Мабуть, не випадково визначенням щастя вважається такий стан людини, коли вона із задоволенням йде на роботу і з радістю повертається додому. До когорти саме таких щасливих людей належав аграрій з діда-прадіда, заслужений працівник сільського господарства України, почесний громадянин Оржицького району Володимир Григорович НЕСЕН.
Він устиг багато: виростив двох синів, посадив сад, збудував дім, на високий технологічний рівень вивів СТОВ
“Агрофірма “Оржицька”, яку очолював протягом двох десятиліть. Усього себе Володимир Григорович віддавав односельцям, хліборобській праці, сім’ї, колегам. Активний у громадській роботі, кілька разів обирався депутатом сільської, районної, обласної рад.
Нещодавно минуло три роки відтоді, як перестало битися серце великого патріота полтавської землі Володимира Григоровича Несена. Кажуть, Бог забирає до себе кращих. У випадку з Володимиром Григоровичем це точно так. Але великий хлібороб продовжує жити у справах, які він залишив по собі…

– Це був такий чоловік, який посіяв зерно надії в кожну душу, – розповідає про керівника агроформування Володимира Несена Золотухинський сільський голова Сергій Несен. – У середині 1990-х – на початку 2000-х ми пережили непрості часи, коли чи не повсюди громадське майно “розтягували”. Але в нас усе було збережене. Пам’ятаю, коли я працював бригадиром, а зарплати тоді фактично не було (її не виплачували, лише нараховували), збори в господарстві проводили кожен місяць, і нам обіцяли: ще трішки потерпіть, далі буде краще. Люди повірили. Ніхто не вийшов із господарства зі своїми паями. Було збережено єдиний майновий комплекс. Потім почали платити зарплату, спочатку 10 відсотків, далі 20, 50. Згодом вийшли на
100-відсоткову зарплату, й понині усе в господарстві, як кажуть, працює і крутиться. Володимир Григорович умів переконувати, доводити розпочате до логічного завершення.
– Строгий, справедливий, відповідальний, – так охарактеризував Володимира Григоровича Несена керуючий відділком №1 агрофірми “Оржицька”, тренер місцевої футбольної команди Олександр Норка.
Поділилася теплими спогадами й завідуюча Тарасенківським ФАПом Світлана Синьощок. Вона зазначила, що Володимир Григорович завжди підтримував сільську медицину, допомагав із ремонтом приміщення, за необхідності забезпечував транспортом. А ще – він був неабияким знавцем цілющих властивостей лікарських трав…
Той, хто не тліє, а горить
Найбільшим захопленням Володимира Несена була робота, яку він любив понад усе. Саме від неї отримував найбільше задоволення. Присягнувши на вірність хліборобському полю, він залишився йому вірним до кінця. Добре орієнтуючись у суспільних процесах, що відбувалися в Україні, відчував нові принципи господарювання в ринкових умовах. Використовуючи свої знання та багатий досвід, він зробив усе можливе для того, щоб агрофірма процвітала й допомагала людям не просто вижити, а відчувати себе справжніми господарями на своїй землі, у власному домі.
Вимогливий до себе, керівник агрофірми і в людях найбільше цінував відданість справі, чесність і професіоналізм. Таким був сам, такими, разом із дружиною Галиною Михайлівною, виховали й синів: Валентина, який достойно продовжує справу батька, очолюючи агрофірму “Оржицька”, та Анатолія – голову села Райозеро. З великою повагою згадують про батька сини.

Подружжя Анатолій і Валентина Несени та Валентин Несен.

