“Район у нас унікальний”, – каже голова Котелевської райдержадміністрації Віктор Павлович КОЛОС. І за цією, здавалося б, цілком стандартною для кожного очільника району фразою – справді реальні факти: на Котелевській землі ефективно господарюють відомі далеко за межами України агропідприємства, зокрема ТОВ “Агрофірма “Маяк”, СВК “Батьківщина”, СТОВ “Скіф”, на території району видобувають нафту й газ (Матвіївське, Котелевське, Більське родовища), тут розташоване найбільше укріплення скіфського часу в Східній Європі – Більське городище. Чимало дослідників стверджують, що це – скіфська столиця Гелон.
Наявність потужних агроформувань безвідмовно працює на збереження села: люди забезпечені роботою і не мають потреби виїжджати деінде заради заробітків. 120 газових і нафтових свердловин на території району можуть зробити його населені пункти по-справжньому заможними – лише б прокинулася совість у наших парламентарів віддати голоси за довгоочікуваний і багатостраждальний закон про рентні платежі. Більське городище – унікальне явище, яке достойне стати туристичною меккою світового рівня.
Саме перспективи туристичної привабливості Котелевського району були предметом нашої розмови з Віктором Павловичем Колосом. Прикметно, що для нього робота в цьому напрямі невіддільна від поняття патріотизму. А до прищеплення його молодшому поколінню він активно залучає реальних героїв нашого часу – земляків-атовців, чорнобильців, афганців.

Розпорошеним скарбам потрібен спільний дах
– Туристична ідея у нас у районі зараз на одному з чільних місць. Усі ж добре знають, що є країни, які навіть живуть за рахунок туризму. Причому нерідко буває так, що мандрівників приваблюють якоюсь легендою. А нам же вигадувати нічого не потрібно, – розповідає Віктор Колос. – Величезну кількість експонатів, знайдених під час розкопок у Більському городищі, нам готові передати наукові й навчальні заклади, які приїздили сюди з експедиціями. Маємо також запаси художніх полотен для картинної галереї. Проблема, власне, у відсутності приміщення для краєзнавчого музею, який, за нашим баченням, може знаходитися як у Котельві, так і в Більську.
Поки що виставки картин у нас відбуваються у палаці дозвілля “Скіфія” та виставковій залі агроекологічного центру під керівництвом Героя України Тетяни Корост. Підбірку своїх художніх шедеврів нам зголосився подарувати відомий земляк, народний художник України Павло Іванович Волик. Це велика честь, бо ж його роботи зберігаються не тільки в провідних вітчизняних музеях, а й навіть у штаб-квартирі ЮНЕСКО. Зараз готується виставка митця в Італії.
Переймаємося питанням створення власного сучасного краєзнавчого музею, щоб усі історичні, художні та інші надбання нашого краю були гідно представлені й збережені на роки. Звісно, необхідно, щоб у районі з’явився сучасний готельний комплекс, де б турист міг і заночувати, й поїсти.
– Такі плани потребують значних капіталовкладень…

Віктор Колос (крайній праворуч), директор Більської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Сергій Лозко з учнями.

