Передай добро по колу!

А від добрих безкорисливих справ, які дарують радість, і світ наш стає веселішим і добрішим.  Нещодавно у листі до головного редактора всеукраїнської громадсько-політичної газети "Зоря Полтавщини" Олена Валентинівна повідомила: "Шановний Григорій Федосійович! Щиро дякуємо за співпрацю у підтримці дитячого проекту "Передай добро по колу". З радістю повідомляємо Вам, що на адресу "Педагогічного центру "Академія" надійшло більше 150 листів від дітей з Полтави та області. Виявляється, що в наш складний час, коли дорослі не знають, як вирішити свої проблеми, – діти можуть дуже багато! Їхні добрі справи вражають своєю щирістю і любов'ю до всього живого. І справді розумієш, що добро не буває великим чи малим, воно просто є, коли його творять наші діти за покликом душі і серця. Гортаючи дитячі листи, відчуваєш необхідність зробити так, щоб їх читали тисячі дітей і дорослих. Адже тоді добра в нашому житті стане більше!
Звертаємось до Вас із проханням знайти можливість для розміщення листів учасників акції "Передай добро по колу" до дня Святого Миколая. Будемо дуже вдячні за розуміння важливості хорошої дитячої справи, яка може стати гарним підгрунтям для кращого майбутнього".
Пропонуємо сьогодні нашим читачам кілька із розповідей учасників проекту.
Розповідають школярі Красногорівської ЗОШ І – ІІ ступенів Великобагачанського району:
Роман Шипоша, 9 років: Я люблю допомагати у школі. Саджаю квіти, мию дошку, приношу у клас воду, поливаю квіти… Та я не тільки допомагаю у школі, але і вдома. Загрібаю листя, допомагаю татові лагодити машину, мию посуд. Прибираю у своїй кімнаті: витираю пил, поливаю квіти. Також допомагаю мамі прибирати в інших кімнатах. Влітку я допомагав бабусі пасти гусей і качок.
Станіслав Скиба, 9 років: Ще не випав сніг, а ми з дідусем полагодили пташині годівнички. Тільки настали перші приморозки, до годівничок завітали жовто- та голубогруді синиці, голосні горобчики. Червоногруді дятли теж до годівниці прилетіли…
Антон Шепко, 9 років: Я допомагаю мамі вдома замітати, посуд мити, витирати пил, ходжу в магазин по хліб. Татові допомагаю штукатурити, грубку топити, дрова носить. Їсти мамі допомагаю варити, в погріб сходити по картоплю. Як я допоможу мамі й татові, йду вчити уроки.
Сергій Логвіненко, 9 років: Я допомагаю бабусі мити посуд, замітати, витирати пил. Допомагаю давати гусям їсти і качкам, вчу гарно уроки, бігаю у магазин. А літом був у дідуся Миколи – це в Яреськах, помагав йому носити воду. Я допомагав татові зі скутером, справляти його. А потім  потрапив до лікарні, там допомагав носить їсти, із своїм другом ми пішли і назбирали яблук на компот, нам сказали: "Спасибі".
Андрій Омельченко, 10 років: Я маю тата і маму, в мене чудова родина. Мою матусю звати Оля. У неї біляве волосся, очі голубі і ніжні. Після вечері я іноді допомагаю мамі мити посуд, замітаю. Також кожен день я допомагаю татові. Його звати Слава. Мій тато має золоті руки. Немає такої роботи, яку б він не зробив. Я заношу в хату дрова, пасу гусей, сиплю зерно.
Олег Полтавець, 9 років: На вихідних, коли мама була вдома, я допомагав їй по господарству. Помив підлогу, попилососив, помив посуд і пішов допомагати татові по господарству.
Руслан Луць, 9 років: Одного разу я поїхав з дідусем у поле і там почув скавучання цуценяти. Я підійшов до куща шипшини і забрав безпомічне собача. Дома ми його напоїли молочком і залишили в себе. Навесні я допомагав садити розсаду помідорів, навіть сам викопував ямки, виривав у моркві й цибулі бур'ян. Під час літніх канікул тяжко захворіла моя бабуся. Я подавав їй ліки й воду, збирав у лісі суниці, малину – в них багато вітамінів. А взимку ми з татом зробили годівничку, кожного ранку я виносив пташкам їжу.