“Він був для нас незаперечним авторитетом”
– Відколи себе пам’ятаю, батько в нашій сім’ї завжди був беззаперечним авторитетом. Якщо він щось сказав, значить так воно й мало бути, – розповідає Валентин Несен. – Чи не єдиний раз у житті я не послухав його, коли спочатку вирішив після закінчення школи вступати в ПТУ, але зрештою вступив до технікуму. Батько ж хотів, щоб я одразу йшов до Полтавського сільськогосподарського інституту. Згодом я закінчив цей вуз, адже в ньому навчався мій батько. Більше того, чимало викладачів інституту навчали і батька, й мене та брата Анатолія. Серед них – професор кафедри землеробства і агрохімії тепер уже Полтавської аграрної академії Микола Миколайович Опара.
Варто зазначити, що Валентин Несен не пориває стосунків із викладачами вузу, колегами й однодумцями свого батька. Серед них – ветеран сільськогосподарського виробництва, колишній голова колгоспу Петро Дмитрович Скороход. Він працював разом із Володимиром Григоровичем Несеном, який тоді був головним зоотехніком. Після об’єднання кількох господарств у колгосп імені 60-річчя Жовтня уже Володимир Несен працював головою колгоспу, а Петро Дмитрович – секретарем парткому. А потім вони разом працювали в районних структурах…
– Із Володимиром Григоровичем ми народилися в одному селі, навчалися в одній школі. Він вирізнявся особливою наполегливістю. Завжди міг знайти підхід і до колективу, і до кожного зокрема. Він умів враховувати різновекторні думки й ухвалювати обґрунтовані загальноприйнятні рішення. Молодшим і менш досвідченим прагнув по-товариськи підказати, допомогти. У більш досвідчених запозичував професійну майстерність, прагнув дійти до суті, ефективних методів управління господарством, – наголосив Петро Скороход. – Тепер ось цікавлюся роботою агрофірми, якою зараз керує Валентин Володимирович.
– Володимир Григорович встиг зробити багато доброго. Не випадково в цьому господарстві часто проводилися різні фахові семінари й конференції – всесоюзні, всеукраїнські, обласні. Тут експериментували, сіючи кукурудзу з люпином і квасолею. Це було свого роду науково-дослідне господарство, – зазначив Микола Миколайович Опара. – Добре, що сини Володимира Григоровича – гідні послідовники свого батька.
Там, де річка Іржавець несла води в Сулу…
Серед полтавських степів загубилося невелике село Несено-Іржавець. Хати там тулились між ярками і вибалками, в пониззі маловодної річечки Іржавець, яка в сиву давнину несла свої води до тихоплинної Сули. У цій мальовничій місцевості далекого 1952 року в сім’ї хліборобів Григорія Павловича та Ганни Григорівни Несенів народилася друга дитина, син Володимир. Діти в родині змалечку привчалися до роботи, тож обов’язком меншенького були гуси. А далі й допомога матері на колгоспній фермі. Закінчивши восьмирічну школу, Володимир вступив до Хомутецького зооветеринарного технікуму. Саме там і закладався фундамент знань із обраної спеціальності. Трудову біографію Володимир Григорович розпочав на посаді колгоспного зоотехніка-селекціонера. У ріднім краї зустрів він і своє кохання – карооку Галину…
Приходив професійний досвід, міцнів авторитет: головний зоотехнік, секретар парторганізації колгоспу, керівник агроформування – такими були щаблі кар’єрного зростання… У надзвичайно важку економічну пору Володимир Григорович очолив господарство, яке спеціалізувалося на вирощуванні свиней. Але він зміг усе зберегти й примножити. Саме за його керівництва агрофірма “Оржицька” набула статусу племзаводів із розведення чорно-рябої молочної породи корів та великої білої породи свиней. Зросла культура землеробства, значно підвищилася урожайність сільськогосподарських культур.
Можна витримати найважчі випробування, якщо є підтримка людей, їхня віра в те, що служили для загального добра. Такий найголовніший заповіт залишив Володимир Григорович синам. Вони пам’ятають батькову науку.
Здорова конкуренція – завжди на користь справі
Уже друге скликання поспіль Анатолій Володимирович Несен обирається сільським головою. Саме з його ініціативи в Райозері відремонтували пам’ятник воїнам, загиблим у Великій Вітчизняній війні. Тут роблять усе можливе, аби райозерці пам’ятали людей, які захищали Вітчизну в тій жорстокій бійні. Адже тільки з їхнього села 147 людей загинули і не повернулися до рідних домівок. Спільними зусиллями місцевої громади й фермерського господарства “Еліта” (голова ФГ – Валентина Несен), реконструювали будинок колишньої контори колгоспу, де зараз розмістилися поштове відділення й Райозерська сільська рада. Нині ж пріоритетом у діяльності сільради є будівництво водогону. Тут добре розуміють, що проблема питної води з кожним роком стає все актуальнішою. Вже розроблено технічну документацію водогону, тож є надія, що невдовзі райозерці споживатимуть чисту воду.
Слід зазначити, що між братами Несенами існує своєрідна здорова конкуренція в питаннях благоустрою в селах, де вони живуть і працюють. Стосується це спорту, культурно-масових заходів, упорядкування довкілля, ремонту соціальних об’єктів…
Скажімо, Валентин Несен розповів, що в Тарасенковому реконструювати пам’ятник почали після того, як за це взялися в Райозері:
– А потім Анатолій подивився на хід реконструкції у нас, і йому здалося, що в Тарасенковому ніби ліпше виходить. Тож треба й у себе, в Райозері, зробити краще. І так практично в усіх питаннях…
Брати Валентин і Анатолій Несени не зупиняються на досягнутому, прагнуть, щоб і в господарстві, і в селі добре велося. Такими були і їхній батько – Володимир Григорович, і їхній дід – Григорій Павлович. Це справжні сини хліборобського роду. Аграрії з міцним характером, заслуженим авторитетом і високим рівнем відповідальності перед громадою, перед землею-годувальницею.
При підготовці матеріалу була використана інформація із книги “Володимир Несен: покликання – хлібороб”.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”