Чи легко бути молодим?

Молодість – благословенна пора життя. Благородні поривання, енергія, прагнення високих звершень, бажання постійно рухатися, розвиватися, максималізм у прагненні до правди, романтичність – ці людські якості розквітають на повну силу саме в юні роки. Разом із тим в усі часи у молоді вистачало і вистачає труднощів: матеріальна скрута одиноких матерів, неспроможність молоді, особливо сільської, здобути престижну освіту, роботу, заробити на житло. А в останні роки, на тлі сучасних суспільних процесів, проблеми, пов'язані з бездуховністю, бідністю, безробіттям, відсутністю змістовного дозвілля, загострилися ще більше.
Чим живуть сьогодні молоді полтавці, що їх непокоїть у першу чергу? Обговорити аспекти буття сучасної молоді за "круглим столом" всеукраїнської громадсько-політичної газети "Зоря Полтавщини" ми запросили заступника директора з виховної роботи Полтавського професійного ліцею Ніну Богдан; експерта Миколу Василенка; заступника начальника управління освіти і науки облдержадміністрації Інну Воліченко; заступника директора ВАТ "Автобаза "Водник" Віктора Волошина; директора Полтавської обласної благодійної організації "Реабілітаційний центр "Вихід є!" Руслана Ільченка; начальника головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації Людмилу Корнієнко; автора і телеведучу програми "Ти – молодий!" ОДТРК "Лтава" Наталію Кривко; помічника ректора Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка з виховної роботи, завідуючу кафедрою українознавства та гуманітарної підготовки Надію Кочергу; заступника голови облдержадміністрації Надію Мякушко; радника міського голови з молодіжних питань, студентського мера, голову Студентської ради міста Полтави Андрія Микитенка; заступника начальника управління з питань фізичної культури і спорту облдержадміністрації Марину Маріну; Новосанжарського селищного голову Андрія Реку; депутата Карлівської районної ради, поета, публіциста Володимира Слєпцова; секретаря постійної комісії обласної ради з питань освіти, науки, культури, молодіжної політики, спорту та туризму, заступника голови Київської районної у місті Полтаві ради Оксану Черкас.
– У 1980-х роках у колишньому СРСР з'явився документальний фільм "Чи легко бути молодим?". Він вразив своєю шокуючою правдою про проблеми тогочасної молоді. На тлі пафосно-комсомольських гасел і офіційної риторики про найщасливіше покоління було показано реалії, з якими стикаються юнаки і дівчата в самостійному житті, – сказав у вступному слові заступник головного редактора всеукраїнської громадсько-політичної газети "Зоря Полтавщини" Олександр Макаренко. – З тих пір минула чверть століття, але проблеми, порушені в цьому фільмі, залишилися, до них додалися інші, ще складніші. На зміну суперечкам щодо рок-ансамблів прийшли значно глобальніші явища. Вивчаючи молодіжні проблеми, не можна абстрагуватися від соціальних факторів і політики. Про це свідчить і спеціальне дослідження Інституту Горшеніна "Майбутнє України очима дитини". Експерти Інституту дійшли висновку, що загальну оцінку сучасного політикуму юними можна сформулювати цитатою з твору одного з учнів: "Почати треба з того, що розповісти політикам, як слова замінити діями". Власне, хотілося б поговорити про те, як від слів нарешті перейти до дій, і не лише політикам, а й органам державної влади та організаторам молодіжного руху.
Надія Мякушко зупинилася на проблемі працевлаштування молоді:
– Якби мене у 18 років запитали, чи легко бути молодим, я б сказала: "Ні, не легко". Бо я жила у бідній сільській хаті, у багатодітній сім'ї. Коли мене зараз про це запитують, я знову ж таки кажу: "Ні, не легко". Насправді це риторичне запитання, і кожен відповість на нього залежно від того, з яким підтекстом його для себе ставить. Якщо говорити про соціальне та фінансово-матеріальне становище сучасних молодих людей, думаю, більшість із них відповість, що бути молодим нелегко. Але якщо говорити про можливості, то вони значно ширші, ніж, скажімо, були у молодих людей ще двадцять років тому.
