Капітан Андрій МУРАС: “Ми завжди готові дати відсіч!”

Ім’я в нього типово українське, а ось прізвище… “Мені й самому цікаво було від дідуся дізнатися. Він розказував, що його дідусь чи прадідусь – один із тих італійських ремісників-чоботарів, яких привіз на Полтавщину Кочубей. Було в них прізвище Мурасіні чи щось подібне. Із роками загубились останні літери, і ми стали Мурасами”, – пояснює Андрій. Він народився у Шишацькому районі, але його анкетні дані ми знайшли в Інтернеті на одному зі створених півтора десятиліття тому сайтів. Там вказано, що він проживає в Автономній Республіці Крим, у Сімферополі.
“Це вже в минулому. Тепер я знову полтавець за пропискою, хоч фактично – на Донеччині. Туди не прописуватись поїхав, а Батьківщину захищати”, – посміхається і “проходиться” рядками своєї біографії боєць. – Після закінчення середньої школи в Біликах подав документи до Київського військового інституту зв’язку, але не вступив. Замість вишу пішов у Кобеляцьке профтехучилище, хоч наміру стати військовим не полишив. Швидко промайнули й чотири роки навчання в Полтавському військовому інституті зв’язку. Отримав направлення у Сімферополь, у полк зв’язку, на посаду начальника відділення. Згодом став командиром роти. У 2003-му полк розформували, став начальником служби зв’язку в полку радіоелектронної оборони. Недовго: закінчився термін контракту, а тут – скорочення…”
Здавалося тоді, у 2004-му, що закінчилася його військова кар’єра… Навала російського агресора на східні рубежі нашої країни застала Андрія Мураса у Біликах. Не раз навідувався до військкомату, нагадував про себе, просився, але щоразу чув: “Твій час настане”. І він настав під час п’ятої мобілізаційної хвилі у травні минулого року. Спочатку була нетривала перепідготовка в Києві, після якої Генштаб направив у 59-ту окрему мотопіхотну бригаду. Ще тиждень – у Гайсині на Вінниччині, потім – двотижневе радіотренування на Херсонщині, на лінії розмежування з Кримом. Запам’яталося Андрієві й бойове злагодження на полігоні “Широкий Лан” (Миколаївська область). Відпрацювавши стрільбища, повантажили на потяг озброєння і поїздом відправились спочатку в Ізюм, а ще через пару днів були вже там, де неспокійно, – за півсотні кілометрів від “передка”. “Часто виїздили на завдання, в основному, щоб нагадати сепарам: ми тут, ми завжди готові дати відсіч. І так – до весни”, – продовжує Андрій.
Він чітко запам’ятав, як о другій годині ночі 21 травня надійшла команда відкрити вогонь у відповідь. Далі так було щодня. Точніше, щоночі. Вдень бійці відпочивали та чистили зброю. “Ми стріляли влучно, не те що вони. Мабуть, якісь скороспілки недосвідчені. Бахкали, але в ціль не потрапляли – як не переліт, так недоліт. За три неспокійних місяці у них було три ротації, а ми – беззмінно”, – згадує капітан Мурас.
Він багато розповідає про те, як чітко діяла наша розвідка, як вдалося визначити місце масового збору противника, завдати нищівного удару. Скільки живої сили втратили вороги, каже, невідомо, а от що бойової техніки немало вдалося вивести з ладу, то це незаперечно.
Контракт Андрій підписав, ще коли був у Гайсині. Не на півроку, як дехто, а до завершення особливого періоду. Швидше б уже затихло… А поки що, по закінченні  заслуженого перепочинку в родинному колі в Руденківці Новосанжарського району, відбув на місце служби. Удачі тобі, земляче!

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.