Карина Бугай, 9 років: Я дуже люблю свою матусю. Вона в мене найсвітліша, найдобріша і наймудріша. Мені зовсім не важко їй допомагати, а навпаки – дуже приємно. Я допомагаю своїй неньці глядіти свого найменшого братика Владиславчика, прибирати в будинку, щоб був порядок і чистота, замітаю. У школі у нас багато роботи. Ми доглядаємо за клумбами, щоб вони були красивими і завжди квітували.
Листи учнів Дрижиногреблянської ЗОШ І – ІІ ступенів Кобеляцького району:
Олександр Губа: Я навчаюся в першому класі. У мене є дві бабусі і дідусь. Я їм допомагаю. За це дідусь дав мені меду, а бабуся калини. Частину калини я приніс у школу, щоб не хворіли діти.
Дар'я Павлик, 1 клас: У нашому селі живе старенька бабуся Галя. Я допомагала їй згрібати опале листя. Бабуся дякувала мені, а я відчула себе дорослою.
Леонід Павлик, 3 клас: Одного ранку я помітив на дереві кошеня. Воно тремтіло і наляканими очима дивилося на мене. Біля дерева сидів пес. Вишкіривши зуби, він поглядав то на мене, то на кошеня. Спочатку мені було страшно, що собака може мене вкусити, але, подивившись на кошеня, я осмілів. Схопив гілку і, голосно крикнувши, побіг на собаку. Той спочатку ошкірився, а потім чкурнув не оглядаючись. Я заліз на дерево, дістав кошеня, нагодував його, воно заспокоїлось і заснуло в моїх руках. Мама дозволила його залишити у нас. Ми назвали його Кузя. З нього виріс розумний, лагідний кіт. Він ловить мишей і любить нашу родину.
Таня Малимон, 2 клас: У нас під стріхою ластівки звили гніздо. Їх дітки були дуже сміливі і ненаситні. Коли батьки давали їм їсти, вони ледь не вистрибували з гніздечка. А одного разу трапилося лихо. Після дощу одне ластів'я все-таки випало з гніздечка прямо в калюжу. Я підібрала ластів'ятко, вкутала в рушничок. Воно підсохло, і мама обережно посадила його в гніздо.
Анна Черненко, 8 клас: Все менше залишається на нашій Землі чудових мальовничих куточків. Замулюються джерела, зникають річки. І, здається, нікому до цього немає діла. Моя подруга Лєна запропонувала зібрати дітей з нашої вулиці і розчистити джерела, щоб не міліла наша річка Малий Кобелячок. Дуже добре працювали хлопчики Віталік Трус, Коля Ладашко, Олег Шелея. Вони навіть не давали дівчаткам лопати. Ми розчистили два джерела, напилися чистої, холодної води та сфотографувалися напам'ять.
Вікторія Костюра: Одного разу в нашій школі трапилась надзвичайна подія. Після Новорічного ранку, на який було запрошено багато гостей, по класах і коридорах виявили багато обламаних кімнатних квітів. У нас дома теж багато квітів. Багато часу, знань, терпіння потрібно, щоб виростити чудову квітучу рослину. Коли трапилось лихо, я принесла з дому у клас квіти. Захопила однокласниць квітникарством. Влітку з бабусею ми виростили багато різнокольорових пеларгоній. Принесли їх до школи, і тепер вони протягом всієї зими квітуватимуть на вікнах і створюватимуть святковий радісний настрій. На наступний рік я закінчую школу, тому до справи по догляду за квітами залучаю свого братика Андрюшу.
Дмитро Артеменко: Дуже приємно робити добрі справи. За них тебе хвалять, а за погані – карають. Я навчаюсь у 4 класі, і часто моєю поведінкою мама незадоволена. Вона мене просить бути слухняним та ставить у приклад хороших дітей. А одного разу вона мені сказала: "Попри все, Дмитрику, ти – добра, співчутлива людина". Я навіть здивувався. А потім зрозумів, що мама за своїми справами не бачила, що в мене в сараї цілий куточок звіряток, яких я підібрав, вилікував і доглядаю. Вони дружно живуть і ходять зі мною гуляти. А найголовніше – мама дозволила мені їх тримати відкрито.