Я погоджуюся, що проблема з працевлаштуванням є. Але сьогоднішні випускники-бюджетники вищих навчальних закладів майже стовідсотково працевлаштовані. Інша справа, що не завжди молоді люди затримуються на перших робочих місцях через ряд причин, таких – до двадцяти відсотків від усіх працевлаштованих. А друге робоче місце знайти значно важче.
Для тих, хто навчався за контрактною формою, тобто платив за навчання, гарантованого місця роботи немає. Але в області діє програма профорієнтації. Проаналізувавши ринок праці, фахівці визначили професії, затребувані сьогодні й попит на які зберігатиметься впродовж найближчих років. Ми сказали – не намагайтеся всі стати юристами чи фінансистами, бо на ринку праці існує перенасичення спеціалістами такого профілю. Разом із тим у районах області не вистачає молодих лікарів та спеціалістів- аграрників, їм навіть готові надавати житло. Та чомусь ніхто не хоче їхати.
Людмила Корнієнко:
– У системі соціального захисту працює чотирнадцять будинків-інтернатів. У нас гостра проблема з лікарями, ми навіть житло пропонуємо. Два роки звертаємось у медичну академію, але, на жаль, молоді спеціалісти не цікавляться нашими пропозиціями.
Надія Мякушко:
– Спробували інший підхід – направляли на навчання молодих людей із районів з тим, щоб вони після закінчення поверталися у своє рідне село, додому, і там працювали. Скажімо, з Машівського району направили на навчання до медакадемії близько тридцяти випускників шкіл. Повернулися одиниці. Ніхто не хоче їхати в село. Чому? Бо молоді люди чекають, що їм буде постелено соломку. Але так не буває.
Андрій Микитенко поділився роздумами щодо активної громадської позиції молодих людей:
– На мою думку, відповідь на запитання "Чи легко бути молодим?" залежить від того, чого ми хочемо досягти, яку мету перед собою ставимо. Молодим людям, які намагаються здобути професію і при цьому виділити час для свого хобі, мають активну громадську позицію та ще й побудували сім'ю, будучи студентами, дуже непросто. Але є й інша категорія молодих людей, які ще не сформували свою думку щодо того, чого вони хочуть досягти у студентські роки. А якщо вони цього не знають, то не можуть і вибрати напрямок, в якому необхідно рухатись. Лише тоді, коли молода людина зрозуміє, де формується ціна на проїзний квиток, звідки береться ціна на хліб, вона зможе зрозуміти, чому не вистачає коштів і де треба економити. Активна громадська позиція – це той механізм, через який молодь і влада разом можуть вирішити багато питань. Напевно, кожен знає, як це непросто – поєднувати громадську роботу з навчанням. Але саме в студентські роки можна сформувати активну громадську позицію.
Віктор Волошин:
– Основна проблема, яка постає нині перед молодими людьми, – це працевлаштування. Переважна більшість студентів мають певні кошти, які дають їм батьки, але є й такі, які самі заробляють на оплату проживання та навчання. Їм набагато важче, разом із тим вони більш свідомі, бо розуміють, звідки беруться кошти. У цих молодих людей не виникає думки піти пограти на ігрових автоматах або купити собі якусь забавку. Вони планують свої витрати на тиждень, на місяць, розподіляють зароблені гроші, думають про завтрашній день. Але, навіть маючи освіту, не можуть знайти роботу, самореалізуватися. Бо практично в усіх установах, організаціях та приватних структурах віддають перевагу людям зі стажем роботи, які мають певні навички, а молодь, яка має лише теоретичні знання, брати не хочуть. Але ж ми хочемо жити сьогодні, а не через 50 років. Я хочу зараз жити достойно, заробити гроші, купити квартиру, комп'ютер. Моя дружина працює лікарем і отримує 650 гривень. Про що тут говорити? Тому багато молодих людей просто змушені працювати нелегально, у тіньовому секторі, щоб отримувати хоч якісь додаткові кошти. Я особисто зн
аю багатьох студентів, які підробляють, бо батьки не мають змоги їм допомогти.
