“Дай Боже, щоб відзнаки знаходили Героїв живими, а не посмертно”

…В  актовому залі ТОВ “Ді-Стар” у Полтаві за кілька хвилин збирається трудовий колектив компанії – більше сотні людей. Заходять два бійці 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади Ігор Солод і В’ячеслав Шевченко. Вони привезли нагороду для свого побратима, бійця 90-го батальйону Мирослава Кабушки – орден “За мужність” ІІІ ступеня. Ось тільки вручають відзнаку посмертно – Мирослав загинув під час виконання бойового завдання 14 квітня 2016 року в авдіївській промзоні.
– 20 березня минулого року 90-й батальйон зайшов обороняти авдіївську промзону. З правого флангу була найнебезпечніша ділянка – так звані “дачі”. Відстань між нами й бойовиками могла сягати 10–20 метрів. Бої йшли за кожну вулицю, кожен дім. Мирослав тримав оборону на спостережному пункті. Ця позиція була не дуже укріпленою не з нашої вини. 14 квітня з боку противника почався потужний обстріл із мінометів, гранатометів, крупнокаліберних кулеметів. Мирослав не відступив і тримав бій. Одержав важкі осколкові поранення. Загинув, але позицію втримав. За героїзм командування батальйону представило його до нагородження. Указом Президента України Мирослав Кабушка нагороджений посмертно орденом “За мужність” ІІІ ступеня, – поінформував Ігор Солод.
Відзнаку він вручив батькові бійця Олексієві Кабушці та трьом донечкам Мирослава – Владі, Юлії й Настусі, подякував працівникам підприємства від імені батальйону за підтримку.
– Ми допомагали й допомагатимемо воїнам АТО. Маємо пам’ятати, що за кількасот кілометрів від Полтави триває війна. І на мирній території укріплятимемо незалежність України, виконуючи свій громадянський обов’язок, забезпечуючи надійний тил і допомагаючи фронту, – наголосив генеральний директор ТОВ “Ді-Стар” Аветік Арустамян.
– Практично з трьох боків ми були оточені противником. Лише Мирослав разом з іншими бійцями тримали останню позицію, яка не дозволяла взяти нашу, розташовану попереду, в кільце. Якби вони відступили, загинули б вісім бійців разом зі мною. Завдяки тому, що хлопці тримали бій до приходу основних сил, ми залишилися живими, – згадує В’ячеслав Шевченко. – Із Мирославом ми познайомилися ще в Житомирі, на навчаннях. Він тоді обійшов довкола БТРа й каже: “Усе в житті пройшов, але цього “чорта” ще не осідлав. Зараз осідлаю”. Добре пам’ятаю і той момент, коли повідомили: “300-й справа на “дачі”. Прізвища ж ніхто не каже. Тільки через два дні я дізнався, що йшлося про Мирослава – він загинув.
– Був компанійським, добрим, завжди допомагав товаришам. Ніколи не відмовляв, був позитивною людиною, – додає Ігор Солод.
– Мирослав навчався у класі, де я викладала літературу. Пам’ятаю його життєрадісним і надзвичайно оптимістичним. Справедливий і відповідальний, захоплювався спортом, туризмом. Був прекрасним столяром. У четвертому класі, де навчається Настуся (наймолодша донька Мирослава Кабушки. – Ред.), стоять шафи, виготовлені ним, – як пам’ять, яку залишив по собі. Його донечки, учениці нашої школи, перейняли кращі риси тата і дідуся, – говорить директор Полтавської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 18 Оксана Горіна. – Чомусь гинуть кращі… Але зостається пам’ять, вічна пам’ять про таких людей. Мирослав залишиться у нашій пам’яті назавжди.
– Дай Боже, щоб українські бійці більше не отримували відзнак посмертно. Нагороди мають вручати живим Героям, які захищають рідну землю, а повертаючись із фронту, відбудовують нашу Україну, – підкреслила волонтер координаційного центру “Громада Полтавщини” Наталія Костіна.

Анна ВАСЕЦЬКА
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.