Микола Ладатко: Моє захоплення – голуби. Воно почалося з доброї справи. Одного разу йшов додому і побачив на дорозі голуба з перебитим крилом. Я підняв його і поніс додому, наклав на крильце шини, примотав крило до тулуба, помістив у кліточку. Годував і поїв чистою водичкою. Мій голубок швидко поправлявся і вже через два тижні потихеньку підлітав. Ще через тиждень він уже піднявся в небо, але нашу садибу не залишав, а скоро прилетів з голубкою і став жити разом з нею. Я зробив для них голуб'ятню. Вранці голуби будять мене своїм воркотінням, а я запускаю їх і їхніх дітей в голубе небо, і в це
й час мені хочеться творити добро і так, як голуби, піднятися в небо і полетіти.
Олена Соломко, 9 клас: У нас у школі є навчально-дослідна ділянка і сад. У цьому році ми виростили багато цибулі, моркви, буряків, квасолі, помідорів, огірків для шкільної їдальні. Ці овочі урізноманітнюють меню і здешевлюють сніданки. А ще виростили хороший урожай кукурудзи та гарбузів. Виручені кошти за кукурудзу підуть на закупівлю призів на Новорічне свято та подарунків для дітей з інтернатів.
Настя Жабко, 2 клас: Моя мама – медсестра. Я хочу бути схожою на неї. Як і вона, лікую своїх менших друзів – це котик Рижик та папужка Кеша. Мої друзі то мирно живуть, то сваряться. Я дуже люблю своїх друзів і тому вирішила їх виховати. Кожного дня, погодувавши їх, сідаю перед кліточкою Кеші, беру на коліна Рижика, погладжую пухнасту спинку і кажу: "Кеша – добрий, Рижик – добрий". Кеша вже навчився сам промовляти ці слова! Рижик муркоче і ледь відкриває око, наче підморгує і посміхається у вусики. Чи розуміє він мої настанови? Мабуть, розуміє. Лапкою в кліточку папужки він уже не лізе.
Яна Шовкопляс, 8 клас: Пеппі для мене як сестричка, а пані Астрід – як бабуся. Я дуже схожа на Пеппі. Я з братиком живу окремо від батьків, нами опікується бабуся Лариса. Вона дуже добра, і мені завжди хочеться зробити їй щось хороше. Коли її немає вдома, я готую обід, прибираю. А ще я люблю музику, граю на піаніно. Вчу грати і свого братика Юру. Вчителька музики – Ірина Вікторівна – живе в нашому селі з малолітніми внуками, бо хлопчики хворобливі, а вся сім'я в Полтаві. Одного разу ввечері моїй бабусі зателефонувала Ірина Вікторівна і попросила бабусю допомогти їй. У неї горіло сіно. Вогонь міг перекинутися на сарай і будинок. Нікого з дорослих вдома не було. Бабуся Лариса викликала пожежну команду, підняла сусідів і побігла гасити пожежу, а я з нею. Поки дорослі гасили, я забавляла дітей. Пожежу загасили. Коли бабуся зайшла в кімнату в сажі, задимлена, я її обняла і поцілувала. Я зрозуміла, яка хороша, красива, найкраща в світі моя бабуся.
Віталій Трус, 8 клас: Смерть від голоду – найстрашніша, про це ми дізналися, знайомлячись зі спогадами наших земляків. Від нього найбільше страждали діти. Прадідусь Я.М.Логвин розповідав, що в роки голоду виживали ті, хто був дружним і допомагав один одному. 22 листопада в школі зібрались учні і вчителі на урок-реквієм, щоб поклонитися, помолитися в душі, запалити свічки в пам'ять невинних жертв страшної трагедії нашого народу.
Марія Губа: Кожній людині, яка приходить жити в світ, Господь дає янгола-охоронця, який оберігає цю людину від зла, допомагає робити добро і молиться за неї перед самим Престолом. Мій брат Валентин служив у Збройних силах України, був десантником. Я разом з мамою молилася за нього. Всі біди обійшли його. Думаю, що наші молитви і янгол-охоронець допомогли йому.
Іван Таранченко, 4 клас: Одного весняного сонячного ранку я, підстрибуючи, поспішав до школи. Та раптом почув тривожний писк. Під деревом у прим'ятій траві сиділо жовтороте пташенятко. Воно випало з гнізда, а мама-синичка пурхала вгору-вниз, не маючи змоги йому допомогти. Я взяв пташенятко, виліз на дерево і поклав його в гніздечко. І зараз, коли я проходжу біля цього дерева, у мене піднімається настрій і я шукаю очима синичку і вітаюся з нею: "Будь здорова!".