Про соціальні гарантії, які надає молодим людям держава, розповіла Людмила Корнієнко:
– У 2003 році допомога при народженні дитини становила 200 гривень, у 2004 – 360, потім – 724 гривні, у 2005 – 8497 гривень, і у 2006 році – 8500 гривень. З минулого року її розмір був значно збільшений: до 12500 гривень – допомога при народженні першої дитини, 25 тисяч гривень – при народженні другої і 50 тисяч – при народженні третьої. Цей прогрес позитивно позначився і на динаміці народжуваності в нашій області. Якщо в минулому році за 10 місяців органами соціального захисту цей вид допомоги було призначено десяти тисячам осіб, то в цьому – 10821 особі, з них 1300 – це студенти.
Надія Мякушко:
– До речі, до 2005 року цього не було. В СРСР сім'я студентів, не кажучи вже про одиноку матір, ніколи ніякої допомоги не отримувала. Це було започатковано Президентом України Віктором Ющенком.
Людмила Корнієнко:
– Окрім того, значно спростився і сам механізм призначення цієї допомоги, потрібно лише три документи – паспорт матері, свідоцтво про народження і довідка з РАГСу про народження дитини. На сьогодні виплата цього виду допомоги забезпечена в повному обсязі.
Коли вирішувалось питання щодо збільшення розміру допомоги, було кілька варіантів щодо механізмів її надання. Зокрема, вносилися пропозиції видавати речами, надавати інші державні гарантії, вивчався досвід інших держав. Найпрогресивнішою в цьому плані виявилась Естонія, де виплачується допомога при народженні, потім – допомога на навчання, субсидія при працевлаштуванні на перше робоче місце, і навіть допомога призовникам. З моменту народження дитини на її ім'я відкривається ощадна книжка, на яку до 18 років держава перераховує певну суму коштів. Ніхто не має права ними користуватися, навіть батьки. Тобто є певний державний механізм соціальних гарантій. Ми сьогодні також через Міністерство соціального захисту, соціальні служби пропонуємо дещо змінити механізм надання допомоги при народженні дитини. Інша справа, що, згідно з соціологічними дослідженнями, головною причиною рішення не народжувати дитину 50 відсотків опитаних жінок назвали відсутність житла. Воно для них навіть важливіше, ніж збільшення суми допомоги при народженні дитини.
Поруч із позитивною динамікою народжуваності маємо й іншу: якщо на 1 квітня 2005 року в нас було 11900 одиноких матерів, то на сьогодні їх – 17158. Утім, проведений аналіз показав, що половина з них живуть із чоловіками, але не реєструють шлюб, щоб отримувати допомогу, бо її розмір значно збільшився. Тобто у цьому питанні законодавство теж потребує вдосконалення.
Значно спрощено було й механізми надання всіх інших видів допомоги. Якщо раніше треба було подавати заяву на кожен вид окремо, то зараз подається одна заява і один пакет документів, у тому числі й на субсидію на житлово-комунальні послуги. Ці субсидії призначаються у тому числі й студентам. До 1 вересня цього року субсидію на житлово-комунальні послуги отримували до 14 тисяч сімей. Це був один із найнижчих показників по державі. Але з 1 вересня, коли підвищилися тарифи, їх призначено вже 28 тисячам сімей. Прорахувавши тарифи з 1 грудня, очікуємо вже до 40 тисяч сімей – одержувачів субсидій.
Хочу зауважити, що з 2006 року введено ще один новий вид виплат – якщо, скажімо, батько ухиляється від сплати аліментів, мати має право на призначення допомоги. Таких сьогодні в області три тисячі осіб. Держава бере на себе утримання дитини, але потім, коли ми знайдемо батька, звертаємось із позовом на компенсацію цих виплат. Тобто судиться держава, а не приватна особа.
