За Україну, за її долю!..

Український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець Микола Вороний впродовж творчої діяльності працював і бібліотекарем, і редактором газет. Він використовував безліч псевдонімів і криптонімів: Арлекін, Віщий Олег, Homo, Кіндратович, Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко… Микола Вороний – один із засновників Української Центральної Ради, Національного театру. Був одружений з донькою Миколи Вербицького Вірою Миколаївною Вербицькою, батько поета Марка Вороного.
Микола Вороний народився 6 грудня 1871 року в сім’ї ремісника на Катеринославщині (нині – Дніпропетровська область). Коли хлопцеві було півроку, родина переїхала до Харкова. Навчався в Харківському, потім – у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії.
У 1893 році він надрукував перший вірш “Не журись, дівчино”. В 1895-му виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, потім – у Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові зблизився з Іваном Франком. Каменяр мав великий вплив на формування світогляду молодого поета. Вороний допомагав Франкові у виданні газети “Громадський голос” і “Радикал”, деякий час був неофіційним редактором журналу “Зоря”. З 1897-го – актор театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва. Але невдовзі залишив сцену, служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У “Літературно-науковому віснику” опублікував відкритий лист, закликаючи письменників до участі в альманасі, “який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур”.
У 1910 році Вороний оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Протягом 1911–1917 років видав збірки “Ліричні поезії”, “В сяйві мрій”, “Євшан-зілля”.
Після поразки Української Народної Республіки М. Вороний не сприйняв радянської дійсності, тож емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де здружився з польськими письменниками Ю. Тувімом і
Л. Стаффом.
У 1921 році у Варшаві видав збірку “За Україну!”, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М.Лисенка, деякий час був директором цієї школи. У 1926 році Микола Вороний, повіривши радянській пропаганді,  повернувся в Україну, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю.
У 1934 році письменник був репресований, йому не дозволялось жити в Києві. Заарештували його як польського шпигуна. Деякий час тримали у Воронежі, потім вислали на Одещину. 7 червня 1938 року Микола Вороний був розстріляний разом із групою селян за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області.
10 листопада 1957 року ухвалою президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного реабілітовано. Архів письменника зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
Микола Вороний – неперевершений майстр слова, творець поетичних шедеврів, глибоко патріотичних творів, видатний перекладач і визначний вчений-мистецтвознавець. “Навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова, – слушно зауважує Г. Вервес, – Вороний створив у багатьох галузях культури непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до її кращих надбань”.
Не коритися долі, а боротися
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ, –
таке творче кредо Вороного-патріота.
Його поезія “За Україну!” в обробці композитора Я. Ярославенка поширилась серед Січових стрільців уже як пісня, вона міцно ввійшла у репертуар багатьох тогочасних військових з’єднань українців, актуально звучить і сьогодні на урочистостях української громадськості. Бо ж актуальною залишається головна політична мета, наголошена в рефрені, – боротьба за Україну, за її волю!

Підготувала Марія ВІТРИЧ.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.