Колективний лист учнів школи: Сорок років тому в центрі села нашими батьками був посаджений парк. За цей час дерева виросли. Навесні радували своїм ароматом липи, бузок, фіалки. Восени палахкотіли багаттям горобина, черемха, калина. Можна було назбирати грибів, ягід, "покупатися" в опалому листі кленів, поспостерігати за дятлом, іволгою, совою, їжачком, зайчиком, послухати спів соловейків. За парком доглядали учні школи. Але з часом через парк проклали дві високовольтні лінії. Дітям заборонили ходити до парку, бо це небезпечно для життя. Парк запустів. Вітер заносить сюди поліетиленові пакети, пластикові фляги. Прикро дивитися на все це. Час від часу учні підбирають цей непотріб. Нещодавно всі були вражені знахідкою дітей. В опалому листі вони знайшли їжачка, який шукав у поліетиленовому пакеті поживу, обмотавши ним шийку, задушився. Всі плакали, вражені цією смертю. Як часто люди, не замислюючись, роблять зло.
Артем Опошнян, с. Терентіївка, Полтавський район: Мені 6 років. Ходжу до першого класу, навчаюся старанно. У вільний від уроків час допомагаю дідусеві та бабусі, яких дуже люблю. А одного разу ми з дідусем ходили в ліс на прогулянку, де знайшли малого їжачка, який впав у невелику яму і не зміг сам вибратися. Ми його врятували, витягли з ями і відпустили. А він швидко побіг до лісу і зник. Я дуже люблю свята та чекаю на Святого Миколая.
Владислава Строчка, Кобеляки: У мене вдома живуть хом'ячки. Коли в них підросли малючки-хом'ячата, я охоче поділилася ними зі своїми друзями-однокласниками. Друзі були дуже задоволені.
Катерина Бутко, Кобеляки: Одного літнього дня я з друзями гуляла біля лісу. Ідучи, ми побачили красиву пташку, яка лежала під густим кущем глоду. Не довго думаючи, ми взяли цю пташку з собою додому. Зробили їй годівничку, насипали крихт із хліба та підстелили теплу тканину. Наступного дня вона опритомніла, але щоразу, коли злітала, швидко падала. Я взяла бинт і обережно замотала крильце. Скоро вона одужала. Кожного літнього дня пташка прилітала до годівнички.
Маша Петренко, 2 клас, школа "Паросток" (Полтава): Одного разу зі своїми однокласниками я ходила до ветерана. Його звати Смовт Іван Павлович. Він був дуже старенький. Він дуже зрадів, коли ми прийшли, бо до нього давно ніхто не приходив. Ми принесли йому листівку. Ми з ним пили чай і їли цукерки! І ще він нам розповідав про війну. Мені було дуже радісно, що він був з нами.
Даня Мучник, 2 клас, школа "Паросток": Я приніс іграшки у школу для дітей з інтернату. Восени я був з дідусем на дачі. Я допомагав йому загрібати траву. Дідусь усміхався.
Настя Калениченко: Я хочу відзначити добру справу школи "Паросток" і її учнів, які підтримують зв'язок із ветеранами. Це дуже важливо, бо вони захищали нашу Батьківщину. 9 Травня ми даруємо їм квіти, листівки. І робимо це з любов'ю до них. І не тільки 9 Травня, ми ходимо до них протягом року на різні свята, наприклад, День визволення Полтави, Новий рік, Різдво Христове, день Святого Миколая… Це торкається душі і нашої, і їхньої.
Денис Москаленко, школа "Паросток": Моя добра справа – участь у проекті "Анна Франк". Завдяки цьому проекту я доношу зі сцени, що фашизм – це зло, дуже велике зло. Так, я доношу до людей цю думку і роблю світ кращим.
Саша Ковтун, школа "Паросток": Хочу розповісти про добру справу нашого шкільного гурту. Ми поставили хореографічну виставу, в якій розповідаємо про долю дівчинки, яка жила у роки            ІІ Світової війни, і розповідаємо про те, що таке фашизм. Я вважаю це доброю справою тому, що ми допомагаємо захистити світ від фашизму.
Зоря Полтавщини, П’ятниця, 19 грудня 2008 р., 5 стор.
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.