Надія Кочерга звернула увагу на споживацькі настрої сучасної молоді:
– Спочатку я хочу окреслити кількісний параметр проблеми. Загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004–2008 роки визначає молодь як соціально-демографічну вікову категорію молодих людей віком від 14 до 35 років. На 2004 рік це було загалом 11 мільйонів чоловік, або 22,6 відсотка суспільства країни. Питання "круглого столу" – "Чи легко бути молодим?"– дуже актуальне і водночас філософське. Але істина завжди конкретна, і тому відповідь у кожної молодої людини своя. Перед тим, як прийти на "круглий стіл", я поставила це питання своїм студентам. Мене вразила відповідь одного з них, він сказав: "Легко тому, хто легко до цього ставиться, та тільки потім доводиться за це розплачуватися". Він пояснив, що коли людина виростає в такій родині, де не формується вимогливе ставлення, почуття обов'язку, а формуються лише споживацькі якості, позиція “все й одразу”, то такій людині буває дуже нелегко в житті. Вона не може з повною відповідальністю ставитися навіть до процесу навчання. Якщо ж у неї сформоване цілісне, вимогливе, налаштоване на якісне навчання ставлення, то ми матимемо людину, яка бачить своє місце в майбутньому.
Існують серйозні державні програми підтримки молоді. Скажімо, у нашому навчальному закладі є такі форми державної підтримки, як соціальний захист студентів. У 2006 році на нього було витрачено понад 250 тисяч гривень, у 2007 – понад 400 тисяч, у 2008 році тільки на День студента 236 студентам було надано 125 тисяч гривень. У центрі уваги нашого колективу, громадських та профспілкових організацій, студентського самоврядування, яке вже десять років працює у нашому навчальному закладі, – студенти особливої категорії. Це – 60 матерів-студенток, 47 студентських сімей, 61 студент-інвалід, 45 студентів-сиріт, 40 – із сімей чорнобильців. Фінансується соціальний захист студентів із 10-відсоткового фонду профспілкових організацій і стипендіального фонду, а також за кошти навчального закладу, які заробляються в тім числі й науково-дослідницькою діяльністю. При цьому звертається увага і на громадську позицію молодих людей. Якщо студент ніяк себе не проявляє, йому це дають зрозуміти. Ми запитуємо: де твоя ініціатива щодо покращення ситуації в групі, на курсі чи у навчанні? А де твої перемоги в олімпіадах? Ми даємо в руки молодій людині вудочку. Ось вона, рибка, лови! Прикладів для наслідування навкруги – безліч. Наука свідчить про те, що соціальна адаптація, соціальна дорослість людини настає у 29–30 років. Тобто майже двадцять років іде важке становлення молодої людини, а вона не хоче цим становленням перейматися.
Вчитися ніколи не було легко. Але ми себе налаштовували, що кожна поразка – це майбутня перемога. А розмовляючи з нинішніми студентами, я часто помічаю інфантилізм. Буває, що двадцятилітній парубок говорить викладачу на лекції, що він забув книжку, конспект, ще щось забув… Зате він під'їхав до університету на такому "мерсі", на якому і найповажніший професор не має можливості їздити. Бо йому купили машину батьки. Він сидить на шиї у батьків. І йому вже навчальний заклад не такий, держава не така. Все одразу і негайно – це інфантильна позиція.
Мені здається, що треба розглядати ще й морально-етичні та психологічні вертикалі цього питання. Надзвичайно важливий момент – формування у молодої людини вимогливого ставлення спочатку до себе, а потім до суспільства. Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: "Не питай, що Україна зробила для тебе, скажи, що ти зробив для України". І тут велике значення має родинне виховання – сучасні батьки не приділяють своїм дітям достатньої уваги.
Андрій Река:
– Я думаю, що до будь-якої людини треба ставити вимоги. А до молоді – навіть вищі. Бо чим далі – у неї з'являється більше споживацьких тенденцій. Молодість – це любов, любов до життя, до роботи, до всього. Але треба їм казати одразу – цей період короткий, потім настає доросле життя, різні проблеми. Цілком погоджуюся, що "одразу й усе" не буває. Сьогодні молода людина приходить на роботу і хоче одразу бути, скажімо, завідуючою відділенням, головним бухгалтером, головним юристом. Але за що
тобі такі преференції? Що ти зробив, як проявив себе? Можливо, спочатку треба попрацювати, показати себе? А спеціалістів таких професій, як зварювальник, слюсар, токар, будівельник, узагалі днем із вогнем не знайдеш. І тому владі, на мою думку, треба дорікати за те, що вона не ставить високі вимоги до молоді в суспільстві.
