Літописець героїв Холодного Яру

Справжнє ім’я Ю. Горліс-Горського – Юрій Городянин-Лісовський. Народився він 14 січня 1898 р. в Полтаві в родині офіцера російської армії, але про його дитячі й юнацькі роки достеменно нічого не відомо. З початком Першої світової війни добровольцем пішов на фронт. Воював у сформованій із кавказців так званій Дикій дивізії під командою хана Нахічеванського та Султан-Гірея. Після повалення самодержавства в Росії і проголошення Української Народної Республіки, не роздумуючи, став на захист молодої Української держави. У складі Запорізької дивізії армії УНР пройшов увесь хресний шлях боротьби за волю України, зазнав радість перемог і гіркоту поразок.

У кінці 1919 р. вцілілі з’єднання Української армії опинилися у “трикутнику смерті”, притиснуті до польського кордону червоними і білими російськими військами. За таких обставин лише відчайдушні не втратили віри в перемогу. Під командою генерала Михайла Омеляновича-Павленка кілька тисяч українських вояків вирушили в Зимовий похід на допомогу повстанцям, які у ворожому запіллі вели нерівну боротьбу за землю і волю в Шевченківському краї – самому серці України. Під час одного з нічних переходів стомлений Ю.Городянин-Лісовський пересів із коня на бричку, заснув і відморозив пальці лівої ноги. Почалася лихоманка, і він змушений був залишитися на лікування у Мотронинському монастирі, поблизу якого в цей час стояв табором один із загонів повстанців. Випадкова хвороба змінила його життя. У Холодному Яру знайшов він друзів і побратимів, став літописцем їхньої героїчної боротьби, яка велася під чорним прапором з написом “Воля України – або смерть”. Під псевдонімом “Залізняк” Ю.Горліс-Горський був призначений осавулом Першого куреня холодноярських повстанців і брав участь в усіх боях із червоними загарбниками, захищаючи Холодноярську республіку – невеличкий клаптик української землі, який треба було або відстояти, або загинути.

Навесні 1921 р., виконуючи наказ отамана Івана Деркача, Ю.Городянин-Лісовський-Залізняк перейшов радянсько-польський кордон на річці Збруч і зустрівся з керівником головного Повстансько-партизанського штабу Юрком Тютюнником. Тютюнник із недовірою поставився до посланця Холодного Яру і направив його до табору для інтернованих у Польщі вояків Української армії. Через рік Горліс-Горський все-таки повернувся в підрадянську Україну, але не до Холодного Яру, де все ще тривала боротьба, а для підпільної роботи в Києві. Проте там перебував недовго, позаяк у травні 1922 р. одержав наказ вирушити на Поділля, яке також було одним із центрів повстанської боротьби проти більшовицьких окупантів. Недалеко від польського кордону він легалізувався і під вигаданим прізвищем Горський (пізніше воно закріпилося як літературний псевдонім) влаштувався на посаду волосного шкільного інспектора. Декілька разів нелегально переходив кордон, підтримуючи зв’язок із урядом УНР у вигнанні, але 3 квітня 1923 р. за доносом одного з таємних інформаторів був заарештований і вісім місяців перебував у внутрішній тюрмі Вінницького відділення державного політичного управління (ДПУ). Чекісти не змогли довести його причетність до контрреволюційної діяльності й звільнили з-під варти. Але ненадовго. У 1924 р. вони засудили Ю.Горліс-Горського до 15 років виправно-трудових таборів. Щоб вирватися на волю, Юрій симулював психічне захворювання і симптомів цієї уявної хвороби тримався протягом майже восьми років. За цей час встиг побувати в тюрмах Вінниці, Києва і Полтави. Нарешті його перевели до Херсонської психіатричної лікарні, звідки у травні 1932 р. він утік. Почалися повні небезпеки поневіряння втікача-нелегала: побував на Дону, Кубані, Поволжі й у Нижньому Новгороді. Тут Юрію вдалося легалізуватися і одержати надійні документи. З ними він через Москву перебрався до Білорусії і в кінці 1932 р. таємно перетнув кордон з Польщею.

