Коли доля жартує і Бог милостивий: срібне весілля у День Незалежності

Хлопець із Кривого Рогу й дівчина з Полтави, високий парубок і низенька тендітна юнка, серйозний математик-програміст і майбутній педагог-психолог, комунікативний жартівник і “сіра мишка” – таку пару дійсно міг поєднати тільки Бог. Зареєстрували шлюб, а день весілля виявився таким, що змінив історію: Україна стала незалежною. Відтоді 25 років їхні стосунки залишаються настільки щирими й теплими, що дивують знайомих і рідних, а кохання – гідне якщо не кінострічки, то хоча б роману.

Все почалось, коли чотирнадцятирічній Олі наснився високий хлопець, який наполегливо запрошував до танцю, а шістнадцятирічному Руслану не давали заснути великі карі очі, із якими випадково зустрівся поглядом у коридорі Київської фізико-математичної школи-інтернату. Він після  9-річки приїхав вивчати математику, щоб стати студентом столичного інституту. Оля приїхала до Києва з подругою за компанію, але іспити також склала успішно.
Завоювавши дівчину у боротьбі сніжками, юнак присягнув не відпускати вже ніколи. І, чверть століття виконуючи обіцянку, не планує зупинятися. Після довгих прогулянок парком і втеч із гуртожитків школи-інтернату, спільних переглядів театральних вистав і посиденьок із друзями, поїздок до Карпат без відома батьків, численних школярських пригод, півроку вимушеного життя в різних містах і тимчасової розлуки за кілька років народилася сім’я Рубцових. Тоді вони були зовсім юними. Поки танцювали вперше як чоловік і дружина, по телебаченню транслювалися події у Верховній Раді УРСР – історичний момент проголошення Акта Незалежності, справжні торжества з цього приводу в парламенті та на вулицях Києва. Певно, доля пожартувала: розбудовуйтеся, державо й родино, пліч-о-пліч.
Наступні роки були сповнені радості й суму, перемог і викликів, пригод і спокійних днів, здобутків і втрат як для молодої сім’ї, так і для молодої держави. Коли приймалися державні закони, подружжя домовлялося про родинні правила; реформувалася влада – Оля вчилася підкорятися чоловікові; країна з року в рік боролася за виконання бюджету – Руслан піклувався про добробут сім’ї. Боролися за щасливе майбутнє, рухались за мріями й ідеалами. Родина встигла змінити з десяток орендованих квартир, народити одне за одним, з різницею в рік, доньку й сина, розпочати власну справу. Перешкод було вдосталь: фінансові негаразди, необхідність переїхати з Києва до Полтави, підлітковий вік дітей, потреба приймати складні рішення. Та  доля, щоб життя було наповнене вщерть, пожартувала ще раз – батьки подарували старшим дітям чарівного братика. Зараз йому вже 6 років.
Ми з Романом – студенти, навчаємось у Львові, додому приїжджаємо нечасто: і далеко, й недешево, така нині економічна база…
За чверть століття люди кардинально змінюються, життя набирає шаленого ритму, та, якщо є кохання, випробування тільки зміцнюють родину.
Сьогодні Руслан продовжує смішити дружину крізь сльози й вчасно підказувати, що робити далі. Оля ж намагається підтримувати й надихати чоловіка, не дозволяючи зупинятися в шаленій життєвій круговерті. Разом вони куштують нові страви, по черзі їздять до Львова “на гостину” до студентів з батьківськими смаколиками-передачами, насолоджуються вихованням молодшого синочка Богдана, заварюють зранку, вправляючись у тому, щоб приготувати якнайсмачніше, каву й шукають компроміси. Без цього – ніяк. Оля їде з чоловіком на риболовлю, а він із нею вирушає на шопінг чи до театру. Попереду ще 12-річна шкільна освіта Богданчика, розвиток власної справи, одруження старших дітей, очікування внуків. А нині – 25 років подружнього життя. Не зморгнеш оком – і буде золоте весілля.
І Вкраїна також святкуватиме півстолітній ювілей своєї Незалежності. Попри жорстоку, болючу війну, попри втрати і труднощі. Як казав відомий полтавець і вселенський поет Василь Симоненко: “Народ мій є! / Народ мій завжди буде!..” І Оля з Русланом – мої тато й мама – теж обов’язково будуть, бо неможливо уявити цей світ без їхньої любові!
Разом із країною наша дружна сім’я, усі Рубцови, святкує срібний ювілей. Мені неймовірно пощастило народитися у такій сім’ї, у таких батьків, на такій чудовій українській землі.
Доле, будь ласка, жартуй з нами лише по-доброму.

Людмила РУБЦОВА
Студентка Української
академії друкарства

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.