Що ми робимо у Нових Санжарах для виховання молодих людей? Скажімо, всі ми бачимо, що день за днем відкриваються нові й нові бари, кафе, і встановлюють тривалість робочого дня власники закладу. "Працюємо цілодобово, до останнього клієнта". А ви подивіться на того останнього клієнта… Він – учень старших класів. Ми в Нових Санжарах встановили робочий день для подібних закладів до 23-ї години. І хто ви думаєте першим обурювався? Батьки! Бо вони не знали, коли дитина приходить, коли йде з дому. Буквально за місяць у нас усе змінилося.
Я вважаю, що активний виховний процес починати треба не тоді, коли молодим людям уже по 20 років, а тоді, коли вони з дитсадка йдуть до школи. Щодо здорового способу життя. Ми, як приклад для інших, створили футбольну команду селищної ради. За рік вийшли на друге місце, здобули Кубок району. Побачили зацікавленість молоді, створили ще й молодіжну команду. Причому без жодних коштів, тому що ми не можемо на базовому рівні прийняти жодної програми, бо у нас не передбачені такі видатки.
Інна Воліченко розповіла про мережу навчальних закладів області:
– В області протягом останніх п'яти років створені умови для навчання обдарованих дітей із сільської місцевості. Зокрема, на базі Ковалівської школи Полтавського району створений обласний ліцей-інтернат для обдарованої молоді з сільської місцевості, аналогічний ліцей-інтернат є і при Кременчуцькому педагогічному училищі. Гадяцька спеціалізована школа-інтернат, Шишацька гімназія-інтернат теж для дітей із сільської місцевості. Ці п'ять закладів фінансуються з обласного бюджету. Діти з усіх районів нашої області, починаючи з восьмого класу, мають змогу одержувати поглиблене навчання з подальшим вступом до вищих навчальних закладів. Окрім цього, діти з малозабезпечених сімей можуть навчатися у загальноосвітніх школах-інтернатах, які теж фінансуються з обласного бюджету. На сьогодні проблем із їх фінансуванням ми не маємо. Але я не можу сказати, що до цих закладів стоять черги.
В області – тридцять два вищих навчальних заклади I–II рівнів акредитації, підготовка спеціалістів здійснюється за всіма спеціальностями, яких потребує господарський комплекс Полтавщини. Але тільки 50 відсотків молодих людей мають змогу навчатися за державним замовленням, тобто безкоштовно. Це – 31 тисяча юнаків і дівчат. Кожен навчальний заклад має право приймати студентів на контрактній основі. Також у нас є вісімнадцять структурних підрозділів недержавної форми власності – філій навчальних закладів із інших регіонів. У них навчається невелика кількість студентів – близько восьми тисяч. Всього ж в області 72 тисячі студентів на всіх формах навчання, в тому числі й дистанційній. До речі, цікава форма, коли кожна молода людина має змогу працювати і дистанційно одержувати вищу освіту. Тобто щодо доступності навчання, як на мій погляд, немає жодного порівняння з тими роками, коли навчалися ми. Адже була лише одна форма навчання. А зараз, якщо навіть ти не маєш змоги вступити, скажімо, на економічний факультет, бо на так звані модні спеціальності набирають переважно за контрактною формою навчання, ти можеш одержати споріднену спеціальність. А потім здобувати другу вищу освіту. Вона також платна, але, сплативши гроші, можна врешті-решт здійснити свою мрію.