Опинившись у Рівному, він швидко зійшовся з власником української книгарні Іваном Талащуком, який пізніше став видавцем його творів і тестем, а потім перебрався до Львова. Тут його знайшла слава, позаяк Горліс-Горський повністю поринув у літературну роботу. Одна за одною виходять друком його книги спогадів “Отаман Хмара”, “У ворожому таборі”, а потім – і кілька видань “Холодного Яру”. Про свої митарства в підрадянській Україні Ю.Горліс-Горський у передмові до “Отамана Хмари” писав: “Маючи за плечима чотири роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою на Україні (з них вісім місяців, із наказу своєї організації, – в агентурному апараті ГПУ), два смертних присуди і разом дев’яносто сім з половиною місяців арештів ГПУ та большевицьких тюрем, я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою густо закриті тайни червоної “охранки”.

Документальний роман “Холодний Яр” мав величезний успіх насамперед серед галицької молоді, запалював до боротьби за волю України. Імена холодноярських отаманів часто брали собі як псевдоніми українські підпільники-націоналісти. Роман кілька разів перевидавався у Західній Україні, яка входила тоді до складу Польщі, за океаном та в Європі.

На початку 1939 p., коли в результаті окупації і розчленування німцями Чехословаччини постала невеличка українська держава – Карпатська Україна зі столицею у Хусті, Ю. Горліс-Горський взяв участь у її обороні від угорських військ, а після поразки – перейшов кордон із Румунією. Оборонців Карпатської України румунська влада видала на розправу Угорщині, але і на цей раз Ю.Горліс-Горський, за його висловом, “показав дулю смерті”. Йому вдалося вирватися з угорського концтабору і перебратися спочатку до Югославії, а потім – до Франції, але під час драматичних подій на Закарпатті він втратив рукопис роману “Між живими трупами”, який вважав своєю найкращою книгою, і тому страшенно переживав.

Як відомо, 1 вересня 1939 р. нацистська Німеччина напала на Польщу й почалася Друга світова війна, а тому шлях Ю.Горліс-Горського до Франції, звідки він мав виїхати до Канади, був тривалим і важким – через Малу Азію і Північну Африку до Марселя. Проте німці вже наближалися до Парижа, і поїздку за океан довелося відкласти…

Коли ж почалася радянсько-німецька війна, Ю.Горліс-Горський повернувся в окуповану німцями Україну, кілька разів заарештовувався у Києві гестапо, але уникнув розправи. У 1942 р. він побував у дорогому його серцю Холодному Яру, відвідав могили своїх побратимів, зустрівся з вцілілими повстанцями і зібрав серед них спогади для подальшої роботи над “Холодним Яром”. З наближенням Червоної Армії повернувся на Волинь.

26 листопада 1943 р. у православній церкві Святого Георгія у Львові Юрій побрався з Галиною Талащук – донькою згадуваного вище власника української книгарні у Рівному, яка була молодшою за свого нареченого на 26 років. Закінчення Другої світової війни подружжя зустріло у таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі (Західна Німеччина). Вони не побажали виїхати до США чи Канади, адже з Європи було ближче до Холодного Яру. 25 вересня 1946 р. в них народилася донька Леся, задля якої та омріяної України було варто жити. Але не так сталося.

У таборі для переміщених осіб поповзли чутки, що Ю.Горліс-Горський – не та особа, за яку себе видає, що він – таємний агент ворожих Україні сил: більшовицьких, польських, німецьких… Ніхто в очі про це йому не говорив, діяли підступно і підло – шляхом шантажу і провокацій. До того ж хтось передав радянській репатріаційній комісії списки людей із новоствореної Української революційно-демократичної партії, і чекісти вимагали видати їх для розправи. Це вивело Юрія з рівноваги, і він передав американцям імена ймовірних інформаторів радянських спецслужб, підписавши тим самим собі смертний вирок. 27 вересня 1946 р. його знайшли задушеним. Ю.Горліс-Горський, який не раз дивився в очі смерті й якого не брала ворожа куля, був задушений зашморгом.

Проте ні смерть, ні брехливі звинувачення не могли зганьбити чесне ім’я Ю.Горліс-Горського, який над усе любив Україну. Його книги продовжують жити, а героями “Холодного Яру” захоплюються покоління українців.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.