я сподіваюся, що люди прийдуть, квитки уже продаються. І запрошую всіх, хто хоче відпочити, послухати гарну авторську й народну українську пісню, набратися сил, побачити красиву вишивку, зустрітися з моїми колегами, які братимуть участь у концерті. Ми на цьому не заробляємо – ми даруємо радість людям…