Ніна Богдан порушила проблеми професійно-технічної освіти молоді:
– Ми прагнемо організувати роботу так, щоб кожен із випускників Полтавського професійно-технічного ліцею знайшов своє місце у житті й був по-справжньому конкурентоспроможним на ринку праці. Багато хто з них нині отримує зарплату більшу, ніж майстри ліцею. Такі реалії сьогодення. Яка ж категорія дітей іде до нас? Із 474 учнів – 33 відсотки напівсиріт, 3 – сироти. В основному до ліцею приходять ті, хто може і хотів би навчатися у вузах, але для цього не мають коштів. Діти різні, з багатьох районів області. Але, коли вливаються до нашого колективу, бачать вимоги, що перед ними ставляться, і намагаються їх виконувати. Наприклад, у нас чітка дисципліна. До дев'ятої ранку кожен керівник групи передає до приймальні директора дані про явку своїх учнів. Тих, хто відсутній без поважних причин, беремо на контроль.
Торік зі стін нашого ліцею вийшли 197 випускників. 53 пройшли незалежне тестування, 47 вступили до технікумів і вузів. Наші учні привчені до праці. Під час виробничого навчання вони отримують 50 відсотків коштів, які заробили на виробництві, – 200–300 гривень. Це суттєвий додаток до стипендії, яка становить 200 гривень. Інша частина грошей іде на розширення, укріплення матеріально-технічної бази ліцею. Щодо працевлаштування, то у період кризи це питання постало дуже гостро. До цього часу наше базове підприємство "Полтаватрансбуд" ніколи не відмовляло у прийомі на роботу випускників ліцею. Як буде далі, поживемо – побачимо. А взагалі, коли їдеш містом і милуєшся сучасними будівлями, то дуже приємно, що багато з них звели наші учні.
Про реабілітацію наркозалежних, тих, хто прагне позбутися цього фізичного і соціального недугу, говорив Руслан Ільченко:
– На мою думку, молоді люди діляться на дві основні категорії. До першої належать ті, хто ще зі шкільної лави "пробиває" собі стежину, намагаючись довести оточуючим свою значимість. До другої – ті, хто складає руки, вирішивши для себе, що нічого не вміє, ні на що не здатен. Вони п'ють, вживають наркотики, живучи наперекір встановленим правилам, людській моралі. Молодь зараз, по суті, живе у кредит – що отримує від держави, а що – від сім'ї, а от віддати повною мірою не може і часто не хоче. Але віддавати треба вчитися вже змалечку, бо інакше з такої молодої людини може вирости егоїст, який тільки по-споживацькому ставитиметься до сім'ї, оточуючих, держави. Надмірна опіка з боку батьків може просто скалічити особистість. Потрібно все робити в міру. У тім числі й допомагати, підтримувати. Це теж дуже важливий елемент. Молоду людину я порівняв би із зернятком пшениці. Посіяли його, доводиться пробиватися крізь грунт, а на поверхні чатують всілякі небезпеки – заморозки, посуха, птахи можуть склювати… Але з часом молодий пагін набирає сили. Тож чи важко бути молодим? Чим важче спочатку – тим легше потім. Я згадую бабусю дружини. Їй 89 років. За життя довелося пережити чимало лиха. А зараз отримує мінімальну пенсію, але живе у двоповерховому будинку і все у неї є, бо про бабцю дбають її діти й онуки.
Взагалі усе закладається із дитинства, з сім'ї. Потім можна тільки трішки підкорегувати, направити у потрібне русло, та і то тільки тоді, коли людина на це згодна, проявивши свою добру волю. До центру, який я очолюю, їздить один молодий чоловік. Йому 30 років. Упродовж останніх десяти постійно вживав наркотики. Дружина його покинула. Зараз сам виховує дитину, якій 1 рік 10 місяців. Він живе у селі, на віддалі кількох годин їзди до Полтави, але щодня добирається до нас, бо хоче раз і назавжди покінчити зі своєю залежністю, щоб виростити, виховати свою дитину.
Вважаю, у тому, що молодь інколи стає на хибну стежку, винне і саме суспільство. Необхідно припинити рекламу нездорового способу життя. І заохочувати тих, хто відмовляється від своїх шкідливих звичок. Так роблять в усіх цивілізованих країнах світу.
На ролі органів місцевого самоврядування у вирішенні молодіжних проблем зупинилася Оксана Черкас:
– Чи легко бути молодим? Перш ніж іти на "круглий стіл", я сама собі намагалася відповісти на це запитання. Тим більше, що я ще не поспішаю викреслювати себе з когорти молодих людей. І вирішила, що ні, не легко. Але, з іншого боку, бути молодим – дуже велике щастя.