– У цьому сенсі бізнес іде нам назустріч. Звичайно, в першу чергу, ми зацікавлені в місцевих інвесторах. Хоча й розуміємо, що весь їхній час поглинає господарювання на землі. Якщо вони започаткують у своєму бізнесі ще й туристичну гілку, в районі з’являться нові робочі місця, відкриються інші перспективи. Зокрема, наша відома землячка Тетяна Михайлівна Корост та директор СТОВ “Скіф” Олексій Васильович Бовдир мають плани щодо будівництва об’єктів туристичної інфраструктури. Керівник ПСП “Ковпаківець”, що в селі Мала Рублівка, Віктор Горьовий будує базу для “далекобійників”, де будуть кафе, готель, баня. Автозаправка, мийка, ремонтна майстерня вже працюють. Це інвестиції у майбутнє, адже за європейськими нормами “далекобійники” не можуть відпочивати просто в полі, обов’язково має бути прив’язка до GPS, до якоїсь бази. У цьому ж господарстві є міні-зоопарк, який із задоволенням відвідують діти, діє майстерня з виготовлення скульптур, у тому числі паркових.
Загалом те, наскільки злагоджено й ефективно можуть працювати наші господарники, об’єднавшись довкола певного завдання, ми всі побачили на тлі воєнних подій на Донбасі. Створена ними “Асоціація сільськогосподарських товаровиробників “Хлібороби Котелевщини” опікувалася й опікується десятками справ задля допомоги фронту. Це й вартісний ремонт бойової техніки, й придбання різного обладнання, обмундирування. Господарства району передали на передову 11 автомобілів, активно допомагали в спорудженні оборонних споруд біля Бахмута. Власне, потенціал згуртованої праці заявлено такий, що будь-яке мирне питання, зокрема і в перспективній для району туристичній галузі, аж ніяк не може виявитися для нас непосильним.
Дороги ремонтуються, традиції множаться
– Вікторе Павловичу, і водії, і туристи справедливо скаржаться на жахливий стан українських доріг. Як плануєте давати раду цій проблемі?
– Ви знаєте, ще в 2015 році, коли був призначений на посаду голови райдержадміністрації, я поставив собі завдання відремонтувати дороги. Вони перебували в жахливому стані. Грошей, звісно, не було. То доводилося і під чесне слово їхати випрошувати, позичати тих 3–4 машини асфальту, щоб хоч у центрі селища великі ями позалатувати. Тепер стан змінився – скарг на дороги поменшало. У цьому році в нас на їх ремонти пішло вже понад 4 мільйони гривень. Це кошти обласного й місцевих бюджетів, ГПУ “Полтавагазвидобування”. Якість виконання дорожніх робіт намагаємося контролювати. У Котельві, наприклад, був випадок, коли піввулиці робили одні виконавці, а потім довелося замінити їх на інших. Думаю, ця історія навчила багатьох.
Наразі маємо план із відкриття асфальтового заводу. Серед інвесторів буде і згадуване ПСП “Ковпаківець”. Обладнання для нього вже знайшли. Наш асфальт буде набагато дешевшим за той, що ми возимо з Кременчука, Полтави, Гадяча. У перспективі зможемо забезпечувати й сусідні райони.
– Окрім грандіозних планів, у Котельві є й добрі туристичні традиції. Як збираєтеся їх розвивати?
– Авжеж, у нашій районній програмі з розвитку туризму передбачено облаштування і підтримку в належному стані пішохідних і велосипедних маршрутів, якими користується багато людей. Нас не оминають байдарочники. Помітний інтерес туристи виявляють до вже традиційних святкувань у Котельві Дня партизанської слави, до нашого музею партизанського генерала Сидора Артемовича Ковпака. Саме тут обладуємо куточок, присвячений нашим землякам – бійцям АТО. Експонатів демобілізовані привезли вдосталь – осколки гільз, військову форму, світлини. За мобілізацією з району було призвано 174 чоловіки. Повернулися додому 161, 13 – продовжують службу за контрактом. Серед героїв, яких ніколи не матимемо права забути, – Іван Дмитрович Смоляр, колишній воїн-афганець, який пішов воювати за Україну добровольцем у складі батальйону “Айдар” і загинув, рятуючи поранених. Вічна слава нашим героям.
Щодо легендарних особистостей двадцятого століття, то не всі, на жаль, знають, що з Котелевським районом тісно пов’язана доля легендарного військового льотчика, Героя Радянського Союзу Івана Ілліча Бабака, який воював разом із найдосвідченішим льотчиком – асом О.І. Покришкіним. Одинадцять років він працював директором школи в Більську. Громадою докладено зусиль, щоб на фасаді закладу з’явилася меморіальна дошка на честь легендарного льотчика. Сподіваємося, що невдовзі навчальному закладу буде присвоєно його ім’я.
З чого починається Батьківщина?
– Вікторе Павловичу, чи є в районі старовинні храми?
– У Котельві це Свято-Троїцька церква, побудована в 1812 році. Водночас є і новий храм, він з’явився за підтримки ТОВ “Агрофірма “Маяк” на місці зруйнованого в радянські часи, – Вознесенський. Священиком у цьому храмі служить отець Миколай Ковальов – дуже цікава особистість: колишній десантник, а тепер – активний волонтер, який дуже часто їздить у зону АТО і підтримує, в тому числі духовно, наших бійців. Практично кожен житель району надавав волонтерську підтримку нашим воїнам, діти писали листи, пенсіонери і працюючі збирали продукти харчування, кошти на бронежилети та інше обладнання, тим самим спільно наближаючи нашу перемогу в боротьбі за цілісність держави.
– Чи є перспективи розвитку в районі сільського зеленого туризму?
– Зацікавленість є. І, можливо, за справу візьметься хтось із демобілізованих фронтовиків-атовців. Серед таких у нас, наприклад, Микола Бова. Він, до того ж, переселенець із Донбасу. Поки що молодий чоловік перебуває на обліку в центрі зайнятості. Думаю, що ми зможемо його підтримати. Хату він придбав у селі Млинки, всі гуртом допомогли облаштуватися: повирубували в дворі хащі, зробили опалення в будинку, підсобили з меблями, інструментом, дровами.
Інший напрямок діяльності для вчорашніх фронтовиків – військово-патріотичне виховання молоді. У нас якраз на часі створення відповідного клубу. Уже працюють із молодшим поколінням ветерани-атовці в дитячій юнацькій спортивній школі. Вони – справжні авторитети, не книжні чи кіношні герої, а реальні захисники Вітчизни.
На конкурсах на заміщення вакантних посад у РДА я також, у першу чергу, хочу бачити в числі претендентів демобілізованих бійців. У цих людей загострене почуття справедливості, й, ставши чиновниками, вони, на моє переконання, ніколи не образять тих, хто звертається за допомогою. У нас у районі, до речі, немає проблем із виділенням бійцям земельних ділянок, якщо у когось оформлення відповідних документів ще не завершилося, то це лише тому, що сама процедура є досить тривалою. Частина атовців із Полтави також отримали земельні ділянки в нас, зокрема вдова першого загиблого на цій війні полтавця, капітана Геннадія Біліченка. Це було наше рішення. У будь-якій справі все справжнє починається з патріотизму.
– Дякуємо за інтерв’ю.
(В одному з наступних номерів “Зорі Полтавщини” читайте інтерв’ю з директором історико-культурного заповідника “Більськ” Ігорем Івановичем Коростом. Ітиметься, зокрема, про долю грандіозної знахідки, що її було виявлено археологами в липні цього року, про особливості щоденної роботи людей, які не уявляють свого життя без древнього городища, а також про “промисли” “чорних” археологів).

Вікторія КОРНЄВА
Микола БЕЗНОС (фото)
“Зоря Полтавщини”