Вирішувати проблеми молоді з фінансової точки зору обласним структурам доводиться пр
остіше, ніж районним. Втім, крім бюджетних можливостей, вихід є й через запровадження у дію відповідних програм. Але у нас не так і багато спеціалістів, які зможуть написати програми, що матимуть конкретний результат і будуть підтримані державою. Програми на районному, міському, обласному рівнях переважно є вибірковими і комплексно проблем не вирішують.
Андрій Река:
– Необхідно перейти до базового рівня. Себто коли програми складаються для конкретного села, конкретного виконавця.
Надія Мякушко:
– Акцентувати увагу треба на нетрадиційних підходах у програмах, а не потурати "сірості", копіюючи один одного задля того, щоб отримати фінансування.
Оксана Черкас:
– "Точкові" програми вирішують одну конкретну проблему й майже не зачіпають інші. Приміром, у нас збільшується народжуваність, тож треба збільшувати кількість дитячих садочків. Але слід іти й далі, прораховуючи ситуацію на 15–20 років наперед – де дитина навчатиметься, яку опанує спеціальність, як буде працевлаштована. На всіх рівнях повинна бути ступенева система. Молодіжна програма районного рівня має стати невід'ємною частиною міської програми, а міська – обласної. Ми не повинні повторювати одне одного, а для цього необхідні прозорість і повна поінформованість. Все це, звичайно, можливо лише за умови відсутності протиборства і за повного порозуміння.
Володимир Слєпцов поділився своїми думками щодо оцінки сучасної молоді та сприяння їй органами влади, громадськістю:
– Проблеми, які ставилися перед молоддю 10–20 років тому, залишаються актуальними і нині. Просто змінилися акценти. Хотілося б зосередити увагу на деяких моментах. Передусім – не можна в усіх бідах звинувачувати базовий рівень. Пам'ятаю, свого часу ми зводили двоповерхові, сучасні за тодішніми мірками, дитячі садки в селах Карлівського району. Зараз від деяких із них залишився тільки фундамент. І в цьому немає вини сільських голів. Таку ситуацію пояснюю недосконалістю державного механізму. Також, ще будучи головою райдержадміністрації, я неодноразово звертався до органів влади з пропозицією вирішити питання з приміщеннями, що є державною власністю. Зараз у Карлівці соромно проходити повз гуртожиток ПТУ № 50 – стіни обдерті, вікна вибиті. Чому його свого часу не захотіли продати?..
Щодо гральних автоматів. Донедавна у Карлівці не було жодного. А зараз стоять у самісінькому центрі. До цього у нас повинен формуватися дух нетерпимості, маємо займати наступальну позицію. Ще одне важливе питання – позашкільна освіта. З бюджету на неї не виділяється жодної копійки. Вже потім самі педагоги вишукують кошти зі свого освітянського бюджету. Але ж робити цього ні в якому разі не можна, адже страждатиме освіта. Нещодавно я був у Польщі. Там мені сподобалася організація позашкільної освіти, де все продумано до найменших дрібниць. Й головне, що за неї платить держава. Українцям треба запозичувати такий досвід. Також акцентую увагу на зайнятості молоді на селі. Там повний морок. Будинки культури, бібліотеки, спортивні зали ледь-ледь животіють. Та й спеціалістів, хто організовував би цю роботу, по суті, немає. Є тільки ентузіасти. Турбує й освітній рівень. Керівники сільгосппідприємств нерідко запитують: хто сяде за кермо сучасного комбайна, який коштує мільйони гривень? Така людина повинна мати щонайменше середньотехнічну освіту. А ще слід не забувати й про роботу з обдарованою молоддю. Тобто питань чимало й вирішувати їх треба, не відкладаючи у довгу шухляду.
Марина Маріна говорила про розвиток в області спортивної інфраструктури:
– Мені було поставлено питання: чому здорового способу життя дотримується небагато юнаків та дівчат? Та тому, що, на жаль, не всі батьки у сім'ях питанням фізичного розвитку дітей приділяють належну увагу. По-друге, зараз виникає багато різних залежностей. Таких, наприклад, як комп'ютерна, ігрова. Варто зайти до будь-якого комп'ютерного клубу і можна побачити там навіть семирічних дітей. А відтак, незважаючи на розгалужену мережу спортивних шкіл, лише 10 відсотків дітей залучені до занять у них. І то цей відсоток офіційний, а насправді він значно менший.
Надія Мякушко:
– У загальноосвітню школу повинен приходити тренер ДЮСШ і вести там спортивні секції. У навчальних закладах є всі умови. Для чого нам утримувати окремі споруди й чиновників?
Марина Маріна:
– У нас є координаційна рада з питань ліцензування фізкультурно-оздоровчої діяльності. Проблема у тому, що тренери спортивних шкіл не завжди можуть потрапити до спортзалів. Виявляється, це не так просто. Адже спортзали орендуються секціями східних єдиноборств, пляжного футболу тощо. І, що прикро, рівень підготовки таких фахівців-тренерів часто буває низьким, а діти не проходять медичного огляду.
Надія Мякушко:
– Давайте спільно вирішувати це питання.
Наталія Кривко розповіла про телепрограму, автором і ведучою якої вона є:
– В ефірі телерадіокомпанії "Лтава" уже багато років виходить програма "Ти – молодий!". З цього року ми почали виходити у прямому ефірі двічі на місяць. Намагаємося шукати й висвітлювати гострі теми, які стосуються молоді. Зовсім недавно телеглядачі мали змогу переглянути передачу про небажання молоді проходити тестування на ВІЛ-інфекцію. Думаю, ми і надалі тісно співпрацюватимемо з усіма організаціями, причетними до молодіжних проблем. Разом ми робимо загальну справу, щоб внести свій посильний вклад для поліпшення ситуації в сфері молодіжної політики.
Микола Василенко:
– Говоритиму про проблеми молоді як батько. У мене троє дітей. Причому так склалося, що між молодшим і старшим різниця 26 років. Тобто мені довелося виховувати дітей у різні періоди, тож можу зробити певний порівняльний аналіз. Я не погоджуюся з твердженням, що проблеми молодих залишаються ті ж самі. Вони змінюються, бо змінюється і сам світ. Пригадую своє дитинство. Я ріс, ганяючи м'яча на зеленому лузі, під щебетання пташок. Тоді у нас не було навіть телевізора. А зараз навколо стільки спокус – комп'ютери, Інтернет, ігрові автомати, безліч іншого, що широко рекламується. Дитина росте в агресивному середовищі. Тож чи важко бути молодим? З одного боку – важко, а з іншого – чудово. Ти – здоровий, сильний, сповнений мрій і бажань. Але… Школа колись вважала своїм обов'язком виховувати дітей, а зараз просто надає інформацію. Хто хоче – той її отримує, а ні, мовляв, нехай займаються батьки. Далі – навчання у вузі. Після закінчення – як правило, маленька зарплата і пов'язані з нею побутові проблеми.
Ще один нюанс. Беремо, приміром, спортивну галузь. Мій 11-річний син вирішив серйозно зайнятися плаванням. Приходжу до басейну "Дельфін", а там мені кажуть, що він – переросток. Я ніяковію, адже сам почав займатися боротьбою у 17 років, а майстром спорту став у 21 рік. І ніхто не говорив мені, що я переросток. Та й що казати далі про спорт, коли кумири багатьох уболівальників – брати Клички – рекламують пиво? Оце і є відповіддю на всі питання стосовно державної політики. Взагалі закони треба або виконувати, або міняти їх. Третього не дано. На жаль, у нас у багатьох галузях під державними вивісками приховуються приватні інтереси.
Однак, як би там не складалося, молодим бути чудово. І нехай молодість, як стан душі, ніколи не полишає нас.
“Зоря Полтавщини”, 2-3 стор., 26_12_08
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (1 оцінок, оцінка: 5,00 з 5)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.